4.2. Пропозиції до розв'язання проблеми:

- перехід до страхової медицини;

- введення посади медичного менеджера;

- розробка відповідної законодавчої бази;

- обгрунтування інших пропозицій та вибір альтернативи.

Загальноприйнятою є думка, що необхідно дотримуватися орієнтації на страхову медицину, бо саме страхові компанії можуть грати роль провідного інвестора для приватної медицини. В Києві медичні страховки надає дуже невелика кількість страхових компаній. Серед них “Остра-Київ“ та “Надра“. Остання має такі медичні програми: “Поліклініка“, “Стаціонар“, “Невідкладна допомога“, “Стоматологія“, “Родина“ та ін. Компанія має договори з лікарнями різної форми власності, але щодо невідкладної допомоги надає перевагу “Борису“ та “Медикому“. Більшість клієнтів страхової компанії це представництва іноземних підприємств або кампаніїї з іноземними інвестиціями, а саме Перший український міжнародний банк, банк “Австрія Кредитанштальт-Україна“, Міжнародний комерційний банк, Британська рада, Volvo Lastvangar AB, Universal Business Systems та ін.

Із розвитком ринкової економіки та приватної медицини економічні питання все глибше проникатимуть в цю галузь, й процес лікування та отримання прибутку повинні бути відокремлені. По-перше, професія лікаря не передбачає економічної підготовки й по-друге, лікарі можуть не встояти перед спокусою лікувати не так, як краще, а так, як вигідніше. Внаслідок цього багатий пацієнт перетворюється на засіб існування, а бідного полишають напризволяще. При цьому кваліфікація лікаря падає, тому що, дбаючи про свою "торгову марку", він не береться за складні та ризиковані операції. Важкі випадки перекладаються на державну лікарню, що не забезпечена необхідною технікою, чи виписуються шість препаратів однакової дії, коли достатньо одного, лише тому, що ці ліки продає власна аптека. Часто трапляються і непотрібні платні аналізи.

Отже, повинен бути якийсь фінансовий посередник між хворим і лікарем, існування якого унеможливлює заробітчанство лікаря та робить оплату його праці достатньою та пропорційною складності роботи. . Від імені пацієнта він купує медпослуги в їхніх виробників, тобто менеджер медичного напрямку організовує процес: первинне приймання - аналізи - діагноз - лікування – післялікувальне супроводження, прорахувавши при цьому витрати, ризики, ціни, для забезпечення рентабельності, зводить разом в часі і просторі власне лікаря, лікувально-діагностичне обладнання, транспорт (у разі потреби) та пацієнта. Медичний менеджер, якого ще називають медичним брокером, перетворюючи хабар, що дається лікареві, на його ж гонорар, робить бізнес на медичних послугах інвестиційно привабливим.

Але будь-які зміни неможливі без відповідної правової бази, отже передувати безпосередньому реформуванню повинна розробка законів та нормативно-правових актів.

4.3. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями. Проблема невідповідності розмірів фінансування охорони здоров’я комплексу послуг, надання яких гарантується населенню, існує у всіх постсоціалістичних країнах. Наприклад, в Естонії вказана проблема виникла через більш високі темпи росту цін на комунальні послуги у порівнянні з темпами росту внесків на обов’язкове медичне страхування. В Болгарії, Польщі, Румунії проблема незбалансованості наявних коштів та гарантій держави в галузі охорони здоров’я була ще гострішою, тому що в цих державах не тільки медична допомога, але й ліки надавалися населенню безкоштовно. Одним із шляхів в такій ситуації є зміна зобов’язань держави щодо надання безкоштовних медичних послуг населенню. Деякі країни Центральної та Східної Європи встановили певну вартість медичних послуг. В Естонії береться плата в розмірі 5 ест. крон ($0,4 USA) за кожне відвідування лікаря. В Чехії в 1997 році уряд ввів плату за лікарняне обслуговування в розмірі 80 крон ( 2,3$) за день перебування в лікарні та оплату швидкої допомоги – 50 крон за виклик. В Польщі та Румунії введені платні ліки. В Латвії в 1995 році уряд прийняв рішення про встановлення часткової оплати медичних послуг (до 25%). Медична допомога дітям та інвалідам, а також термінова допомога залишалися безкоштовними. В Грузії з 1995 року взагалі скасовано право на безкоштовну здоровоохорону через нестачу коштів. Майже всі медичні заклади було переведено на самофінансування Держава фінансує тільки програму медичної допомоги соціально незахищеним верствам населення, а також послуги пологових будинків та лікування дітей.

