Розділ 3 історія платнірівського куреня

3.1. Історія Платнірівського куреня періоду Нової Січі.

Через відсутність архівів перших та наступних Запорозьких січей детальних джерел для відновлення побуту Січі та її внутрішнього життя, а отже і історії кожного конкретного куреня дослідити в ті часи неможливо. Тому говорячи про історію Платнірівського куреня у той період можна лише сказати, що він брав участь у всіх подіях тогочасного січового життя та у історичних подіях в Україні в яких брала участь Січ. Більш детально дослідити життя та історію Платнірівського куренями можемо спираючись на архіви Коша Нової Січі періоду з 1734-1775 років, який зберігся до наших днів.

Згадки про курінь та його участь у соціальному житті на Запорозьких землях ми знаходимо у численних документах правового характеру, які говорять про вчинення усіляких кривд, як козаками так і їм.

Так, в низці документів йдеться про завдання кривд мешканцям Кримського ханства, Речі Посполитої, Гетьманщини.

У донесенні від 2 листопада 1747 року полковника Кальміуської паланки Марка Уса кошовому отаманові Павлу Козелецькому йдеться про отримання промеморії Бахмутської слідчої комісії щодо розшуку Григорія Могили та Івана Нагая (козака Платнірівського куреня), які підозрюються у вчиненні правопорушення. Він просить поради, як чинити якщо ці козаки з’являться на його території на морських косах. [2, c. 167]

В рапорті від 11 жовтня 1754 року полковника Дмитра Стягайла кошовому отаманові Якиму Ігнатовичу Малому про татарських коней, відібраних у козаків куренів: Менського – Івана Садиленка та Платнірівського – Павла Сурелі. [3, c. 713]

В рапорті від 17 жовтня 1754 року полковника Дмитра Стягайла кошовому отаманові Якиму Ігнатовичу Малому про розшук коней, захоплених гайдамаками у ногайців та щодо ордеру Києво-губернської канцелярії в якій вимагається: «поселення козаків в кримських та турецьких степах знести в тиждень, а якщо знесені не будуть, то спалені. Козаки ж запорозькі відповідають, що нам отамани курінні велять сидіти поблизу кордонів біля річки Космахи та річки Каїри. І багато худоби також і коней в плавнях утримують…» [3, c. 727]

В донесенні від 29 вересня 1754 року Коша Київській губернській канцелярії про виконання урядових розпоряджень щодо, зокрема, знесення запорозьких поселень на татарській території йдеться про те, що: «при кінцях мусульманських кордонів у всіх місцях роблять (козаки – прим. автора) шалаші, курені та погреби і таким чином багато місць до себе привертають. Нинішній же де рік по волі Божій будучи великої посухи в Перекопському степу, за повним оскудінням в траві змушені будуть як для прогодування свою худобу, так і для водопою приганяти до Дніпра, в чому-де від тих козаків, без сумніву, перешкоди бути можуть..».

Також там зазначено, що «будови на кримській стороні запорозьких козаків шалаші, курені та погреби зовсім викорінити або спалити і сіна косити зовсім заборонити..». [3, c. 582]

В ордері від 29 жовтня 1754 року гетьмана Кирила Розумовського Кошеві про розшук козаків, обмовлених гайдамаками крім інших куренів, троє куреня Платнірівського – Радько та Григорій Цап і Грицько Шевчик. Для розшуку вказаних козаків Кошем було видано наказ від 9 січня 1755 року полковникові Кодацької паланки про їх розшук. [3, c. 734]

В томі 2-му публікації Архіву Коша Нової Січі знаходимо розписку від 13 грудня 1751 року до військової канцелярії Війська Запорізького Низового Петра Новицького жителя Германівки, чи можливо німця, оскільки підпис зроблено латинськими літерами, що вказує на нього як на поляка, бо зазначається з польської сторони претензій після залагодження конфлікту не буде. В ній повідомляється, що його було пограбовано ватагою козаків на чолі з Петром Рябим в турецькому урочищі Чичаклії. Оскільки у куренях до яких належали грабіжники грошей не виявилося кошти у сумі 300 рублів за присудом кошового отамана Акима Ігнатовича йому було повернуто Пашківським, Канівським, Величківським та Платнірівським куренями, а також три його коня. Чим він цілком задовольнився і відмовляється від претензій. [2, c. 600]

В свідченнях від 10 січня 1755 року курінних отаманів, зокрема щодо названих козаків Платнірівського куреня, його отаман Яким Кравець показав, що таких не було і немає. [3, c. 737]

