7. Особливості проведення реанімації у дітей різних вікових груп.
Первинна реанімація і післяреанімаційна допомога новонародженим відповідно до наказу МОЗ України №312 від 08.06.2007 р.:
Надання реанімаційної допомоги новонародженому в пологовому залі і операційній
Наявність і адекватність самостійного дихання – основна ознака, що визначає необхідність надавати реанімаційну допомогу новонародженому
нормальна частота дихання новонародженого становить 30-60 за 1 хвилину.
Крім частоти і глибини потрібно оцінити симетричність дихальних рухів, а також наявність інших дихальних розладів: судорожне дихання, стогін на видиху, значні ретракції:
судорожні дихальні рухи (дихання типу «ґаспінґ»), або брадипное < 30 дихань за 1 хвилину є неефективними і їх наявність у новонародженого є показанням до негайного початку ШВЛ;
поява експіраторного стогону або інших дихальних розладів протягом реанімації свідчать про те, що немовля потребує подальшої післяреанімаційної допомоги.
Якщо дитині проводять ШВЛ, для оцінки наявності й адекватності самостійного дихання процедуру треба припинити приблизно на 6 секунд.
Оцінка ЧСС
Нормальна ЧСС щойно народженої дитини ≥ 100 за 1 хвилину.
Брадикардія < 100 серцевих скорочень за 1 хвилину у новонародженого завжди є показанням для початку ШВЛ.
Методи визначення ЧСС: вислуховування стетоскопом серцебиття над лівою стороною грудної клітки є найбільш надійним методом; пальпація пульсу на основі пуповини, безпосередньо у ділянці її приєднання до передньої черевної стінки дозволяє лише вірогідно заперечити наявність брадикардії; підрахунок ЧСС ведуть протягом 6 секунд і, щоб отримати показник за 1 хвилину, отриманий результат множать на 10; на час підрахунку ЧСС ШВЛ і непрямий масаж серця припиняють.
Забезпечення прохідності дихальних шляхів
Забезпечення прохідності дихальних шляхів у випадку чистих навколоплодових вод
Надати дитині положення на спині або на боці з помірно розігнутою назад головою з підкладеним під плечі валиком (Рис. 13)
Рис. 13. Правильне положення новонародженого, що забезпечує прохідність дихальних шляхів.
Відсмоктування провести спочатку з рота, потім – з носа: використовувати для видалення секрету і слизу одноразову гумову грушу; у разі відсутності одноразових гумових груш для відсмоктування слід використовувати лише стерильні одноразові катетери; під час відсмоктування не вводити катетер або грушу надто енергійно або глибоко (не глибше 3 см від рівня губ у доношеного новонародженого і 2 см у передчасно народженої дитини); відсмоктувати короткочасно, обережно, поволі видаляючи катетер або грушу назовні; тривалість відсмоктування не повинна перевищувати 5 секунд.
Під час агресивного відсмоктування можлива стимуляція задньої стінки глотки, що може викликати ваґусну реакцію (важку брадикардію або апное), а також затримку самостійного дихання.
Якщо під час відсмоктування у новонародженого з’явилась брадикардія, потрібно припинити маніпуляцію і знову оцінити ЧСС.
У випадку значного накопичення секрету, крові, слизу доцільно під час відсмоктування повернути голову дитини на бік або повторити процедуру.
У разі використання відсмоктувача негативний тиск не повинен перевищувати 100 мм рт. ст. (13,3 кПа або 136 см водн. ст.).
Забезпечення прохідності дихальних шляхів у випадку забруднення навколоплодових вод меконієм у разі, якщо дитина при народженні є „неактивною” (у дитини визначається відсутність самостійного дихання або дихання типу «гаспінг», або брадипное (ЧД<30 за 1 хвилину), або знижений м’язовий тонус (відсутність активних рухів, звисання кінцівок), або ЧСС < 100 за 1 хвилину):
Забезпечити правильне положення новонародженого (див. попередній пункт).
Уникаючи тактильної стимуляції, під контролем прямої ларингоскопії провести відсмоктування вмісту нижньої глотки (анатомічна ділянка над голосовими зв’язками) катетером великого діаметра (14F).
Уникаючи тактильної стимуляції, інтубувати трахею і провести відсмоктування: відсмоктують безпосередньо через ендотрахеальну трубку або через катетер великого діаметра (14F), поволі витягуючи ендотрахеальну трубку (катетер); якщо відсмоктування здійснюється через ендотрахеальну трубку - приєднати до неї перехідник (аспіратор меконію), що дозволить з’єднати ендотрахеальну трубку і трубку відсмоктувача; у разі відсутності перехідника (аспіратора меконію), можливе використання катетера великого діаметра (14F), який безпосередньо приєднують до трубки відсмоктувача; тривалість одного відсмоктування не повинна перевищувати 5 секунд.