Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
фізіологія лекції.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆
  1. Роль цнс в регуляції рухових функцій

    1. Значення спинного мозку в регуляції рухових функцій.

Спінальний шок

Значення спинного мозку в регуляції рухових функцій полягає в то­му, що тільки через нього головний мозок може керувати тонусом та ско­роченнями скелетних м’язів. Але поряд з цим спинний мозок має і певну автономію, яка виражається в самостійному здійсненні деяких найпрості­ших рухових рефлексів. До таких рефлексів відносять тонічні та фазні рефлекси.

Тонічні рефлекси полягають у перерозподілі тонусу скелетних м’я­зів у відповідь на подразнення пропріорецепторів опорно-рухового апа­рату. Серед них розрізняють міотатичні та іиийні рефлекси.

  • Міотатичниьгрефлекс — це реакція на розтягнення м’язу у вигляді підвищення його тонусу. Цей рефлекс пов’язаний із збудженням м’язових веретен. Він більше виражений у м’язах розгиначах.

  • Шийні рефлекси полягають у підвищенні тонусу м’язів-розгиначів при повороті або нахилі голови.

Фазні рефлекси зумовлюють короткочасне скорочення м’язів у відповідь на подразнення різноманітних екстеро-, пропріо- та інтероре- цепторів. Прикладом таких рефлексів є сухожильні рефлекси, шкірні реф­лекси, вісцеромоторні рефлекси.

  • Сухожильні рефлекси виникають при швидкому розтягуванні м’я­зу, що досягається ударом неврологічного молоточка. Колінний рефлекс викликається ударом молоточка по сухожиллю чотирьохго- лового м’язу стегна, ахіллів — по ахілловому сухожиллю литкового м’язу. Фізіологічне значення таких рефлексів полягає у підтриманні постійної довжини та тонусу м’язів.

  • Шкірні рефлекси виникають при подразненні шкіри і проявляють­ся скороченням м’язів-згиначів. Вони мають переважно захисне значення.

  • Вісцеромоторні рефлекси виникають при стимуляції інтерорецеп- торів внутрішніх органів і характеризуються посиленням скорочень1 м^язів грудної клітини, живота та спинц.

Спінальний шок — тимчасове зникнення цсіх спінальних рефлексів внаслідок перерізки або травми спинного мозки. Тривалість спінального шоку залежить від філогенетичного розвитку ЦНС. Наприклад, у жаб він триває декілька хвилин, у ссавців — декілька тижнів, а у людини — де­кілька місяців. Причина шоку полягає у виключенні регуляторних впливів

tr. corticospinalis lateralis

tr. rubrospinalis

tr. olivospinalis tr, tectospinalis tr. vestibulospinalis

tr. corticospinalis

tr. spinobulbaris mcdialis tr. spinobulbaris lateralis tr. spinocerebellaris posterior tr. spinothalamicus lateralis tr. spinotectalis

tr. spinocerebellaris anterior

tr. spinothalamicus ventralis

Мал.38. Основні аферентні (справа) та еферентні (зліва) провідні шляхи спинного мозку.

на спинний мозок з боку вищерозташованих відділів ЦНС. Під час шоку спостерігається гіперполяризація постсинаптичної мембрани мотонейро- нів спинного мозку, яка вказує на їх гальмування. Очевидно, що в природ­них умовах вищі відділи збуджують і тонізують нейрони спинного мозку.

Часто при автомобільних катастрофах у людей бувають травматичні розриви спинного мозку на рівні грудних сегментів. В цьому випадку ви­никає параплегія (двохсторонній параліч) м’язів, що іннервуються тими сегментами, котрі лежать нижче рівня травми (внаслідок порушення про­ведення збудження по волокнах кортикоспінального шляху). Одночасно в цих ділянках повністю втрачається тактильна, пропріоцептивна, темпера­турна та больова чутливість із-за переривання аферентних шляхів: спіно- таламічного та Голя і Бурдаха. Через деякий час (тижні місяці) недовільні спинномозкові рухові рефлекси відновлюються, причому спочатку зги­нальні, а пізніше — і розгинальні.

