- •1. Мембранний потенціал і його походження 9
- •1. Загальні закономірності діяльності цнс 35
- •Мембранний потенціал і його походження
- •Фізіологія нервів і синапсів
- •Загальні закономірності діяльності цнс
- •Сенсорні функції цнс
- •Роль цнс в регуляції рухових функцій
- •Фізіологія вегетативної нервової системи
Сенсорні функції цнс
Значення та загальні властивості рецепторів
Інформація про зміни зовнішнього та внутрішнього середовища отримується рецепторами — особливими нервовими утвореннями, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервовий код у вигляді ПД певної послідовність та частоти. В залежності від локалізації, в організмі людини розрізняють екстерорецептори, інтерорецептори та пропріорецептори. В рамках кожного із цих видів виділяють типи рецепторів, що спеціалізуються на сприйнятті подразників певної природи. Про такі рецептори кажуть, що вони мають різну модальність. Так, за цим критерієм розрізняють:
• механорецептори (сприймають механічну деформацію або зміщення структур);
• хеморецептори
(сприймають різнома-
Соматосенсопна
зона
Рецептори
Мал.32. Нейронна організація сенсорної функції нервової системи нітні хімічні речовини); • фоторецептори
(сприймають електро
магнітні хвилі світлового діапазону);
терморецептори (сприймають рівень температури);
осморецептори
(сприймають рівень осмотичного тиску розчинів).
Структура рецеп-
тора залежить від фізичної природи подразника та від значення для організму інформації, яку даний рецептор сприймає. Так, наприклад, больова чутливісті сприймається вільними нервовими закінченнями дендритів аферентних нейронів, а зорова і слухова — за допомогою спеціалізованих органів чуттів, що включають крім власне рецепторів ще й обслуговуючі їх тканини. Чим більш складну будову
має рецептор, тим точнішу первинну обробку інформації він здійснює.
шкірі та слизових оболонках і Мал.ЗЗ. Механізм збудження рецептора сприймають больові подразнення.
При дії подразника у закінченні рецептора підвищується проникність для іонів Иа, що приводить до виникнення рецепторного потенціалу (РП), що Тдаріантом локальної відповіді. При сумації РП виникає повноцінний ПД, який передається до наступного нейрона.
У вторинночутливих нейронах закінчення дендрита аферентного нейрона контактує із рецепторною клітиноїф утворюючи щось подібне до синапса. При збудженні рецепторної клітини, завдяки дифузії іонів Ца, вона виділяє в синаптичну щілину медіатор, який викликає генераторний потенціал (ГП) постсинаптичної мембрани у вигляді її короткочасної депо ^ризації. ГП також є локальною відповіддю, здатною до сумації і перехо ду в ПД, що поширюється по волокну.
' Більшість рецепторів мають фонову імпульсну активність. Вони постійно посилають аферентні ПД до нервових центрів. Зміна імпульсації інформує ЦНС про дію подразника.
В процесі еволюції рецептори виробили здатність реагувати тільки надію певних подразників, і практично не реагувати на дію інших. Ця їх властивість називається специфічністю. Завдяки специфічності рецептори генерують ПД тільки у відповідь на дію адекватних для них подразників. Наприклад для сітківки ока адекватним подразником є світло, для слухових рецепторів — коливання тиску повітря (звукові хвилі) і т.д.
В рецепторах відбувається кодування — тобто трансформація енергії подразника у певну послідовність передаються в ЦНС. Інтенсивність
дії подразника кодується (частотою ПД*/ який генерує рецептор. Цей тип кодування називається часовим. ТСріМ цього Існує прпгтпрдад кпдуядцня^ яке ірунтується на подразненні просторово розділених рецепторів. Декодування аферентної інформації від рецепторів відбувається у нервових центрах.
Багатьом рецепторам притаманна адаллшція — пристосування до тривалої дії подразника. Це пристосування полягає у зменшенні чутливості до дії сильних подразників та у підвищенні їх чутливості до дії слабких подразників. Механізм адаптації пов’язаний із зміною проникності мембран рецептора для іонів №+ або для іонів К>.