В рішенні від 17 жовтня 1756 року сходки курінних отаманів: Тимошівського – Пилипа Головка, Сергіївського – Демка Кобилячої Голови, Незамаївського – Грицька Обази, Менському – Омельку Едуту, Мишастівського – Мартину, Платнірівського – Демка Чорного та інших про неповернення 58 волів, забраних у старосамарського сотника Івана Березаня за самовільне користування угіддями Самарської паланки в якості компенсації збитків за заподіяну шкоду, за підписом кошового отамана Григорія Федоровича. [3, c. 273]

В донесенні від 2 травня 1759 року курінних отаманів: Кущівського куреня – Давида Бородавки, Пластунівського – Семена Війта та Платнірівського Пилипа Стягайла, посланих в Старосамарську сотню для стягнення плати за користування запорозькими землями, Кошеві про відмову старосамарців вносити цю плату, направленому кошовому отаману Олексію Білецькому. Відповіддю ордером від 7 травня 1759 року на це донесення кошовий отаман Олексій Білецький дає вказівку через зазначених кошових отаманів полковнику Самарської паланки Семенову не допускати старосамарських жителів до користування зазначеними земельними ділянками за порушення умов користування. З ордеру стає зрозумілим, що Військо Запорізьке надавало свої землі у користування селянам в оренду для вирощування пшениці, ведення скотарства – пасовища та сіножаті за певну обумовлену платню і в разі її несплати конфісковувало вирощену продукцію. [3, c. 377]

В донесенні від 14 лютого 1760 року старосамарських ктиторів церкви Покрови Божої Матері Гаврила Безпалька та Івана Козачини з проханням повернути 30 рублів, відібраних отаманом Платнірівського куреня Гардовим за деревину, вивезену з Самарської паланки для будівництва церкви в містечку Стара Самара, про їхнє побиття ним та ув’язнення, кошовому отаману Олексію Григорієвичу. Суть конфлікту, що названі титарі збирали деревину на землях Самарської паланки, попередньо домовившись з її старшиною, але отаман Платнірівського куреня, очевидно не знаючи цього, сприйняв їх за самовільних користувачів і застосував до них адміністративні стягнення та покарання. [3, c. 380]

В листі від 8 лютого 1761 року старосамарського сотника Івана Березаня до кошового отамана Григорія Федоровича з проханням повернути йому сіно, відібране полковником Самарськї паланки, курінним отаманом Платнірівського куреня Олексієм Кумпаном. На що була відповідь Коша, що він не мав права користуватися сіножатями Самарської паланки. [3, c. 390]

В протоколі допиту від 17 жовтня 1754 року козака Дерев’янківського куреня Григорія Сторчака, обвинуваченого в конокрадстві зазначається, що він мав спільника козака Платнірівського куреня на прізвиська Кучмень та Охтирченя. [4, c. 207]

В протоколі допиту від 26 листопада 1759 року козака Дядьківського куреня Гордія Сотниченка, обвинуваченого в привласнені чужих волів йдеться, що зазначений козак працював всю осінь у козака Платнірівського куреня Тимошика, який живе над річкою Осетрівкою. Що, імовірно судячи з тексту, знаходився поблизу міста Кодак. [4, c. 227]

З цих документів ми бачимо, що всі претензії стосовно кривд, які сталися на землях Війська Запорізького Низового вирішувалися в судовому порядку з проведенням кримінального переслідування та веденням слідства. Всі збитки за наявності справедливих та законних претензій відшкодовувалися у повному обсязі. Курені несли юридичну та матеріальну відповідальність за своїх козаків.

Причому у питаннях розпоряджання землями безпосередня виконавча влада у вирішенні господарських питань належала курінним отаманам, а полковникам паланок скоріше судова та загально адміністративна.

Також серед документів присутні і ті, що стосуються заподіяння крив і шкоди, завданої запорозьким козакам їх сусідами. Найчастіше це татари, а також жителі Гетьманщини тощо.