    1. Роль заднього мозку в регуляції рухових функцій

До заднього мозку відноситься довгастий мозок та^мїст. В цих утво­реннях містяться ядра У-ХІІ пар черепно-мозкових нервів. Частина нейро­нів цих ядер забезпечує скорочення м’язів язика, глотки, гортані, шиї та лицевої і жувальної мускулатури. В медіальній частині довгастого мозку Знаходиться ретикулярна формація, нейрони якої контактують як з вище,

- так і нижчерозташованими відділами ЦНС. Ретикулярна формація в ці­лому зумовлює гальмівну дію на нижчерозташовані і збуджуючу (тонізу- ЮчуГдію на вищерозташовані центри.

Вестибулярні ядра довгастого мозку забезпечують рефлекси, спрямо­вані на підтримання пози. Розрізняють два види позних рефлексів: ста­тичні та статокінетичні.

  • Статичні рефлекси регулюють тонус скелетних м’язів з метою піт тримання певного положення тіла. і

  • Статокінетичні рефлекси забезпечують оптимальний перерозподіл тонусу скелетних м’язів у відповідь на горизонтальні, вертикальні та кутові прискорення.

    1. Рухові функції середнього мозку

До середнього мозку відносяться такі структури як червоне ядро^ чорна субстанція, ядра блоковидного та окорухового нервів, ретикулярна} формація, чотирьохгорбкове тіло.

Моторна зона

Мал.39. Нейронна організація рухової функції нервової системи

Червоне ядро розташоване у верхній частині ніжок мозку. Воно зв’язане з корою, базальними гангліями, мозочком, спинним мозком, рети­кулярною формацією. Вважається, що червоне ядро має^альшвнии] вплив на мотонейрони м’язів-розгиначів та збуджуючий - на мотонейрони м’я- зів-згиначів. При перерізці мозку між червоним ядром та ретикулярною формацією гальмівний вплив червоного ядра відсутній, внаслідок чого у піддослідної тварини переважає тонус м’язів-розгиначів. Цей стан нази­вають фецеребраційною ригідністю) ^1У1 ^ л •

Чорна субстанція регулює узгодження актів жування та ков­тання, забезпечує точні рухи при виконанні складних рухових актів.

Ядра окорухового нерва забезпечують підняття верхньої повіки та щочей в різні сторони. Окремі нейрони цього ядра регулюють просвіт зі­ниці та кривизну кришталика.

Ядра блоковидного нерва іннервують верхній косий м’яз ока і за­безпечують рух очних яблук вверх і назовні.

Ретикулярна формація середнього мозку приймає участь в ре­гуляції сну. При її гальмуванні спостерігаються сновидіння, а при збу­дженні — прокидання.

Верхні горбики чотирьохгорбкового тіла є первинними підкір­ковими центрами зору, а нижні горбики — слуху. Основна функція вер­хніх і нижніх горбиків полягає в забезпеченні орієнтовно-дослідницьких реакцій на відповідно зорові та слухові подразники.

    1. Рухові функції мозочка

Мозочок має багаточисленні взаємозв’язки з іншими відділами ЦНС, які проходять у складі 3 пар ніжок. До його найважливіших аферентних шляхів належать спіноцеребеллярні (Флексіга та Говерса), вестибулоцеребеллярні, оливоцеребеллярні, а також кортико-понто- церебеллярні. Еферентні волокна від мозочка йдуть до кори — церебелло- таламо-кортикальний шлях, до червоного ядра, вестибулярних ядер, решкулярної формації.

Роль мозочка була вивчена переважно шляхом екстирпації його різ­них відділів. Після ушкодження мозочка спостерігаються різноманітні по­рушення рухових функцій:

  • Атаксія — порушення координації рухів, втрата узгодженості між скороченням м’язів синергістів та антагоністів.

  • Дисметрія — порушення амплітуди рухів. Вони виконуються у збіль­шеному чи зменшеному об'ємі.

  • Тремор — проявляється тремтінням під час виконання точних до­вільних рухів.

  • Астенія— характеризується слабкістю і швидкою втомою м’язу.

  • Дистонія—порушення тонусу м’язів.

  • Адіадохокінез — нездатність виконувати синхронні рухи симетрич­ними кінцівками.

