27.Стадіальність літературного розвитку. Періодизація за д. Чижевським, с. Аверинцевим.

Виділяються літератури давні, середньовічні і, - літератури Нового часу з їх власними етапами (услід за Відродженням - бароко, класицизм, просвітництво з його гілкою сентименталізму, романтизму, нарешті, реалізму, з яким в XX ст. співіснує і успішно конкурує модернізм).

Важливою рисою даввніх і середньовічних літератур була нестійкість текстів, наявність в них химерних сплавів "свого" і "чужого", а внаслідок цього - "розмитість" меж між оригінальною і перекладною писемністю. У Новий же час література емансипується як явище власне художнє; писемність стає домінуючою формою словесного мистецтва; активізується відкрите індивідуальне авторство; літературний розвиток набуває набагато більшого динамізму. Усе це представляється безперечним.Складніше йде справа з розмежуванням літератур давніх і середньовічних. Воно не складає проблеми стосовно Західної Європи (старогрецька і давньоримська античність принципово відрізняються від середньовічної культури "північніших" країн), але викликає сумніви при зверненні до літератур інших, передусім східних.

С.Аверинцев.

Перша стадія - це "архаїчний період", де безумовно впливова фольклорна традиція. Тут переважає міфопоетична художня свідомість і ще відсутня рефлексія над словесним мистецтвом, а тому немає ні літературної критики, ні теоретичних студій, ні художньо-мистецьких програм. Усе це з'являється лише на другій стадії літературного процесу, початок якій поклало літературне життя Древньої Греції середини 1 тисячоліття до н.е. і яка тривала до середини XVIII ст. - переважання традиціоналізму художньої свідомості і "поетики стилю і жанру" : письменники орієнтувалися на заздалегідь готові форми , що відповідали вимогам риторики, і були залежні від жанрових канонів. У рамках цієї другої стадії, у свою чергу, виділяються два етапи, рубежем між якими стало Відродження. На другому з цих етапів, такому, що прийшло на зміну середньовіччю, літературна свідомість робить крок від безособового початку до особистого (хоча ще у рамках традиціоналізму); література більшою мірою стає світською.

На третій стадії, що почалася з епохи Просвітництва і романтизму-"індивідуально-творча художня свідомість". Віднині домінує "поетика автора", що звільнився від всевладдя жанрово-стильових приписів риторики. Тут література, як ніколи раніше, "гранично зближується з безпосереднім і конкретним буттям людини, переймається його турботами, думками, почуттями, створюється за його міркою"; настає епоха індивідуально-авторських стилів; літературний процес найтіснішим чином сполучається "одночасно з особою письменника і дійсністю", що оточує його.

Д.Чижевський розвиток укр..л-ри:

• Доба монументального стилю — 11 ст.

• Доба орнаментального стилю — 12-13 ст.

• Переходова доба — 14-15 ст.

• Ренесанс та Реформація — кінець 16 ст.

• Бароко — 17-18 ст.

• Класицизм — кінець 18 ст. — 40 роки 19 ст.

• Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років 19 ст.

• Реалізм — від 60-х років 19 ст.

• Символізм — початок 20 ст.