В реєстрі від 29 липня 1752 року, захоплених ногайцями в полон козаків та їх коней та іншого майна йдеться про те, як 14 липня 1750 року житель Очакова Гезек Овлу Мегмет Баша запросив до свого дому козаків: Корсунського куреня Грицька Бордака та Платнірівського куреня Василя Малого і напоїв їх вином і горілкою, а після того як вони заснули, продав їх очаківському Могмут Баші за 60 талерів, який в свою чергу перепродав їх в Хаджибеї катаржанському паші Мандаловлю в рабство на галери за 120 талерів. [2, c. 534]

В реєстрі від 26 березня 1753 року полковника Інгульської паланки Василя Топчія у Кіш, про збитки, завдані ногайцями запорозьким козакам, крім іншого згадується, – у Вишніх Солонцях від Хана Гелди Мурзи у козака Платнірівського куреня Якима Кравця взято бочку пшона оціненою в 2 рублі та дві тисячі папуш тютюну на суму 60 рублів. [3, c. 397]

В іншому реєстрі від 11 травня 1754 року про ті самі шкоди, стосовно Якима Кравця уточнюється, що у нього в Станіславі хату спалено, а в Савки Таран козака Мишастівського куреня вибрано солі двісті пудів. Також у козака Іркліївського куреня Павла Москаленка на Широкій Балці солі розкопано двісті двадцять пудів. [3, c. 440]

З наведених документів видно, що виникнення суперечностей та відкритих протистоянь головним чином з татарами носили обопільний характер. Їх залагодження відбувалося дипломатичним шляхом, що свідчить про налагоджене співмешкання запорожців та їх сусідів – підданих інших країн. Ці реєстри надавалися Кримській адміністрації і при засіданні спільних дипломатичних комісій вирішувалися вказані в них претензії.

Цікавий документ з секретних справ Коша Нової Січі розповідає про розвідувальні дії козаків Платнірівського куреня. В наказі від 13 травня 1756 року Коша полковнику Перевізької паланки Якимові Лелеку про направлення до Очакова перевізького писаря Данила Малиновського та козака Платнірівського куреня Грицька Чорного для проведення розвідки щодо зосередження татарського і турецького війська для нападу на кордони Російської імперії та інформації щодо поширення чуми в Очакові та інших поселеннях. Як випливає з наказу, зазначені розвідники під виглядом купців побували в Очакові і в наступному рапорті від 24 травня 1756 року полковника Перевізької паланки Якима Лелеки кошовому Григорію Лантуху доповіли, що інформація не підтвердилася про що було сповіщено рапортом Коша від 28 травня 1756 року Київську губернську канцелярію. [4, c. 149]

Таким чином ми бачимо, що Платнірівський курінь брав участь нарівні з іншими структурними підрозділами Запорізької Січі у господарських, військових та цивільно-правових справах тогочасного її життя.

Цікавим питанням є встановлення осіб козаків Платнірівського куреня. Це завдання дозволяє зробити наявний в архіві Кошу Нової Січі реєстр її козаків по куренях. Події, що стали поштовхом до появи Реєстру 1756 р., мали, безперечно, політичне забарвлення, хоча питання про його складання царський уряд пов'язував також із суто економічними проблемами. Це, зокрема, підвищення жалування Війську Запорізькому та звільнення від митних зборів товарів, що ввозилися в Запорожжя і вивозилися звідти: необхідним було обґрунтування для обчислення кількості грошей і товарів для забезпечення життєдіяльності Січі. Як свідчать документи, позитивне вирішення митного і територіального питань, а також збільшення російським урядом жалування Військові ставилося в залежність від згоди Коша на обмеження автономії Запорожжя, ліквідацію виборності старшини, зокрема усунення рядового козацтва від участі у виборах керівної верхівки Січі, а з тим і згоди на призначення царським урядом кошового отамана й військової старшини, на активізацію боротьби Коша з гайдамаками та розшуку на Січі російських солдатів-дезертирів і селян-кріпаків, а, головне, встановлення контролю за особовим складом Війська Запорізького тощо.

Реєстр 1756 р. складається з 38-ми окремих курінних списків і містить найменування 13085 козаків. Так, Батуринський курінь включав 318 осіб, Брюховецький - 279, Васюринський - 513, Ведмедівський - 409. Величківський- 360, Вищестебліївський- 208, Дерев'янківський- 267, Джерелівський - 268, Дінський - 202, Дядьківський - 316, Івонівський - 454, Іркліївський - 482, Калниболотський - 265. Канівський - 682. Кисляківський - 286, Конелівський - 260, Коренівський - 402, Корсунський - 415, Крилівський - 214, Кущівський - 460, Левушківський - 279, Мишастівський - 269. Мінський - 447, Незамаївський - 347. Нижчестебліївський - 180, Пашківський - 307, Переяславський - 370, Пластунівський - 441, Платнірівський - 301. Полтавський - 520, Поповичівський - 301, Рогівський -406, Сергіївський - 258, Тимошівський - 343, Титарівський - 330, Уманський - 251, Шкуринський - 366 і Щербинівський - 309. Як бачимо, за кількістю осіб найбільшим був Канівський курінь - 682 козаки, найменшим - Нижчестебліївський - 180 козаків. [5, c. 8]

В реєстрі козаків Платнірівського куреня від 13 березня – 15 квітня 1756 року числиться 301 козак на чолі з курінним отаманом Демком Чорним. [5, c. 133] (Додаток Г).