В Україні вивчається можливість впровадити три форми медицини: державну, приватну і страхову. На відміну від перших двох, остання форма в Україні ще не діє, хоча певні розробки в цьому напрямку вже існують.

У 1992 році Конгрес українських націоналістів висунув однією з перших своїх задач розробку програми “Здоров’я”, яку у Львівській обласній організації очолив Богдан Трач. Консультативну аналітичну допомогу в розробці концепції надало інноваційне суспільство “Стяг Орліка”, що об’єднує соціологів, фінансистів, економістів і представників інших спеціальностей. В основу концепції національної страхової медицини України був покладений досвід Східної Німеччини, де основною ланкою медичного обслуговування стала домашня медицина, максимально наближена до населення. Богдан Трач і економіст Володимир Самохвалов пропонують створити 4 страхових соціальних медичних фондів (СМФ) “Здоров’я”, фінансовою базою яких буде або 10 % акцій підприємств України, які передаються СМФ протягом приватизації, або нарахування на страхові поліси підприємств, організацій, громадян, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Працівники підприємств і установ України, частина майна яких перебуває в СМФ, стають власниками страхових полісів, отримують страхові медичні чекові книжки, за якими СМФ оплачує лікування, консультації, перебування в медичній, реабілітаційній установі, виклик швидкої допомоги, придбання необхідних ліків в процесі лікування (за рецептом лікаря), страхову компенсацію під час хвороби. Фінансові ресурси СМФ вкладають в комерційні, інвестиційні, ощадні банки в формі короткострокових і довгострокових кредитів і фінансового резерву. Проценти з кредитів безпосередньо будуть йти на розрахунки по страхових полісах. Одночасно СМФ співпрацює з біржею цінних паперів, вкладаючи кошти в акції підприємств. Також система СМФ повинна стимулювати економіку шляхом інвестицій в фармацевтичну галузь, виробництво медичної техніки, наукові дослідження в медицині. Концепція передбачає і зміна системи підготовки медичних кадрів.

Необхідні ресурси та умови. Для впровадження в дію усіх вищезгаданих пропозицій необхідні відповідні ресурси та умови.

1. Не має сумніву, що відсутністю попиту українська медицина не страждає, хворіють багато та часто. Але чи є цей попит платоспроможним? На жаль, відповідь – ні, український попит не є платоспроможним, ані держава, ані населення не мають відповідних коштів. Отже, як завжди необхідним ресурсом є капітал, який сьогодні можуть надати підприємства через страхові компанії.

Відповідно, якщо в Україні буде спостерігатися економічне зростання та відбудеться збільшення реальних доходів населення, то це позитивно вплине і на медичну галузь.

2. Наступною необхідною компонентою є присутність на медичному ринку фахівців з економічних та фінансових питань. З переходом до ринкової економіки, елементи ринку (на жаль не сам ринок) з'являються в усіх сферах, в тому числі і в медицині. Якщо “медиками“ Україна є відносно забезпечена, то, окрім декількох страхових компаній, професіональним фінансовим плануванням медицина не забезпечена. Тобто необхідною є підготовка відповідних кадрів.

3. Важливим моментом є і відповідна правова база. На сучасному етапі необхідною є її детальна розробка для вільного функціонування приватної медицини. Ефективне законодавство може зменшити величину тіньового медичного ринку, й збільшити кількість податкових надходжень до бюджету. Надання більшої кількості прав приватним лікарям дозволить збільшити спектр приватних послуг та прискорить розвиток приватної медицини.

З вищевикладеного стає зрозумілим, що держава повинна бути зацікавлена у координації зусиль державної і приватної медицини, але не шляхом створення чиновницьких перешкод для становлення і розвитку останньої, а наближення рівня надання медичної допомоги у державних структурах до приватних - альтернативи немає, адже справа іде про виживання і майбутнє нації.

