- •1. Мембранний потенціал і його походження 9
- •1. Загальні закономірності діяльності цнс 35
- •Мембранний потенціал і його походження
- •Фізіологія нервів і синапсів
- •Загальні закономірності діяльності цнс
- •Сенсорні функції цнс
- •Роль цнс в регуляції рухових функцій
- •Фізіологія вегетативної нервової системи
Роль цнс в регуляції рухових функцій
Значення спинного мозку в регуляції рухових функцій.
Спінальний шок
Значення спинного мозку в регуляції рухових функцій полягає в тому, що тільки через нього головний мозок може керувати тонусом та скороченнями скелетних м’язів. Але поряд з цим спинний мозок має і певну автономію, яка виражається в самостійному здійсненні деяких найпростіших рухових рефлексів. До таких рефлексів відносять тонічні та фазні рефлекси.
Тонічні рефлекси полягають у перерозподілі тонусу скелетних м’язів у відповідь на подразнення пропріорецепторів опорно-рухового апарату. Серед них розрізняють міотатичні та іиийні рефлекси.
Міотатичниьгрефлекс — це реакція на розтягнення м’язу у вигляді підвищення його тонусу. Цей рефлекс пов’язаний із збудженням м’язових веретен. Він більше виражений у м’язах розгиначах.
Шийні рефлекси полягають у підвищенні тонусу м’язів-розгиначів при повороті або нахилі голови.
Фазні рефлекси зумовлюють короткочасне скорочення м’язів у відповідь на подразнення різноманітних екстеро-, пропріо- та інтероре- цепторів. Прикладом таких рефлексів є сухожильні рефлекси, шкірні рефлекси, вісцеромоторні рефлекси.
Сухожильні рефлекси виникають при швидкому розтягуванні м’язу, що досягається ударом неврологічного молоточка. Колінний рефлекс викликається ударом молоточка по сухожиллю чотирьохго- лового м’язу стегна, ахіллів — по ахілловому сухожиллю литкового м’язу. Фізіологічне значення таких рефлексів полягає у підтриманні постійної довжини та тонусу м’язів.
Шкірні рефлекси виникають при подразненні шкіри і проявляються скороченням м’язів-згиначів. Вони мають переважно захисне значення.
Вісцеромоторні рефлекси виникають при стимуляції інтерорецеп- торів внутрішніх органів і характеризуються посиленням скорочень1 м^язів грудної клітини, живота та спинц.
Спінальний шок — тимчасове зникнення цсіх спінальних рефлексів внаслідок перерізки або травми спинного мозки. Тривалість спінального шоку залежить від філогенетичного розвитку ЦНС. Наприклад, у жаб він триває декілька хвилин, у ссавців — декілька тижнів, а у людини — декілька місяців. Причина шоку полягає у виключенні регуляторних впливів
tr. corticospinalis lateralis
tr. rubrospinalis
tr. olivospinalis tr, tectospinalis tr. vestibulospinalis
tr. corticospinalis
tr. spinobulbaris mcdialis tr. spinobulbaris lateralis tr. spinocerebellaris posterior tr. spinothalamicus lateralis tr. spinotectalis
tr. spinocerebellaris anterior
tr. spinothalamicus ventralis
Мал.38. Основні аферентні (справа) та еферентні (зліва) провідні шляхи спинного мозку.
на спинний мозок з боку вищерозташованих відділів ЦНС. Під час шоку спостерігається гіперполяризація постсинаптичної мембрани мотонейро- нів спинного мозку, яка вказує на їх гальмування. Очевидно, що в природних умовах вищі відділи збуджують і тонізують нейрони спинного мозку.
Часто при автомобільних катастрофах у людей бувають травматичні розриви спинного мозку на рівні грудних сегментів. В цьому випадку виникає параплегія (двохсторонній параліч) м’язів, що іннервуються тими сегментами, котрі лежать нижче рівня травми (внаслідок порушення проведення збудження по волокнах кортикоспінального шляху). Одночасно в цих ділянках повністю втрачається тактильна, пропріоцептивна, температурна та больова чутливість із-за переривання аферентних шляхів: спіно- таламічного та Голя і Бурдаха. Через деякий час (тижні місяці) недовільні спинномозкові рухові рефлекси відновлюються, причому спочатку згинальні, а пізніше — і розгинальні.
