11.Тема й тематика, проблема й проблематика, художня ідея й тенденція літературного твору.

Тема-коло життєвих явищ, подій тощо, які становлять зміст твору,з’ясовується на основі всього твору; Тематика-сукупність тем. Проблема-аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Проблема може реалізовуватися на різних рівнях твору. Найчастіше вона виражена в зображенні характерів, у художньому конфлікті.Проблематика художнього твору безпосередньо пов'язана з авторським задумом. Вона може бути відображена «напряму», коли цікавлять художника проблеми явлені у тексті незалежно від образної системи твору. Ідея-головна думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить у собі оцінку зображених у ньому життєвих явищ. Тенденція-ідейна спрямованість літерат.-хужожн. творів,яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів.Це коли світогляд автора може явитися у творі само собою,без того щоб автор намагався передати читачеві свої погляди.

12. Пафос, або тип авторської емоційності. Види пафосу.

З ідеєю тісно пов'язаний пафос (грец. pathos — почуття, пристрасть) — натхнення, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане ідеєю чи подією. У пафосі думка і почуття складають єдине ціле. Аристотель під пафосом розумів пристрасть, яка спонукає до написання твору. За Бєлінським, пафос — це "ідея — пристрасть". "Звідси, — зауважує А. Ткаченко, — бере свій початок понятійна тавтологія: ідею визначають через пафос, а пафос — через ідею.

Героїчний пафос

Предметом героїчного пафосу є героїка самої дійсності — діяльність людей, які долають стихію природи, борються з реакційними силами суспільства, відстоюють свободу і незалежність Вітчизни. Героїчне займає важливе місце у міфології Давньої Греції, де поряд з образами богів діють образи героїв, які здійснюють величні подвиги, що викликають захоплення і бажання наслідувати їх. Такими є Ахілл, Патрокл, Гектор з "Іліади" Гомера, герої міфів Прометей, Геракл, Персей.

Пафос драматизму

Як і героїка, драматизм породжують суперечності життя. Драматизм виникає тоді, коли високим прагненням людей, а іноді й життю загрожує поразка або загибель. Драматичні події і ситуації можуть бути суспільно закономірними і випадковими, але лише перші є темами художніх творів. Гегель відзначав, що мистецтво цікавиться насамперед суспільно-історичною характерністю життя зображених індивідуальностей.

Сентиментальність

Сентиментальність як пафос потрібно відрізняти від сентименталізму як напряму. Теоретик німецького сентименталізму Ф. Шиллер у статті

"Про наївну і сентиментальну поезію" (1796 р.) засновником сентиментальної поезії назвав римського поета Горація, який звеличує у своєму Тібурі "спокійну розкіш". Ф. Шиллер називає Горація постом "освіченої і зіпсутої епохи". Шиллер писав, що сентиментальність виникла тоді, коли наївне життя з його моральною цілісністю і чистотою відходило в минуле або відтіснялося на периферію соціальних відносин. Для виникнення сентиментального світосприйняття необхідно було, щоб у суспільстві постало невдоволення його вадами і щоб його прогресивні сили знаходили задоволення у прагненні до морально чистого й цілісного життя, яке відходить у минуле. Пафос сентиментальності є у творах Ю. Федьковича ("Люба-згуба"), П. Грабовського ("Швачка").

Гумор (лат. humor — волога) — це відображення смішного, кумедного в життєвих явищах і характерах, прояв оптимістичного, життєрадісного ставлення до дійсності, торжество здорових сил над відсталими, безперспективними. Гумор може бути м'яким, доброзичливим, сумним, саркастичним, в'їдливим, вульгарним. "Об'єктом гумору, — за спостереженням Ю. Коваліва,— постає не цілісне явище, предмет чи особа, а окремі огріхи загалом позитивних явищ, неадекватні конкретній ситуації людські вчинки...