Розділ 1 структура запорізької січі

1.1. Організаційна структура Запорізької Січі.

Поняття Запорізька Січ має декілька значень, – це і передовсім укріплений осередок нереєстрового Війська Запорізького, ним також позначають усю адміністративну територію цього війська ми ж розглянемо насамперед її як організаційну структуру Війська Запорізького Низового.

Проте Запорізьку Січ важко поділяти на окремі складові, щоб не втратити всіх її самобутніх рис.

Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і означала попервах укріплення з дерева й хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й інша назва – «Кіш». Слово це тюрського походження, зокрема у татар воно означало військову ставку, місцезнаходження вождя. Отже, з того часу, коли перші козаки почали створювати свої військові об’єднання, обирати ватажків, будувати укріплення-бази, вони стали вживати ці слова для означення столиці Війська Запорізького і його головного (генерального) уряду. [13, c. 97, 98]

Оскільки організаційна структура Запорізької Січі склалася на основі побудови її як укріпленого містечка, ми розглянемо її будову.

Майже завжди вона була розташована на ідеально укріплених самою природою місцях – на річкових островах, які навіть важко було знайти серед безлічі їм подібних у прибережній лісовій гущавині, у морі плавнів. Запорізька Січ була обведена ровом і високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені – казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася, як ми вже зазначали кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді її чисельність доходила до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди. Січова церква Покрови Пресвятої Богородиці. Площа слугувала, насамперед, для проведення рад січового товариства. [7, c. 165] (Додаток А)

У той час, коли майже в усіх країнах Європи панували монархи, у запорожців існувала республіканська форма правління. Кожен запорожець мав право голосу у загальній раді, якій належала повнота влади. Рада керувала всіма важливими питаннями життя Січі, її внутрішньою та зовнішньою політикою, вирішувала проблеми миру і війни, приймала й відправляла посольства, займалася судочинством.

Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі. Зібрання козаків з їхньої власної ініціативи називалося чорною радою. Виконавча влада належала кошовому отаману. Його помічниками були суддя, осавул, писар, курінні отамани. Для організації військового походу серед старшини обирався гетьман, а з утворенням козацької держави гетьмана Богдана Хмельницького і поділом українських земель на Гетьманщину та власне Запорізьку Січ, як територіальну одиницю, наказний, тобто похідний отаман.

Звичайно ради проходили на січовому майдані, але під час воєн та походів вони могли відбуватися у будь-якому місці, де збирався кіш. Так, Г.Боплан згадував, що у Романкові на великому пагорбі «інколи збираються козаки, щоб провести свою раду і зібрати військо». [6, c. 185]

Загальна (військова) рада відбувалася на Січі звичайно двічі-тричі на рік (1 січня, 1 жовтня та на другий-третій день після Великодня). Крім того, кожен козак міг зажадати скликання ради у будь-який день з будь-якого приводу. На радах, звичайно, обирали запорізьку адміністрацію – старшину, тобто гетьмана або кошового отамана, суддю, писаря, осавула, а також менших достойників – довбиша, пушкаря та інших. Паланки на своїх радах обирали полковників, а курені – курінних отаманів. Рада й вибори старшини проходили за складною церемонією, яка формувалася століттями. У стислому викладі вона виглядає таким чином. У визначений день, після служби у церкві та обіду, запорожці виходили з усіх куренів на майдан. У цей час лунав постріл з гармати, а довбиш, що стояв на майдані, починав бити в литаври. Генеральна старшина, а також курінні отамани з клейнодами – символами влади, але без шапок виходили на майдан за простими козаками. Після складних церемоній відбувалися вибори або перевибори старшини, причому вони нерідко супроводжувалися суперечками та сутичками. Першим обирали кошового отамана, а потім – всю іншу старшину. За звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише за третім разом взяти її до рук. Щоб він не забував свого місця і не зневажав рядових козаків і взагалі козацтво, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. Кошовий же повинен у цей час дякувати за ласку й довір'я товариства і вклонятися на чотири сторони. Зате й козаки присягають бути слухняними вождю і виявляють йому всіляку повагу після виборів. Так, коли кошовий говорив, його вислуховували мовчки й підкорялися його рішенням, що стосувалися життя й смерті кожного козака, особливо під час воєнних дій. [10, c. 65] (Додаток Б)

Таким чином, ми бачимо, що вся Січ, разом з куренями, паланками, перевозами, торгівлею та прикордонною службою, була військово-адміністративним об’єднанням, своєрідною козацькою республікою, яка за характером була прообразом сучасного місцевого самоврядування. Для цього вона мала свій представницький орган – загальну військову раду, виконавчий орган – раду генеральної старшини на чолі з кошовим отаманом, які обиралися загальною радою. Підтвердженням цієї тези може слугувати той факт, що козацька організація виникла не «згори», як більшість державних структур, тобто не була побудована знатною верхівкою суспільства, а виникла «знизу», тобто пішла від народної самоорганізації. Крім того, в подальшому під час національно-визвольних змагань українського народу проти національно-соціального гніту Речі Посполитої, коли етнічні українські землі звільнялися повстанцями від колоніальної урядової адміністрації, то населення на цих територіях відразу переймало козацьке управління, або, як зазначається у літописних джерелах того часу, «покозачувалося».