Роль заднього мозку в регуляції рухових функцій
До заднього мозку відноситься довгастий мозок та^мїст. В цих утвореннях містяться ядра У-ХІІ пар черепно-мозкових нервів. Частина нейронів цих ядер забезпечує скорочення м’язів язика, глотки, гортані, шиї та лицевої і жувальної мускулатури. В медіальній частині довгастого мозку Знаходиться ретикулярна формація, нейрони якої контактують як з вище,
- так і нижчерозташованими відділами ЦНС. Ретикулярна формація в цілому зумовлює гальмівну дію на нижчерозташовані і збуджуючу (тонізу- ЮчуГдію на вищерозташовані центри.
Вестибулярні ядра довгастого мозку забезпечують рефлекси, спрямовані на підтримання пози. Розрізняють два види позних рефлексів: статичні та статокінетичні.
Статичні рефлекси регулюють тонус скелетних м’язів з метою піт тримання певного положення тіла. і
Статокінетичні рефлекси забезпечують оптимальний перерозподіл тонусу скелетних м’язів у відповідь на горизонтальні, вертикальні та кутові прискорення.
Рухові функції середнього мозку
До середнього мозку відносяться такі структури як червоне ядро^ чорна субстанція, ядра блоковидного та окорухового нервів, ретикулярна} формація, чотирьохгорбкове тіло.
Моторна
зона
Мал.39. Нейронна організація рухової функції нервової системи
Червоне ядро розташоване у верхній частині ніжок мозку. Воно зв’язане з корою, базальними гангліями, мозочком, спинним мозком, ретикулярною формацією. Вважається, що червоне ядро має^альшвнии] вплив на мотонейрони м’язів-розгиначів та збуджуючий - на мотонейрони м’я- зів-згиначів. При перерізці мозку між червоним ядром та ретикулярною формацією гальмівний вплив червоного ядра відсутній, внаслідок чого у піддослідної тварини переважає тонус м’язів-розгиначів. Цей стан називають фецеребраційною ригідністю) ^1У1 ^ л •
Чорна субстанція регулює узгодження актів жування та ковтання, забезпечує точні рухи при виконанні складних рухових актів.
Ядра окорухового нерва забезпечують підняття верхньої повіки та щочей в різні сторони. Окремі нейрони цього ядра регулюють просвіт зіниці та кривизну кришталика.
Ядра блоковидного нерва іннервують верхній косий м’яз ока і забезпечують рух очних яблук вверх і назовні.
Ретикулярна формація середнього мозку приймає участь в регуляції сну. При її гальмуванні спостерігаються сновидіння, а при збудженні — прокидання.
Верхні горбики чотирьохгорбкового тіла є первинними підкірковими центрами зору, а нижні горбики — слуху. Основна функція верхніх і нижніх горбиків полягає в забезпеченні орієнтовно-дослідницьких реакцій на відповідно зорові та слухові подразники.
Рухові функції мозочка
Мозочок має багаточисленні взаємозв’язки з іншими відділами ЦНС, які проходять у складі 3 пар ніжок. До його найважливіших аферентних шляхів належать спіноцеребеллярні (Флексіга та Говерса), вестибулоцеребеллярні, оливоцеребеллярні, а також кортико-понто- церебеллярні. Еферентні волокна від мозочка йдуть до кори — церебелло- таламо-кортикальний шлях, до червоного ядра, вестибулярних ядер, решкулярної формації.
Роль мозочка була вивчена переважно шляхом екстирпації його різних відділів. Після ушкодження мозочка спостерігаються різноманітні порушення рухових функцій:
Атаксія — порушення координації рухів, втрата узгодженості між скороченням м’язів синергістів та антагоністів.
