Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
фізіологія лекції.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆
  1. Сенсорні функції цнс

    1. Значення та загальні властивості рецепторів

Інформація про зміни зовнішнього та внутрішнього середовища отримується рецепторами — особливими нервовими утвореннями, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервовий код у ви­гляді ПД певної послідовність та частоти. В залежності від локалізації, в організмі людини розрізняють екстерорецептори, інтерорецептори та пропріорецептори. В рамках кожного із цих видів виділяють типи рецеп­торів, що спеціалізуються на сприйнятті подразників певної природи. Про такі рецептори кажуть, що вони мають різну модальність. Так, за цим критерієм розрізняють:

• механорецептори (сприймають механічну деформацію або зміщення структур);

• хеморецептори

(сприймають різнома-

Соматосенсопна зона

Рецептори

Мал.32. Нейронна організація сенсорної функції нервової системи нітні хімічні речовини); • фоторецептори

(сприймають електро­

магнітні хвилі світлово­го діапазону);

  • терморецептори (сприймають рівень температури);

  • осморецептори

(сприймають рівень ос­мотичного тиску розчи­нів).

Структура рецеп-

тора залежить від фі­зичної природи подраз­ника та від значення для організму інформа­ції, яку даний рецептор сприймає. Так, наприк­лад, больова чутливісті сприймається вільними нервовими закінчення­ми дендритів аферент­них нейронів, а зорова і слухова — за допомо­гою спеціалізованих ор­ганів чуттів, що вклю­чають крім власне ре­цепторів ще й обслуго­вуючі їх тканини. Чим більш складну будову

має рецептор, тим точнішу первинну обробку інформа­ції він здійснює.

За механізмом збудже­ння розрізняють первинно- та вторинночутливі рецеп­тори. До первинночутливих належать вільні нервові закін­чення аферентних нейронів, що розташовані переважно в

шкірі та слизових оболонках і Мал.ЗЗ. Механізм збудження рецептора сприймають больові подразнення.

При дії подразника у закінченні рецептора підвищується проникність для іонів Иа, що приводить до виникнення рецепторного потенціалу (РП), що Тдаріантом локальної відповіді. При сумації РП виникає повноцінний ПД, який передається до наступного нейрона.

У вторинночутливих нейронах закінчення дендрита аферентного нейрона контактує із рецепторною клітиноїф утворюючи щось подібне до синапса. При збудженні рецепторної клітини, завдяки дифузії іонів Ца, вона виділяє в синаптичну щілину медіатор, який викликає генераторний потенціал (ГП) постсинаптичної мембрани у вигляді її короткочасної депо ^ризації. ГП також є локальною відповіддю, здатною до сумації і перехо ду в ПД, що поширюється по волокну.

' Більшість рецепторів мають фонову імпульсну активність. Вони по­стійно посилають аферентні ПД до нервових центрів. Зміна імпульсації ін­формує ЦНС про дію подразника.

В процесі еволюції рецептори виробили здатність реагувати тільки надію певних подразників, і практично не реагувати на дію інших. Ця їх властивість називається специфічністю. Завдяки специфічності рецепто­ри генерують ПД тільки у відповідь на дію адекватних для них подразни­ків. Наприклад для сітківки ока адекватним подразником є світло, для слухових рецепторів — коливання тиску повітря (звукові хвилі) і т.д.

В рецепторах відбувається кодування — тобто трансформація енергії подразника у певну послідовність передаються в ЦНС. Інтенсивність

дії подразника кодується (частотою ПД*/ який генерує рецептор. Цей тип кодування називається часовим. ТСріМ цього Існує прпгтпрдад кпдуядцня^ яке ірунтується на подразненні просторово розділених рецепторів. Декодування аферентної інформації від рецепторів відбувається у нервових центрах.

Багатьом рецепторам притаманна адаллшція — пристосування до тривалої дії подразника. Це пристосування полягає у зменшенні чутливо­сті до дії сильних подразників та у підвищенні їх чутливості до дії слабких подразників. Механізм адаптації пов’язаний із зміною проникності мем­бран рецептора для іонів №+ або для іонів К>.

Таким чином, на рівні рецептора розпочинається первинна обробка ін­формації, що полягає в розпізнаванні модальності подразника, оцінці його рили, тривалості дії. Ця обробка завершується формуванням ПД, які йдуть з певною частотою до вищерозташованих відділів ЦНС (кодування). Введення інформації від рецепторів до ЦНС здійснюють псевдоуніполярні нейрони спінальних гангліїв або аналогічні утворення черепно-мозкових нервів.

2.2. Чутливість та її види

Чутливість це здатність розрізняти та оцінювати аферентну інформацію від рецепторів. Розрізняють загальну чутливість, пов’язану із збудженням рецепторів в різних тканинах тіла, та спеціальну — пов’язану із по- дразненням рецепторів, що знаходяться в особливих органах чуттів. До спе- ціальної чутливості відносяться зір, слух, нюх, смак та відчуття рівноваги.

