Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НМКД_Менеджмент_18лекций.doc.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

4. Техніка контактів з підлеглими

У діяльності менеджера найбільше значення мають контакти з підлеглими, їхня ефективність багато в чому визначається станом відносин між менеджером і підлег­лими. Ці відносини повинні базуватися на принципах, дотримання яких полегшує контакти менеджера, створює передумови для об'єктивної оцінки діяльності праців­ників і їх результатів:

1. Функції, обов'язки, права і відповідальність працівників точно і однозначно визначено і зафіксовано у відповідних документах.

2. Кожен працівник підлеглий одній особі, тобто своєму безпосередньому керів­никові; передавання розпоряджень без відома керівника не допускається.

3. Кожне завдання містить вказівку про те, хто його виконує, хто за нього від­повідає, їдо і за який час повинно бути зроблено, яким має бути результат.

4. Цілі підприємства, досягненню яких сприяє своєю працею виконавець, вищі за цілі підрозділу і особисті прагнення працівника.

Зазначені принципи є основними. Разом з тим є безліч рекомендацій, які дають змогу (за умови їх дотримання) підвищити ефективність взаємодії з підлеглим, по­силити вплив керівника. Розглянемо деякі з них.

Спілкуючись з підлеглими, слід мати на увазі, що їх з погляду сприйняття інфор­мації, яка надходить від менеджера, поділяють на три групи:

  • активні — виявляють ініціативу; добре розуміють вказівки, точно і акуратно ви­конують усі елементи завдання, цікавляться метою підприємства, прагнуть бра­ти активну участь у її досягненні;

  • пасивні — байдуже сприймають вказівки, байдужі до змісту роботи і справ підприємства;

  • резистентні — чинять опір діям, часто і без підстав сперечаються з керівником, критикуючи підприємством, не намагаються брати участь у її справах. Діапазон впливу на підлеглих великий. Можна виділити, наприклад, серед них такі:

  • переконання (порада, рекомендація);

  • спонукання (прохання, пропозиція);

  • примушування (наказ).

Досвід і підготовка менеджера, стиль поведінки, характер, темперамент, відно­сини, що склалися в колективі, і багато інших причин визначають вибір тієї чи іншої форми впливу.

Можна виділити такі правила встановлення взаємин між менеджером і підлегли­ми (акцент робиться на підлеглих):

1. Підлеглий повинен знати, що йому варто робити і при цьому мати ясне уявлен­ня про очікувані кінцеві результати.

2. Підлеглий і всі, з ким він працює, повинні мати чітке уявлення про обсяг і межі своїх повноважень.

3. Підлеглий повинен розуміти, які його взаємини з колегами.

4. Підлеглий повинен знати, які кінцеві результати можуть бути зіпсовані внаслі­док добре зробленої роботи.

5. Підлеглий повинен знати, коли і що він виконав відмінно.

6. Підлеглий повинен знати, коли і де він припустився помилки.

7. Підлеглому варто вказати, що можна і потрібно зробити для виправлення до­пущених помилок.

8. Підлеглий повинен знати, що він вносить важливий вклад у загальну справу.

9. Підлеглий повинен знати, що начальник не тільки визнає цінності його внеску, але і сповіщає про це іншим.

10. Підлеглий повинен почувати, що керівник сприймає його як особистість.

11. Підлеглий повинен почувати, що керівник піклується про його успіхи і кар'єрне зростання.

Менеджеру слід враховувати, що процедура переконання підлеглих включає чо­тири основних види переконуючих впливів:

1) інформування;

2) роз'яснення;

3) доказ;

4) спростування.

Так, перш ніж діяти, людину слід інформувати про те, що потрібно зробити. При цьому працівнику необхідно усвідомити, чи слід це робити і чи зможе він це зробити.

Для цього варто проінформувати слухача про важливість мети, її досяжність, про засоби ЇЇ досягнення.

Потім потрібно дати роз'яснення. Існують такі види роз 'яснення:

  • інструктивне роз'яснення: проводиться тоді, коли підлеглому потрібно запам'ятати, що і як треба зробити;

  • роз'яснення з описанням: за ступенем викладення є близьким до розповіді;

  • роз'яснення з міркуванням: має за мету активізувати розумову діяльність слу­хача. Для посилення впливу наводяться аргументи «за» і «проти», ставляться питання перед собою і слухачем.

Доказ будується на таких законах логіки: закон тотожності, закон протиріччя,

закон виключеного третього, закон достатньої підстави.

При «переконанні-доказі» варто постійно враховувати необхідність задоволення потреб людини.