Дисметрія — порушення амплітуди рухів. Вони виконуються у збільшеному чи зменшеному об'ємі.
Тремор — проявляється тремтінням під час виконання точних довільних рухів.
Астенія— характеризується слабкістю і швидкою втомою м’язу.
Дистонія—порушення тонусу м’язів.
Адіадохокінез — нездатність виконувати синхронні рухи симетричними кінцівками.
Дизартрія — порушення-мови.
Дезеквілібрація — порушення здатності підтримувати 'рівновагу?]
В процесі виконання рухів мозочок одержує пряму інформацію від Юторної кори та червоних ядер про план дій, копія цієї інформації
поступає до м’язів по кортикоспінальному шляху. Через короткий час в мозочок поступає інформація від пропріорецепторів про реальний результат дії. Якщо результат і план не збігаються, то до моторної кори та червоного ядра ідуть коригуючі імпульси <від мозочка) який посилює чи гальмує скорочення м’язів.
Мал.40.
Порушення
координації рухів при розриві зв'язків
мозочка з іншими відділами ЦНС (атонія,
астенія, атаксія, адіадохокінез)
Таким чином, мозочок коригує функцію кори і червоного ядра, уточнюючи силу та швидкість рухів. Мозочок відіграє певну роль у регуляції, тонусу та підтримання пози, узгоджує функції м’язів антагоністів, забез- * печує тонічні та фазні скорочення і т.д.
Рухові функції базальних гангліїв
До базальних гангліїв відносять хвостате ядро, шкаралупу (разом вони складають смугасте тіло) та бліду кулю. Всі ці структури розташовані в глибині головного мозку між лобними частками і проміжним мозком. Базальні ядра мають тісні зв’язки між собою, із мозочком, чорною субстанцією, червоним ядром та корою головного мозку.
В регуляції рухової активності має значення циркуляція збудження між корою, таламусом та базальними гангліями. Розрізняють два види такої циркуляції: цикл шкаралупи та цикл хвостатого ядра.
• Цикл шкаралупи починається в передній центральній звивині (яка
є руховою зоною кори), поширюється до шкаралупи, обминаючи
хвостате ядро, далі продовжується до внутрішньої частини блідої кулі, таламусу і знову повертається до кори. Частина аксонів нейронів даного циклу закінчується в чорній субстанції і залучає її до цієї циркуляції. Цикл шкаралупи забезпечує виконання складних рухів, як, наприклад, письмо, гра на музичних інструментахГхірургічнаГопера- ціяГ. Ці рухи потребують попереднього навчання і тренування. При цьому інформація про них фіксується у нейронах даного циклу. При ушкодженні шкаралупи людина втрачає здатність до виконання таких рухів, у неї спостерігається тремтіння різних частин тіла, як у стані спокою, так і при виконанні довільних рухів.
• Цикл хвостатого ядра проявляється циркуляцією збудження від лобних, парієтальних та потиличних зон кори головного мозку (які є асоціативними) до хвостатого ядра, звідти до шкаралупи, блідої кулі, таламусу і знову до рухових зон кори. Цей цикл регулює не окремі рухи, а їх готові програми, спрямовані на досягнення певної мети. Наприклад, поведінка людини при зустрічі із небезпечним звіром.
Встановлено, що в ролі медіатора в синапсах, які зв’язують нейрони базальних гангліїв між собою та із чорною субстанцією виступає дофамін.^ Поряд~з цим функцію медіаторів виконують серотонін, енкефаліниТ ацетилхолін.
З.б. Рухові функції кори головного мозку
ЩКІОІе
шеІІІІІ
Первинна моторна зоно, як і перша соматосенсорна зона, має топічну організацію,
.тобто різні ділянки тіла мають .своє конкретне представництво НЦІй зоні. У верхніх її ділянках представлені нижні кінцівки, нижче тулуб та верхні кінцівки,
Д ще нижче — м’язи обличчя.
