2. Основні принципи медичного страхування.

Під сучасною страховою медициною слід розуміти складну і надзвичайно мобільну систему товарно-ринкових відносин в області охорони здоров’я, де в якості товару служить оплачена конкретна медична послуга, а «покупцеві» (пацієнту) гарантується необхіня кількість та якість лікувальної допомоги та медичного обслуговування. Найчастіше це є незалежна кооперативна організація, яка володіє комплексом власних матеріально-технічних, фінансових та кадрових ресурсів та можливостей , якими воно вільно маневрує ів інтересах повного та суворого дотримання принципів, що визначаються договором з застрахованою особою або організацією.

Доля населення, яке має право на загальне страхування і доля рахунку, який оплачується за рахунок суспільного страхування в різних країнах наведено в таблиці.

Таблиця

Доля населення, яке має право на загальне страхування (перша цифра) і доля рахунку, який оплачується за рахунок суспільного страхування в різних країнах (друга цифра)

Країна	Стаціонарна допомога	Амбулаторна допомога	Медичні товари
Бельгія	98/96	93/50	68/52
Франція	99/92	98/62	92/58
ФРН	92/97	92/82	97/56
Голландія	77/80	72/67	80/58
Швейцарія	98/100	98/86	100/90
США	40/55	25/56	-

 

Принципи:

1. Медичному страхуванню підлягає все населення – працюючі та непрацюючі. Охоплення населення страхуванням повинно бути всестороннім та універсальним та включати профілактику, лікування та реабілітацію.

2. Об’єм медичної допомоги повинен бути адекватним виду та важкості захворювання и не залежати від розміру внеску та рівня доходу застрахованого.

3. Дотримання принципу соціальної справедливості, що включає в себе, з однієї сторони, суспільну солідарність («здоровий платить за хворого, багатий за бідного, молодий за старого»), з іншої – відсутність зрівняйлівки в забезпеченні медичних послуг.

4. Соціально-економічна та юридична захищеність пацієнта від медичної некомпетентності та медичного працівника від необ»єктивних та некомпетентних претензій з боку пацієнта.

5. Система медичного страхування повинна діяти на усі фактори, які впливають на здоров’я людини.

6. Рівень допомоги, що надається, повинен відповідати певним стандартам якості.

7. Фінансування системи медичного страхування повинно будуватися на тристоронній основі: шляхом бюджетних відрахувань, цільових внесків організацій та підприємств та місцевої адміністрації, цільових внесків громадян.

8. Організація служби медичного страхування не повинна порушувати порядок управління закладами державного підпорядкування.

9. Обов’язкові страхові внески не повинні погіршувати матеріальний стан громадян і повинні проводитися за рахунок відповідного зменшення подохідного податку.

10. Система медичного страхування будується на безповоротній основі.

11. Застрахований та маючий страховий поліс громадянин має право отримати медичну допомогу на будь-якій території країни, незалежно від місця проживання.

12. Кожен громадянин має право на добровільне медичне страхування на ті медичні послуги, які виходять за межі установленого мінімуму. Ці внески можуть бути поворотними або частково поворотними.

13. В умовах медичного страхування частково порушується принцип територіального обслуговування -  кожна людина має право вибору лікувального закладу та лікаря, однак лише в межах тих лікувальних закладів, з якими страхова компанія заключила договір.

14. Страхові медичні організації повинні представляти та захищати інтереси населення (застрахованих), контролювати об’єм та якість медичного обслуговування, оплачувати її за установленими тарифами та прейскурантами, мати право стягувати за дефекти в роботі медиків або відмовляти в оплаті при неякісно проведеному лікуванні.

Перераховані характеристики відображають переваги страхової медицини перд бюджетною системою охорони здоров’я.

У той же час слід виділити її потенційні недоліки.

1. В умовах економічної кризи та структурної перебудови господарства страхова модель не забезпечує приток засобів та коштів від підприємств, які закрилися або банкрутували. Працівнки цих підприємств виявляться без соціального захисту, а ОЗ залишається без запланованих коштів. До речі, для уникнення такого положення варто запланувати на перспективу стахування безробітних.

2. Порушення єдності системи, посилення нерівності в умовах надання та фінансування медичної допомоги по територіях в їх межах по різних групах населення. У цих умовах існує дуже висока ймовірність розділу суспільства за майновою ознакою, причому вона набагато більша, ніж за бюджетного фінансування.

3. Додаткові адміністративні витрати (8-10 % від загального об’єму витрат по страхових програмах.

4. Можливість виникнення протиріччя між ціллю розвитку охорони здоров’я та іншими напрямками соціальної політики.

5. Страхові системи вимагають глибокого контролю, тому що вони залежать від чесності та порядності, комерційної стабільності керівництва кожної страхової компанії.

6. За наявності змішаної бюджетно-страховаої системи мвж власниками фондів неминуче виникає гра в перекладання платежів один на одного. При цьому страждають пацієнти.

7. Страхувальники здатні зговорюватися один з одним. Знову ж таки, при цьому страждають пацієнти.

8. Страховій системі також не байдужі кричущі диспропорції в розподілі ресурсів ОЗ, наприклад, коли 10 % населення споживає 70 % ресурсів, у той час як рядовому пацієнту (90 %) дістається лише частка (яскравий приклад - Феофанія).