До Реєстру вписано козаків, які перебували у самій Січі та її ближчих околицях, а також тих, кого курінні отамани й, можливо, товариші по куреню. могли згадати. Списки ж тих, які знаходилися в зимівниках, на рибних, соляних, мисливських та інших промислах, складались у паланках дещо пізніше.

В реєстрі від 23 жовтня 1756 року козаків Самарської паланки, прибулих на Запорожжя у 1754-1756 роках і не вписаних до січового реєстру, а які живуть по зимівниках і працюють в наймах, зазначено козака Платнірівського куреня Іська Безногого. [5, c. 264]

У відомості від 15 квітня 1757 року про кількість козаків та їхніх наймитів, які знаходяться в зимівниках і на промислах на території Бугогардівської паланки зазначено козаків Платнірівського куреня: Грицько Школа, Микита, Іван Литвин, Федір Голінка, Клим Литвин, Їсько Щербина, Кузьма Кузомка, Іван Великий, Іван Головко, Яцько Нога. Всього 10 чоловік. [5, c. 286]

В описі від 23 жовтня 1756 року зимівників Самарської паланки та їхніх господарів перелічено зимівники куреня Платнірівського: Пилипа Стягайла у Терсі, Матвія Старого над річкою Обитком, Ілька Стусова біля Біркута. [5, c. 270]

У відомості від 12 жовтня 1756 року Кодацької паланки про кількість зимівників та їхніх господарів, яким оголошено про боротьбу з гайдамаками згадано зимівники козаків Платнірівського куреня на річці Самоткані Макара Нагая та Івана Солдата. [5, c. 259]

Відновимо визначних діячів Платнірівського куреня: курінних отаманів, військову старшину, депутатів делегацій до російського уряду у хронологічному порядку їх діяльності.

Кравець Яким – похідний отаман Платнірівського куреня у складі депутації до Санкт-Петербурга для отримання військового жалування (1753), курінний отаман (1755) (2, с.63), (3, с.737).

Великолузький Василь – отаман Платнірівського куреня (1753, 1755)

Чорний Дем’ян – отаман Платнірівського куреня (1755,1756), військовий суддя (обраний 1 січня 1757 р.) (3, с. 273).

Стягайло Пилип Іванович – похідний отаман Платнірівського куреня у складі депутації до Санкт-Петербурга для отримання військового жалування (1757), курінний отаман (1759), військовий осавул упродовж другої половини 1759 р. (2, с. 135), (3, с. 377).

Ґардовий Іван – отаман Платнірівського куреня (1761)

Шаповал Лаврін – отаман Платнірівського куреня (1761)

Кущинський (Кущівський) Гаврило – козак Платнірівського куреня з 1751 року, писар Кальміуської паланки. 1761 р. (1, с. 486).

В Архіві Коша Нової Запорізької Січі ми знаходимо атестат, виданий 16 лютого 1761 року козаку Платнірівського куреня Гаврилу Кущівському, про його бездоганну службу у Війську Запорозькому Низовому у складі цього куреня з 1751 року. За свою бездоганну службу та виявлений службовий хист, він був призначений полковим писарем в Кальміус. З атестата відомо, що він залишає службу у війську через одруження і виїжджає до Гетьманської України для проживання для чого і бере цей атестат, що підтверджує його статус. [1, c. 486]

Як бачимо козаки Платнірівського куреня підтверджують наведене нами прислів’я – з нас пани з нас і отамани. До цих діячів можна надати двох найбільш визначних представників Платнірівського куреня. Більш ранішого – Костя Гордієнка, який 12 разів обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. Обіймав цю посаду з грудня 1703 до 27 травня 1706 року, а також з грудня 1707 до квітня 1709. У 1710–1728 роках – кошовий отаман Кам'янської та Олешківської Січей. Та найпізнішого Йосипа Гладкого останнього кошового отамана Задунайської Січі (з 1827-го), наказного отамана Азовського козацького війська, генерал-майора.