Таким чином, на рівні рецептора розпочинається первинна обробка інформації, що полягає в розпізнаванні модальності подразника, оцінці його рили, тривалості дії. Ця обробка завершується формуванням ПД, які йдуть з певною частотою до вищерозташованих відділів ЦНС (кодування). Введення інформації від рецепторів до ЦНС здійснюють псевдоуніполярні нейрони спінальних гангліїв або аналогічні утворення черепно-мозкових нервів.
2.2.
Чутливість та її види
Чутливість
це здатність розрізняти та оцінювати
аферентну інформацію
від рецепторів.
Розрізняють загальну
чутливість,
пов’язану із збудженням
рецепторів
в різних тканинах тіла, та спеціальну
— пов’язану із по-
дразненням
рецепторів, що знаходяться в особливих
органах чуттів. До спе-
ціальної
чутливості відносяться зір, слух, нюх,
смак та відчуття рівноваги.
Загальну
чутливість ділять на поверхневу
(екстероцептивну)
— по-
в’язану із подразненням
рецепторів шкіри та слизових оболонок,
глибоку
(пропріоцептивну)
— пов’язану із подразненням
пропріорецепторів м’язів,
сухожиль,
зв’язок, суглобових поверхонь, та
інтероцептивну
— пов’язану
із подразненням
рецепторів внутрішніх органів та
кровоносних судин. В
свою чергу в
рамках кожного виду чутливості
розрізняють різні форми в
залежності
від модальності рецепторів. Так,
екстероцептивна чутливість
ділиться
на тактильну, температурну, больову;
пропріоцептивна — на м’я-
зево-суглобову
чутливість, вібраційну чутливість,
чутливість до тиску. На
відміну від
екстеро- та пропріоцептивної рецепції,
інтероцептивна рецеп-
ція пов’язана
із вегетативною
іннервацією
і тому не усвідом-
люється. Однак при
надмірному
збудженні
інтерорецепторів
завдяки іррадіації
збудження
по ЦНС можливе
виникнення
почуття дискомфорту та
дифуз-
ні болі, що не мають чіткої
ло-
калізації.
Морфологічним
субстра-
том різних видів та форм
чут-
ливості є аналізатор,
який
включає специфічні рецептори
на
периферії, нервові провідні
шляхи
та кіркове представни-
цтво.
У
шкірі є два типи термо- рецепторів:
холодові та теплові. Холодовими
рецепторами є спеціальні нервові
утворення — колби Краузе, а тепловими
— тільця Руффіні. Холодові рецептори
розташовані більш поверхнево (в
епідермісі і зразу ж під ним), а теплові
у глибоких шарах шкіри, причому
холодових значно більше, ніж теплових.
До цих
2.3.
Больова турна чутливість
Вільні
нервові • закінчення
Інкапсульовані
■ - •
•
нервові
закінченні
Тільці
Мейснера
'Колб
Крау*
Тільця
Паччіні
та
темпера-
Сухожильний
апарат Гольджі.
Мал.34.
Різні
види шкірнихрецепгщ
утворень підходять дендрити псев- доуніполярних нейронів спінальних гангліїв. Рецепцію болю здійснюють вільні нервові закінчення дендритів псевдоуніполярних нейронів. Аксони цих нейронів утворюють спинномозкові нерви і задніми корінцями входять у сіру речовину задніх рогів спинного мозку. Там вони утворюють синапси з другими нейронами температурного і больового аналізатора. Ще до утворення синапсу аксон нейрона спінального ганглію віддає коллатераль, яка замикає через еферентний нейрон місцевий сегментарний рефлекс. Аксон другого нейрону переходить через передню спайку на протилежну сторону, але волокно йде не строго горизонтально, а косо й уверх. Перехід здійснюється на 1-2 сегменти вище місця локалізації другого нейрона.
А Б
Мал.35.
