3. Формування уявлення дошкільників про рідне місто як психолого-педагогічна проблема

Дошкільники набувають соціального досвіду життєдіяльності в навколишньому середовищі, серед якого саме процес ознайомлення з рідним містом відіграє важливу роль. У віці 5-6 років вони легко входять у ролі, запропоновані дорослим, мають розвинену потребу в нових соціальних і культурних враженнях, високу пізнавальну активність та інтерес до навколишнього (А.М. Богуш, Л.А. Венгер, Н.О. Ветлугіна, Л.С. Виготський, О.М. Дьяченко, О.В. Запорожець, О.Л. Кононко, О.М. Леонтьєв, В.С. Мухіна, Т.О. Рєпіна, Р.М. Чумічова та ін.).

На думку деяких авторів (М.Б. Додонов, М.В. Галізо, М.В. Матюхіна, Д.І. Фельдштейн та ін., в ранньому онтогенезі відбувається інтенсивна зміна компонентів ціннісних орієнтації і, головне, з’являються нові тенденції їхнього розвитку.

На межі 5-6 років у дитини відбувається усвідомлення й започаткування базових цінностей: добро, краса, користь, особистість та ін. Становлення системи цінностей — послідовний і тривалий процес, у якому вони зазнають метаморфоз, проходять певні стани: з безпосередніх в опосередковані, з мимовільних у довільні, з несвідомих у свідомі, що у свою чергу висуває особливі вимоги не тільки до змісту та технологій, але й до логіки освітнього процесу. У дошкільників процес становлення цінностей характеризується взаємозумовленою сукупністю емоційно-особистісних станів, які можуть бути визначені як усвідомлення, прилучення і проживання, реалізовані у методиці ознайомлення з рідним містом [2, c. 150].

Психологічними засадами методики ознайомлення дітей з рідним містом є вчення психологів про:

а) індивіда, особистість, індивідуальність;

б) розвиток мислення;

в) психологічні процеси розуміння.

Метою методики ознайомлення дітей з рідним містом є формування у дітей цілісності знань про рідне місто, ціліснос­ті свідомості людини, яка здатна брати на себе відповідаль­ність за своє майбутнє і майбутнє рідного міста.

У процесі пізнання рідного міста та інтелектуального розвитку суттєву роль відіграє мислення дитини. Діти старшого дошкільного віку вже мислять на основі уявлень, що сформувались у попередньо­му практичному досвіді дитини. Зміни в мисленні дітей 5-6 років пов'язані насамперед з розвитком зв'язного моно­логічного мовлення. Це сприяє появі розгорнутого мисленнєвого процесу - міркування. Мовлення починає виконува­ти планувальну й регулювальну функції, що веде до швид­кого розвитку всіх мисленнєвих операцій (аналіз, узагаль­нення, порівняння, абстрагування тощо) і критичності мислення. У старших дошкільників з'являється допитли­вість, численні запитання пізнавального характеру, бажання пізнати рідне місто.

Дослідники відзначають, що діти старшого дошкільного віку самостійно намагаються з'ясувати доцільність побудо­ви рідного міста, встановлювати зв'язки між зовнішніми ознаками і призначенням об'єкта. Діти почина­ють розуміти причинність у таких напрямах: від відобра­ження зовнішніх ознак до внутрішніх, схованих; з'являється більш конкретне диференційоване розуміння рідного міста.

Розуміння дітьми причинності свідчить про появу в них критичності мислення, його самостійності, незалежності й оригінальності. Дитина намагається самостійно пояснити невідоме через відоме, використовувати аналогії. Поступо­во дитина намагається самостійно встановлювати зв'язки між явищами, внутрішні суттєві зв'язки і відношення дійс­ності.

Діти беруть участь у різних видах діяльності, які збагачують їхні знання про предмети, явища, їх властивос­ті й ознаки, самостійно обирають і застосовують різні спо­соби і прийоми розв'язання практичних задач, що пос­тавлені перед ними, починають оперувати поняттями - узагальненим відображенням цілої групи однорідних предметів, що мають спільні суттєві ознаки. Завдання вихователя залучати дітей до активної мовленнєво-піз­навальної діяльності. методологічними і психологічними засадами ознайомлення дошкільників з довкіллям є цілісний підхід до пізнання, розвиток критичного мислення, процес розу­міння у взаємозв'язку з розвитком мовлення і мислення. Розглянемо принципи ознайомлення дітей з рідним містом: інтеграції знань; цілісності і системності; діяльнісного опосередкування; діадичної взаємодії; ізоморфізму; урахування культурно-етнографічних особли­востей рідного міста; єдності психіки і зовнішньої діяльності (пізнання) кожної дитини; наочності й об'єктивності; екологізації і валеологізації; поєднання пізнавальних і виховних завдань [15, c. 78].