  • Дизартрія — порушення-мови.

  • Дезеквілібрація — порушення здатності підтримувати 'рівновагу?]

В процесі виконання рухів мозочок одержує пряму інформацію від Юторної кори та червоних ядер про план дій, копія цієї інформації

поступає до м’язів по кортикоспінальному шляху. Через короткий час в мозочок поступає інформація від пропріорецепторів про реальний результат дії. Якщо результат і план не збігаються, то до моторної кори та червоного ядра ідуть коригуючі імпульси <від мозочка) який посилює чи гальмує скорочення м’язів.

Мал.40. Порушення координації рухів при розриві зв'язків мозочка з іншими відділами ЦНС (атонія, астенія, атаксія, адіадохокінез)

Таким чином, мозочок коригує функцію кори і червоного ядра, уточ­нюючи силу та швидкість рухів. Мозочок відіграє певну роль у регуляції, тонусу та підтримання пози, узгоджує функції м’язів антагоністів, забез- * печує тонічні та фазні скорочення і т.д.

    1. Рухові функції базальних гангліїв

До базальних гангліїв відносять хвостате ядро, шкаралупу (разом во­ни складають смугасте тіло) та бліду кулю. Всі ці структури розташовані в глибині головного мозку між лобними частками і проміжним мозком. Ба­зальні ядра мають тісні зв’язки між собою, із мозочком, чорною субстан­цією, червоним ядром та корою головного мозку.

В регуляції рухової активності має значення циркуляція збудження між корою, таламусом та базальними гангліями. Розрізняють два види та­кої циркуляції: цикл шкаралупи та цикл хвостатого ядра.

• Цикл шкаралупи починається в передній центральній звивині (яка

є руховою зоною кори), поширюється до шкаралупи, обминаючи

хвостате ядро, далі продовжується до внутрішньої частини блідої ку­лі, таламусу і знову повертається до кори. Частина аксонів нейронів даного циклу закінчується в чорній субстанції і залучає її до цієї цир­куляції. Цикл шкаралупи забезпечує виконання складних рухів, як, наприклад, письмо, гра на музичних інструментахГхірургічнаГопера- ціяГ. Ці рухи потребують попереднього навчання і тренування. При цьому інформація про них фіксується у нейронах даного циклу. При ушкодженні шкаралупи людина втрачає здатність до виконання та­ких рухів, у неї спостерігається тремтіння різних частин тіла, як у стані спокою, так і при виконанні довільних рухів.

• Цикл хвостатого ядра проявляється циркуляцією збудження від лобних, парієтальних та потиличних зон кори головного мозку (які є асоціативними) до хвостатого ядра, звідти до шкаралупи, блідої кулі, таламусу і знову до рухових зон кори. Цей цикл регулює не окремі рухи, а їх готові програми, спрямовані на досягнення певної мети. Наприклад, поведінка людини при зустрічі із небезпечним звіром.

Встановлено, що в ролі медіатора в синапсах, які зв’язують нейрони базальних гангліїв між собою та із чорною субстанцією виступає дофамін.^ Поряд~з цим функцію медіаторів виконують серотонін, енкефаліниТ аце­тилхолін.

З.б. Рухові функції кори головного мозку

ЩКІОІе

шеІІІІІ

До рухових зон кори від­носяться первинна моторна зо­на, яка анатомічно відповідає передній центральній звивині та премоторна зона, яка розта­шована попереду первинної мо­торної та в глибині сільвієвої бо­розни.

Первинна моторна зо­но, як і перша соматосенсорна зона, має топічну організацію,

.тобто різні ділянки тіла мають .своє конкретне представництво НЦІй зоні. У верхніх її ділянках представлені нижні кінцівки, нижче тулуб та верхні кінцівки,

Д ще нижче — м’язи обличчя.

Понад 50% поверхні зони за­ймає кіркове представництво рукта мовного апарату.

Мал.41. Основні елементи екстра- пірамідної рухової системи та зв'язок між ними

Премоторна зона в ос­новному зв’язана із базальними гангліями і бере участь в органі­зації складних послідовностей 'ірухів.

