2.2. Походження Платнірівського куреня.

Оскільки через брак історичних джерел неможливо дослідити дійсну історію походження назви Платнірівського куреня, використаємо для цього дослідження етимології походження топонімічних назв кубанців-чорноморців, які були прямими нащадками запорозьких козаків переселених на Кубань Катериною ІІ, після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році. Платнірівський курінь – один з 38 запорізьких куренів, що прийшли на Кубань в 1792-1794 роках у складі Чорноморського козачого товариства. Спочатку, за традиціями Запорожжя, місце їх перебування в перші дві зими була Тамань. Стройові козаки перебували на кордоні, а їхні родини розташувалися на місцях, «зручних для рибного лову, хліборобства і скотарства». При жеребкуванні місць для поселення Платнірівському куреню випала територія «при річці Кірпілі з правого і лівого боку». Так в 1794 році з'явилася на карті майбутня станиця Платнірівська з числом жителів 141 чоловік.

У 1842 році Платнірівський курінь отримав статус станиці.

У праці О.С. Стрижака «До етногенезу та етномовної історії кубанців-чорноморців» наведено етимологічне дослідження: «Платнірівський; на Запоріжжі: 1699 р. куреня Платнеровского (!), 1730 р. -евскій, 1757 р. -аго, 1759 р. Платнировского (300 козаків), зимівник Макара Платниревского над р. Самотканню; фрагістично: «Печать куреня Планѣровского”. У Задунайській Січі називався Платнирівським і містився в кінці січового поселення – «на выѣздѣ...къ Муругію”; там казали: «иди... у... Платнирівський – курінь добрий, зъ насъ паны, зъ насъ и отаманы”. На Чорноморії 1792–1842 рр. Платнѣривской // Платнировскій, успадкований ст. Платнировской. Етимологічно – «Платнерівський” (не «Платніровський”, «Платнирівський” та ін.). Це єдиний курінь, назва якого веде нас за межі слов’янського світу: порівняно німецьке Рlаttnеr – «той, хто виготовляє панцири” (звідки: чеське рlаtnеr, польське XV–XVI ст. рlаtnеrz «те саме”), утворене від лат. рlаtа «панцир”. У вихідному апелятиві (загальному слові) компонент -nеr у закритому складі на укр. грунті дав закономірне -нір-, збережене за аналогією й у похідних. На Кубанщині розмістився над р. Кирпилі на північний схід від Краснодара, Дінської й Пластунівської ст. У 1958–1964 рр. ст. Платнировская обстежувалася мовно-історико-етнографічно на предмет «перехода от социализма к коммунизму”. Висновок: перехід відбувся й тепер усі її мешканці вважаються «русскими”, а «місцевий діалект з українською основою” конає. «Ложку дьогтю” тут перекладено по-українському як «ложку мазуту”, може, вказуючи на поклади нафти. Про нащадків запорізьких ковалів-панцирників чи воїнів-латників, колись закованих, як і західноєвропейські рицарі, у метал, уже в третьому, мінімум, ступені опосередненості, вказує чисто номінативно назва ст. Новоплатнировской (за допомогою складника Ново-, що сигналізує про виселення із слободи Платнірівської // куреня Платнірівського), розміщеної північно-західніше ст. Новопластунівської. [12, c. 45]

Таким чином щодо діяльності козаків-платнірівців існує дві версії. Перша, що вони були майстрами зброярами. Друга, що це був підрозділ важкоозброєної панцирної кінноти. Щодо першої версії, то ми не знаходимо підтверджень, що козаки виготовляли обладунки. Тим більше не виготовляли вони зброю і на продаж. Виготовлення зброї на Запоріжжі мало місце, але для задоволення власного попиту і то лише частково, оскільки переважно козаки користувалися трофейною зброєю.

На підтвердження другої версії слугує як той факт, що в Речі Посполитій до важкої кінноти належали заможні шляхтичі, які могли собі дозволити таке вартісне військове спорядження, так і в наведеному вище прислів’ї що «Платнірівський курінь добрий з них пани, з них і отамани», – підтверджує це припущення. У зв’язку з цим зазначимо, що козаками Платнірівського куреня були Кость Гордієнко та Йосип Гладкий – визначні кошові отамани, які перебували на цій посаді багато років поспіль, мали великий авторитет та повагу у товариства.

Таким чином можна дійти висновку, що за аналогією з Пластунівським куренем, що був спеціалізованим підрозділом, який складали козаки-розвідники. Так само і Платнірівський колись був підрозділом важкої кінноти, де несли службу козаки знатного шляхетського походження.

Висновки до розділу 2.

Оскільки ми вже зазначали, що Військо Запорізьке Низове – утворення, яке творилося за народною ініціативою «з низу» і перші козаки-уходники були нечисельними, і об’єднувалися у ватаги для промислів та захисту, можемо зробити припущення, що ці перші ватаги, які жили в одному курені і були першими організаційними структурами козаків. А вже потім ці курені, які були розкидані по річках і долинах Запорожжя, змушені були для організованого захисту від татар та турків об’єднатися у кіш, а потім для нього створити укріплену фортецю – Січ.

Перша група куренів, назви яких походять від імен (Сергієвський, Васюринський, Іванівський, Пашківський, Щербинівський тощо), імовірно, їх перших визначних ватажків є більш давнього, до січового походження.

Курені, які у Скальковського отримали назву від місця дислокації - Джерелівський, Мишастівський, Кущівський тощо, становлять другу групу. Ці курені, як зазначалося Слабченком вище несли військову службу у цих місцях (можливо прикордонну) і, ймовірно, слугували оборонним форпостом до створення Січі. І вони є другі за походженням після іменних.

Курені ж, чиї назви походять від сіл та міст (Канівський, Корсунський, Переяславський, Полтавський, Уманський) виникли пізніше в період масових втеч селян-утікачів на Запорожжя, які походили з даної місцевості і гуртувалися за принципом земляцтва. Це третя група.

І нарешті четверта група – курені назви яких походять від роду діяльності козаків, які до нього входили. До цієї ж групи назв належить і досліджуваний нами Платнірівський курінь. Платнірівський курінь колись був підрозділом важкої кінноти, де несли службу козаки знатного шляхетського походження.