Потреби поділяють на п'ять рівнів:

  • фізіологічні потреби (їжа, вода, сон, житло і т. д.);

  • потреба в безпеці, впевненості у майбутньому;

  • потреба належати певній спільності (родина, друзі, колектив і т. д.);

  • потреба в повазі, визнанні;

  • потреба в самореалізації, прояві своїх можливостей, а також духовні потреби.

Людина охоче просувається до більш високого рівня потреб після задоволення потреб нижніх рівнів. Коли потреба задоволена, інтерес переміщається до більш ви­сокого рівня потреби, і це стає найсильнішим мотивом у даний момент.

Ці закономірності повинні враховуватися при побудові доказів, а тим біль­ше — спростування.

Якщо погляди розходяться, то для доказу своєї правоти потрібно аргументовано спростувати точку зору співрозмовника.

В процесі переконання менеджер повинен виходити з двох обставин:

1) враховувати особливості осіб, з якими він спілкується;

2) враховувати становище, що склалося.

Тобто він змушений застосовувати різноманітні прийоми перекопуючого впливу, зокрема [17]:

1. Наставляння: на відміну від команд і наказів воно є більш ліберальним і, скоріше, нагадує раду, вказівку на форму діяльності.

2. Непряме схвалення: на відміну від лестощів воно має більш схований характер і спрямоване на дії, а не на якості особистості.

3. Метод Сократа: полягає в тому, щоб на початку бесіди не дати співрозмов­нику сказати «ні».

4. Команди і накази: вимагають від людей швидкого і точного виконання без кри­тичних реакцій.

5. Обмануте чекання: Цей метод полягає в тому, що у співрозмовника цілеспрямо­вано формуються в деякому напрямку певні чекання. Коли напруженість чекань дося­гає межі, йому дають зрозуміти їхню даремність. За цим неминуче випливає стан роз­губленості, у якому співрозмовник практично без заперечень сприймає будь-як ідею.

6. «Вибух» — миттєва перебудова особистості під впливом сильних емоційних переживань. Застосування «вибуху» вимагає створення спеціальної ситуації, в якій виникли б почуття, здатні вразити людину своєю несподіванкою і незвичайністю.

I. Категорична вимога: має силу наказу. У зв'язку з цим вона може бути ефектив­ною лише в тому випадку, коли менеджер має велику владу або великий авторитет.

8. Заборона, яка знаходиться на межі примушення і переконання, що негативно діє на співрозмовника. Заборона спрямована, як правило, проти певних імпульсивних дій або недозволених прийомів.

9. Рада: найбільш ефективний прийом у тому випадку, коли співрозмовник пе­реймається довірою до менеджера.

10. «Плацебо». Цей прийом ґрунтується на використанні психологічного на­строю людини, що переконується, його самопереконанні.

11. Осудження. Має переконуючу силу тільки в умовах, коли співрозмовник ідентифікує себе з менеджером: «Він один з нас». В інших випадках осудження сприй­мається як повчання, яке можна вислухати, але яке не потрібно виконувати. З тієї при­чини, що людина досить активно захищає своє «Я», вона часто розглядає цей прийом як замах на свою самостійність.

12. Натяк — це прийом непрямого переконання за допомогою жарту, іронії та аналогії. Формою натяку може бути і рада. Сутність натяку полягає в тому, що він ад­ресується не до свідомості, не до логічного міркування, а до емоцій. Оскільки натяк таїть у собі потенційну можливість образи особистості співрозмовника, то користува­тися їм найкраще в ситуації «концертного настрою».

1З. Комплімент: наштовхує людину на міркування, на здогад.

Разом з тим, менеджер повинен враховувати той факт, що успішне застосування навіть вдалого прийому багато в чому залежить від фонового забезпечення бесіди, тобто від психічного стану співрозмовників.

Підлеглих слід орієнтувати на надання допомоги менеджеру. Допомога може бути різною: поради, рекомендації, дострокове виконання завдання, розробка варіан­тів вирішення, не передбачених завданням, пошук додаткової інформації, аналогій (наприклад, повідомлення про те, як на іншому підприємстві вчинили в подібній си­туації, тощо), передбачення можливих наслідків.

Використання цих та інших форм залучення працівників до управління вимагає від них розуміння завдань, поставлених перед підприємством (менеджером), самостій­ного мислення, ініціативи, творчого підходу до виконуваних функцій, зацікавленого ставлення до праці і її результатів.

Менеджер, у свою чергу, також допомагає підлеглому. Проте ця допомога не по­винна призводити до ситуації, коли підлеглий перекладає виконання своїх функцій на менеджера. Керівник підрозділу, наприклад, не повинен звертатися до керівників інших підрозділів з питань, які мають вирішувати його підлеглі. Винятки з цього пра­вила можливі, проте їх слід уникати.