Загальну чутливість ділять на поверхневу (екстероцептивну) — по- в’язану із подразненням рецепторів шкіри та слизових оболонок, глибоку (пропріоцептивну) — пов’язану із подразненням пропріорецепторів м’язів, сухожиль, зв’язок, суглобових поверхонь, та інтероцептивну — пов’язану із подразненням рецепторів внутрішніх органів та кровоносних судин. В свою чергу в рамках кожного виду чутливості розрізняють різні форми в залежності від модальності рецепторів. Так, екстероцептивна чутливість ділиться на тактильну, температурну, больову; пропріоцептивна — на м’я- зево-суглобову чутливість, вібраційну чутливість, чутливість до тиску. На відміну від екстеро- та пропріоцептивної рецепції, інтероцептивна рецеп- ція пов’язана із вегетативною

іннервацією і тому не усвідом- люється. Однак при надмірному збудженні інтерорецепторів завдяки іррадіації збудження по ЦНС можливе виникнення почуття дискомфорту та дифуз- ні болі, що не мають чіткої ло- калізації.

Морфологічним субстра- том різних видів та форм чут- ливості є аналізатор, який включає специфічні рецептори на периферії, нервові провідні шляхи та кіркове представни- цтво.

У шкірі є два типи термо- рецепторів: холодові та теплові. Холодовими рецепторами є спе­ціальні нервові утворення — кол­би Краузе, а тепловими — тіль­ця Руффіні. Холодові рецептори розташовані більш поверхнево (в епідермісі і зразу ж під ним), а теплові у глибоких шарах шкі­ри, причому холодових значно більше, ніж теплових. До цих

2.3. Больова турна чутливість

Вільні нервові • закінчення

Інкапсульовані ■ - •

• нервові закінченні

Тільці

Мейснера

'Колб

Крау*

Тільця

Паччіні

та темпера-

Сухожильний апарат Гольджі.

Мал.34. Різні види шкірнихрецепгщ

утворень підходять дендрити псев- доуніполярних нейронів спінальних гангліїв. Рецепцію болю здійснюють вільні нервові закінчення дендритів псевдоуніполярних нейронів. Аксо­ни цих нейронів утворюють спин­номозкові нерви і задніми корінця­ми входять у сіру речовину задніх рогів спинного мозку. Там вони ут­ворюють синапси з другими нейро­нами температурного і больового ана­лізатора. Ще до утворення синапсу аксон нейрона спінального ганглію віддає коллатераль, яка замикає че­рез еферентний нейрон місцевий сегментарний рефлекс. Аксон дру­гого нейрону переходить через пе­редню спайку на протилежну сторо­ну, але волокно йде не строго гори­зонтально, а косо й уверх. Перехід здійснюється на 1-2 сегменти вище місця локалізації другого нейрона.

А Б

Мал.35. Латеральний (Л) та передній (Б) спіноталамічний шлях.

Входячи в боковий канатик проти­лежної сторони, аксон нейрона іде вгору разом із аксонами інших ней­ронів, що вступають у канатик нижче. Цей пучок аксонів межує із lemniscus medialis і закінчується у вентро-латеральному ядрі таламусу. Тому пучок дістав назву спіно - та- ламічного. Особливістю розподілу волокон в цьому пучку є те, що аксони нижче розташованих нейронів займають латеральне положення, а вище розташованих — медіальне. Знання цього факту має велике значення для топічної діагностики уражень спинного мозку. Так, при екстрамедулярній пухлині, температурна і больова чутливість порушується спочатку в ди­стальних відділах тіла, а потім з ростом пухлини ці розлади піднімаються уверх. При інтрамедулярній локалізації пухлини розлади чутливості розпо­всюджуються зверху вниз. Третій нейрон больового і температурного ана­лізатора розташований у вентральних відділах таламуса. Аксони цих ней­ронів утворюють таламо-кортикальний пучок, що зв’язує таламус із корою головного мозку. Кіркове представництво цього аналізатора розташоване в задньому центральному завитку. В верхній частині завитка представле­на чутливість ноги, нижче — рук, тулуба та обличчя. При цьому площа кіркового представництва чутливості дистальних відділів рук та ніг біль­ша, ніж проксимальних. Непропорційно великою є ця площа для великого пальця руки та області шиї і голови.

Таким чином, аферентні шляхи больової та температурної чутливості •перехрещені (тобто подразнення правої сторони тіла сприймається лівою півкулею і навпаки). Перехрест здійснюють аксони других нейронів на протязі одного-двох вищерозташованих сегментів спинного мозку.

і

  1. Пропріоцептивна і тактильна чутливість

Рецепторами тактильної чутливості є тільця Мейснера, диски Мер­келя, тільця Паччіні, вільні нервові закінчення. Тільця Мейснера розташо­вані у позбавлених волосяного покриву ділянках тіла і сприймають швидкість руху контактуючих із шкірою об’єктів. Диски Меркеля розташовані по всій шкірі і реагують на силу тиску. Тільця Паччіні є рецепторами тиску та вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й сухожиллях, зв’язках, брижі. Вільні нервові закінчення також сприймають швидкість рухомих об’єктів.