Від нейронів ру­хових зон кори почина­ється потужний корти- ко-спінальний (пірамід­ний) шлях. У довгасто­му мозку більшість йо­го волокон переходить на протилежну сторо­ну, утворюючи лате­ральний пірамідний шлях, а менша*частина переходить на проти­лежну сторону у ший­ному та грудному від­ділі спинного мозку, утворюючи медіальний пірамідний шлях. Кол- латералі від волокон пі­рамідного шляху йдуть до сусідніх ділянок кори, до червоного ядра, ін­ших підкіркових ядер. Більшість аксонів цьо­го шляху закінчуються на інтернейронах та мотонейронах спинно­го мозку. Роль рухових зон кори полягає, перш за все, у регуляції тон­ких і точних рухів ди­стальних відділів КІНЦІ-і вок та забезпеченні до-, вільних (усвідомлених); рухів усіх частин тіла.

Моторна зона кори

Задній край внутрішньої капсули

Мозолисте тіло

Ніжки середнього мозку

Міст

Піраміди довгастого мозку

Латеральний кортикоспінаїпьний тракт

Спинний мозок

При патологічних станах моторних діля- Мал.42. Кортикоспінальний тракт нок кори (наприклад,

при інсультах чи пух-] линах) спостерігається^

параліч м’язів на протилежному боці тіла. Цей параліч називають цент­ральним. Крім цього параліч може бути зв’язаний із ураженням мотонеш ронів спинного мозку або периферичних нервів. В цьому випадку його на] зивають периферичним. Існує цілий ряд неврологічних симптомів, які до] зволяють відрізнити центральний параліч від периферичного.

Так, при периферичному паралічі спостерігається:

  • арефлексія — втрата або зниження більшості рухових рефлексів;

  • атонія — зниження тонусу м’язів, що іннервуються ураженими нейронами;

Мал.43. Представництво рухових функцій у передній центральній звивині

  • атрофія — видиме по­худіння м’язів, яке роз­вивається через пев­ний досить тривалий час;

  • зменшення електрич­ної збудливості м’язів та нервів.

При центральному паралічі спостеріга­ється:

  • підвищення пропрі- оцептивних рефлексів та зниження екстеро- цептивних рефлексів:

  • гіпертонія м’язів;

  • відсутність змін елек­тричної збудливості;

  • поява патологічних ре­флексів.

Ці відмінності пояс­нюються гальмівним впли­вом рухових зон кори на мо- тонейрони спинного мозку, який при центральному па­ралічі випадає.

Тета-ритм

Дельта-ритм /У\ЛТ^ ]50мкв

1 сек 1

Мал.44. Ритми нормальної електроенцефалограми

Електуоениефалографія — це метод уеєстраиії постійної елек­тричної активності кори головного мозки із шкіри черепа. Крива, яку ре­єструє прилад, називається електроенцефалограмою. Ця крива має харак­терну конфігурацію при різних фізіологічних станах людини.

Так, у несплячої людини в стані спокою ЕЕГ має хвилі з частотою 8- 13-Гц і амплітудою 50-100 мкВ. Таку конфігурацію ЕЕГ називають альфа- ритмом.

При збудженні мозку і переході людини в стан активності (напри­клад при виконанні якихось інтелектуальних тестів) на ЕЕГ реєструються хвилі з частотою 14-30 Гц і амплітудою менше 50 мкВ, які називають бе- та-ритмом.

Під час сну на ЕЕГ виникає тета-ритм (частота 4-7 Гц) і дельта-ритм (частота 0,5-3,5 Гц). Обидва цих ритми мають велику амплітуду коливань, як правило більшу 100 мкВ.

ЕЕГ має велике діагностичне значення. Так, при дифузних органіч­них пошкодженнях головного мозку ЕЕГ має нерегулярний характер і спо­вільнені ритми в стані спокою. При пухлинах виникають місцеві зміни ЕЕГ в ділянці пухлин. При епілепсії на ЕЕГ спостерігаються пароксизмальні потенціали, гострокінцеві хвилі та інші зміни. Поява тета- та дельта-рит- мів допомагає контролювати ступінь наркозу при хірургічних операціях.