Латеральний
(Л) та передній (Б) спіноталамічний шлях.
Таким чином, аферентні шляхи больової та температурної чутливості •перехрещені (тобто подразнення правої сторони тіла сприймається лівою півкулею і навпаки). Перехрест здійснюють аксони других нейронів на протязі одного-двох вищерозташованих сегментів спинного мозку.
і
Пропріоцептивна і тактильна чутливість
Рецепторами тактильної чутливості є тільця Мейснера, диски Меркеля, тільця Паччіні, вільні нервові закінчення. Тільця Мейснера розташовані у позбавлених волосяного покриву ділянках тіла і сприймають швидкість руху контактуючих із шкірою об’єктів. Диски Меркеля розташовані по всій шкірі і реагують на силу тиску. Тільця Паччіні є рецепторами тиску та вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й сухожиллях, зв’язках, брижі. Вільні нервові закінчення також сприймають швидкість рухомих об’єктів.
Пропріорецептори класифікують на три типи. Це - м’язові веретена, сухожильні органи Гольджі, рецептори суглобів.
Мал.
36.
А — будова
м'язового веретена:
1—ядерна сумка; 2 — інтрафузальні
волокна;
З
— екстрафузальні волокна; 4 — аферентне
волокно від рецепторів веретена; 5 —
аксон мотонейрона. Б — вплив розтягування
м'яза на частоту імпульсів від рецепторів
веретена
він проходить латерально, тут до нього приєднуються волокна температурної та больової чутливості. Тіла третіх нейронів знаходяться в таламусі і * зв’язані із корою пучком аксонів, який називають ІгасШв Іііроіаіатісиз.
Кіркове представництво цього аналізатора локалізовано частково в задній центральній звивині та в області задньої частини верхньої губи сільвієвої борозни. Задню центральну зввдину називають 1-ою сомато- сенсорною зоною, а область задньої частини верхньої губи сільвієвої борозни - 2-ою соматосенсорною зоною.
2.5иСенсорні функції таламуса
Таламус є своєрідним колектором усіх аферентних шляхів. Через нього проходить вся аферентна інформація (за винятком нюхового тракту). У таламусі нараховують більше 40 ядер, які ділять на специфічні, неспецифічні, ядра із асоціативними функціями та несенсорні релейні ядра.
Специфічні ядра отримують інформацію про соматосенсорну, зорову та слухову чутливість та перемикають її на відповідні зони кори головного мозку.
Неспецифічні ядра отримують аференти від усіх органів чуттів, а також від ретикулярної формації та від гіпоталамуса. Звідси посилається імпульсація в усі зони кори та лімбічної системи.
Ядра з асоціативними функціями — отримують аферентну інформацію від усіх інших нейронів таламуса і здійснюють її обробку, посилаючи інформацію до асоціативних зон кори.
Несенсорні релейні ядра отримують аферентну інформацію від мозочка, базальних ядер і передають її до моторних областей кори.
Кора головного мозку, в свою чергу, посилає низхідні еферентні імпульси основним ядрам таламуса. За рахунок потужної гальмівної системи таламуса та низхідних впливів кори формується своєрідний вільний коридор для проходження до кори лише найважливіших сигналів.
Сенсорні функції кори головного мозку
Нейрони кори головного мозку виконують аналітико-синтетичну функцію, яка зводиться до оцінки аферентної інформації та вироблення ,програми цілеспрямованої діяльності.
Мал.37.
Представництво
сенсорних функцій у задній центральній
звивині
До сенсорних зон кори відносяться: перша (задня центральна звивина) та друга (в області задньої частини верхньої губи сільвієвої борозни) соматосенсорні зони, слухова зона (у скроневій звивині) та зорова (в потиличній області)
До асоціативних зон відносяться ділянки кори, які дістають аферентну інформацію від асоціативних ядер таламуса. Виділяють дві основні асоціативні зони: в лобній долі перед передньою центральною звивиною і на межі між тім’яною, потиличною та скроневою частками.