Пропріорецептори класифікують на три типи. Це - м’язові веретена, сухожильні органи Гольджі, рецептори суглобів.

Мал. 36. А — будова м'язового веретена: 1—ядерна сумка; 2 — інтрафузальні волокна;

З — екстрафузальні волокна; 4 — аферентне волокно від рецепторів веретена; 5 — аксон мотонейрона. Б — вплив розтягування м'яза на частоту імпульсів від рецепторів веретена

М’язові веретена складаються із ядерної сумки та 10-15 тонких ін- трафузальних м’язових волокон. Веретена розташовуються паралельно екстрафузальним волокнам і прикріплюються до них. Чим точніші рухи виконує м’яз, тим більше в ньому інтрафузальних волокон. У центральній частині веретена міститься спіралевидне нервове закінчення, яке виконує функцію рецептора. При деформації м’язового веретена, цей рецептор ге­нерує ПД. М’язове веретено інформує ЦНС про зміни довжини м’язу та швидкість цієї зміни. Рецептори м’язових веретен можуть збуджуватись також при скороченні інтрафузальних м’язових волокон, яке стимулюєть­ся гама-мотонейронами спин­ного мозку. Провідні шляхи пропріоцептивної та тактиль­ної чутливості представлені . клітинами спінальних ганг­ліїв. їх дендрити ідуть до від­повідних рецепторів, а аксо­ни вступають в задні роги спинного мозку через задні корінці і по цій же стороні спинного мозку піднімаються до ядер довгастого мозку. Су­купність цих аксонів утворює пучок Голя і Бурдаха. Особли­вістю цього пучка є те, що в медіальній частині (пучок Го­ля) проходять волокна від ни­жніх кінцівок, а в латерально розміщеному пучку Бурдаха — тулуба та рук. Пучок закін­чується в п. gracilis та n. си- neatus довгастого мозку. Тут , розташовані тіла других ней­ронів. Аксони цих нейронів утворюють новий пучок, який переходить на проти­лежну сторону біля нижніх олив головного мозку. В мості

він проходить латерально, тут до нього приєднуються волокна температур­ної та больової чутливості. Тіла третіх нейронів знаходяться в таламусі і * зв’язані із корою пучком аксонів, який називають ІгасШв Іііроіаіатісиз.

Кіркове представництво цього аналізатора локалізовано частково в задній центральній звивині та в області задньої частини верхньої губи сільвієвої борозни. Задню центральну зввдину називають 1-ою сомато- сенсорною зоною, а область задньої частини верхньої губи сільвієвої бо­розни - 2-ою соматосенсорною зоною.

2.5иСенсорні функції таламуса

Таламус є своєрідним колектором усіх аферентних шляхів. Через нього проходить вся аферентна інформація (за винятком нюхового трак­ту). У таламусі нараховують більше 40 ядер, які ділять на специфічні, не­специфічні, ядра із асоціативними функціями та несенсорні релейні ядра.

  • Специфічні ядра отримують інформацію про соматосенсорну, зоро­ву та слухову чутливість та перемикають її на відповідні зони кори головного мозку.

  • Неспецифічні ядра отримують аференти від усіх органів чуттів, а також від ретикулярної формації та від гіпоталамуса. Звідси посила­ється імпульсація в усі зони кори та лімбічної системи.

  • Ядра з асоціативними функціями — отримують аферентну ін­формацію від усіх інших нейронів таламуса і здійснюють її обробку, посилаючи інформацію до асоціативних зон кори.

  • Несенсорні релейні ядра отримують аферентну інформацію від мо­зочка, базальних ядер і передають її до моторних областей кори.

У таламусі завдяки взаємодії сенсорних систем гальмується значна частина неактуальної інформації, яка не доходить до кори головного мозку.

Кора головного мозку, в свою чергу, посилає низхідні еферентні імпульси основним ядрам таламуса. За рахунок потужної гальмівної системи таламуса та низхідних впливів кори формується своєрідний вільний коридор для про­ходження до кори лише найважливі­ших сигналів.

  1. Сенсорні функції кори голов­ного мозку

Нейрони кори головного мозку виконують аналітико-синтетичну фун­кцію, яка зводиться до оцінки афе­рентної інформації та вироблення ,програми цілеспрямованої діяльності.

Мал.37. Представництво сенсорних функцій у задній центральній звивині

В корі головного мозку виділя­ють до 50 функціональних полів, які можна розділити на 3 великі групи: сенсорні, моторні та асоціативні.

До сенсорних зон кори відносяться: перша (задня центральна звиви­на) та друга (в області задньої частини верхньої губи сільвієвої борозни) соматосенсорні зони, слухова зона (у скроневій звивині) та зорова (в поти­личній області)

До асоціативних зон відносяться ділянки кори, які дістають аферент­ну інформацію від асоціативних ядер таламуса. Виділяють дві основні асоціативні зони: в лобній долі перед передньою центральною звивиною і на межі між тім’яною, потиличною та скроневою частками.