Понад 50% поверхні зони займає кіркове представництво рукта мовного апарату.
Мал.41.
Основні
елементи екстра- пірамідної рухової
системи та зв'язок між ними
Від нейронів рухових зон кори починається потужний корти- ко-спінальний (пірамідний) шлях. У довгастому мозку більшість його волокон переходить на протилежну сторону, утворюючи латеральний пірамідний шлях, а менша*частина переходить на протилежну сторону у шийному та грудному відділі спинного мозку, утворюючи медіальний пірамідний шлях. Кол- латералі від волокон пірамідного шляху йдуть до сусідніх ділянок кори, до червоного ядра, інших підкіркових ядер. Більшість аксонів цього шляху закінчуються на інтернейронах та мотонейронах спинного мозку. Роль рухових зон кори полягає, перш за все, у регуляції тонких і точних рухів дистальних відділів КІНЦІ-і вок та забезпеченні до-, вільних (усвідомлених); рухів усіх частин тіла.
Моторна
зона кори
Задній
край внутрішньої капсули
Мозолисте
тіло
Ніжки
середнього мозку
Міст
Піраміди
довгастого мозку
Латеральний
кортикоспінаїпьний тракт
Спинний
мозок
при інсультах чи пух-] линах) спостерігається^
параліч м’язів на протилежному боці тіла. Цей параліч називають центральним. Крім цього параліч може бути зв’язаний із ураженням мотонеш ронів спинного мозку або периферичних нервів. В цьому випадку його на] зивають периферичним. Існує цілий ряд неврологічних симптомів, які до] зволяють відрізнити центральний параліч від периферичного.
Так, при периферичному паралічі спостерігається:
арефлексія — втрата або зниження більшості рухових рефлексів;
атонія — зниження тонусу м’язів, що іннервуються ураженими нейронами;
Мал.43. Представництво рухових функцій у передній центральній звивині
атрофія — видиме похудіння м’язів, яке розвивається через певний досить тривалий час;
зменшення електричної збудливості м’язів та нервів.
При центральному паралічі спостерігається:
підвищення пропрі- оцептивних рефлексів та зниження екстеро- цептивних рефлексів:
гіпертонія м’язів;
відсутність змін електричної збудливості;
поява патологічних рефлексів.
Ці відмінності пояснюються гальмівним впливом рухових зон кори на мо- тонейрони спинного мозку, який при центральному паралічі випадає.
Тета-ритм
Дельта-ритм /У\ЛТ^ ]50мкв
1 сек 1
Мал.44. Ритми нормальної електроенцефалограми
Електуоениефалографія — це метод уеєстраиії постійної електричної активності кори головного мозки із шкіри черепа. Крива, яку реєструє прилад, називається електроенцефалограмою. Ця крива має характерну конфігурацію при різних фізіологічних станах людини.
Так, у несплячої людини в стані спокою ЕЕГ має хвилі з частотою 8- 13-Гц і амплітудою 50-100 мкВ. Таку конфігурацію ЕЕГ називають альфа- ритмом.
При збудженні мозку і переході людини в стан активності (наприклад при виконанні якихось інтелектуальних тестів) на ЕЕГ реєструються хвилі з частотою 14-30 Гц і амплітудою менше 50 мкВ, які називають бе- та-ритмом.
Під час сну на ЕЕГ виникає тета-ритм (частота 4-7 Гц) і дельта-ритм (частота 0,5-3,5 Гц). Обидва цих ритми мають велику амплітуду коливань, як правило більшу 100 мкВ.
ЕЕГ має велике діагностичне значення. Так, при дифузних органічних пошкодженнях головного мозку ЕЕГ має нерегулярний характер і сповільнені ритми в стані спокою. При пухлинах виникають місцеві зміни ЕЕГ в ділянці пухлин. При епілепсії на ЕЕГ спостерігаються пароксизмальні потенціали, гострокінцеві хвилі та інші зміни. Поява тета- та дельта-рит- мів допомагає контролювати ступінь наркозу при хірургічних операціях.