      В Україні прогнозується позитивна динаміка росту  споживчого попиту на медичні послуги, яка обумовлена загальним погіршенням  стану здоров’я населення, збільшенням народжуваності. В останні роки в суспільстві відмічається позитивна тенденція щодо іміджу здорової людини. Остання підвищує попит на профілактичні медичні послуги. Профілактичні послуги переважають в приватному секторі медико-санітарної допомоги. Щодо лікування, то тенденція спостерігається дещо інша. Опитування понад 2000 респондентів дозволили зробити висновок про існування двох факторів, що заважають звертанню потенційних пацієнтів та їх представників у приватні медичні установи: обмеженість в коштах і сумнів в якості приватної медичної допомоги. Останній пацієнти пояснюють  практикою призначення приватними лікарями необґрунтовано великої кількості діагностичних процедур і схильності до дорогих медичних технологій. Понад 73% опитуваних, при відсутності браку коштів, зволіли б звернутись в державну лікарню, додатково сплативши послуги лікаря та середнього медичного персоналу. Більшість з потенційних пацієнтів виявили бажання додатково сплачувати поліпшений медичний сервіс в державних лікарнях: спеціально обладнані палати; харчування; послуги доглядальниць та інше.

       Таким чином, аналіз ринку медичних послуг показує на специфічні особливості системи охорони здоров’я  України: підвищення захворюваності населення; достатній за якістю медичний сервіс у державних лікувально-профілактичних установах; недовіра населення  щодо якості  медичних послуг на  існуючому приватному ринку медичних послуг; відсутності системи соцоіального медичного страхування.

       Проблеми конкуренції на ринку медичних послуг в Україні  мають не тільки національні, але і   галузеві особливості. Ще в 1994 році Е.Тайсберг з співав. звернули увагу на специфіку конкуренції в галузі надання медичних послуг. Охорона здоров’я — це галузь з високим рівнем впровадження інновацій, проте незважаючи на успіхи конкуренції в справі впровадження нових медичних технологій, які значно підвищують якість медичної допомоги, їх вплив на зниження витрат є мінімальним. Система стимулів в галузі охорони здоров’я вступає в протиріччя з фундаментальними законами конкурентної боротьби. На ринку медичних послуг ціни можуть залишатись високими навіть за умов перенасиченої пропозиції, а технології дорого коштують навіть коли застосовуються повсюдно. Медичні заклади та лікарі не мають нестачі в пацієнтах навіть тоді коли вимагають явно непомірні ціни і не підвищують, а іноді навіть знижують  якість медичної допомоги. Тобто, можна  з упевненістю констатувати, що існуючи системи охорони здоров’я  самі створюють умови для непродуктивної конкуренції.

       Спільні проблеми на ринку медичних послуг при різних системах організації та фінансування галузі охорони здоров’я обумовлені специфікою конкурентних сил. Класична концепція стратегії конкуренції М.Портера  припускає, що сили які формують конкурентне середовище послуги та її конкурентні можливості об’єднуються в п’ять груп: конкурентні сили виробників аналогічної продукції; постачальники матеріалів та комплектуючих; покупці продукту або послуги; потенційні виробники аналогічної продукції; виробники продуктів-замінників. В умовах ринку медичних послуг виробник послуг рідко виступає єдиною командою, інтереси його членів можуть  не співпадати.

В умовах страхової медицини багатофакторним є споживач медичної послуги. В більшості інших галузей споживач сам приймає рішення щодо покупки. В системі страхової медицини спостерігається багаторівневий споживач:

1. - власники фірм, які купують медичне обслуговування для своїх співробітників;

2. - непрямі клієнти (страхові компанії), які збирають страхові внески й сплачують роботу медичних закладів;

3. - пацієнти, які отримують медичну допомогу.

4. Іншими словами, рішення про покупку медичної послуги, її сплату та її споживання приймають різні категорії споживачів, які керуються різними інтересами. Інтереси споживача  медичних послуг суперечать інтересам надавача медичних послуг ( лікаря). Власник фірми зацікавлений в сплаті мінімальних страхових внесків за належне медичне обслуговування. Непрямий клієнт – в тому, щоб на лікування пацієнта було витрачено менше коштів, ніж сплачено у вигляді страхових внесків. Пацієнт, якого було застраховано, зацікавлений в отриманні якісного медичного обслуговування, незалежно від його вартості. Надавач медичних послуг зацікавлений в тому, щоб пацієнти отримали якнайбільший  об’єм медичних послуг. В ряді випадків конфлікт інтересів між платниками та споживачами спонукує перших виступати в ролі антагоніста  до пацієнта, якому потрібне високо вартісне лікування.