Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ggg.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
518 Кб
Скачать
☆
  1. Діагностика інтелектуально-пізнавальної сфери

Холодна виділяє восьмій напрямків у експериментально-психологічних дослідженнях інтелекту, не рахуючи тестологіческого:

1. Феноменологічний підхід. Гештальт-психологічна теорія інтелекту; вивчення особливостей організації індивідуальної бази знань . У рамках цього напрямку на перший план у розумінні природи інтелекту висуваються змістовні аспекти пізнавального відображення: або предметний зміст пізнавальних образів, або понятійний зміст довготривалої семантичної пам'яті.

2. Соціокультурний підхід орієнтований на міжкультурні дослідження пізнавальних процесів; культурно-історична теорія вищих психічних функцій Л.С. Виготського. Інтелект людини аналізується як результат соціалізації та впливу культури в цілому.

3. Генетичний підхід представлений операціональною теорією інтелекту Ж. Піаже; етологічною теорією інтелекту У. Чарлсворза. Інтелект розглядається як найбільш досконала форма адаптації організму до навколишнього середовища.

4. Процесуально-діяльнісний підхід спрямований на дослідження інтелекту в контексті теорії мислення як процесу (С.Л.Рубинштейн,) ; на вивчення особистісної детермінації інтелектуальних процесів (О. К. Тихомиров). При цьому інтелектуальні процеси аналізуються як особлива форма людської діяльності.

5. Освітній підхід включає теорії когнітивного навчання (К.Фішер); дослідження інтелекту в контексті проблеми навченості. У рамках цього напрямку передбачається, що природа інтелекту може бути виявлена ​​шляхом аналізу «процедури його придбання». Таким чином, інтелект розглядається як продукт цілеспрямованого навчання.

6. Інформаційний підхід орієнтований на вивчення елементарних інформаційних процесів як основи індивідуальних інтелектуальних відмінностей. До нього можна віднести дослідження, спрямовані на перевірку гіпотези про роль «ментальної швидкості» (Г.Айзенк). У дослідженнях, пов'язаних з цим підходом, інтелект розглядається як сукупність елементарних процесів переробки інформації.

7. Структурно-рівневий підхід представлений структурно-рівневої теорією інтелекту (Б.Г.Ананьев); теорією функціональної організації пізнавальних процесів. При цьому під інтелектом розуміється складна розумова діяльність, що представляє собою систему різнорівневих пізнавальних процесів.

8. Регулюючий підхід спрямований на вивчення регулюючої функції інтелекту; аналіз інтелекту як форми ментального самоврядування (Р.Стернберг). Інтелект розглядається як механізм саморегуляції психічної і поведінкової активності.

Тести інтелекту

Призначені вони для оцінювання рівня розвитку ментальних здібностей, інтелекту суб'єкта. Ці методики охоплюють тести здібностей, тести досягнень і критерійно-орієнтовані тести.

До тестів здібностей належать: "Шкала вимірювання інтелекту Векслера" - WAIS (Д. Векслер, 1946); "Тест культурно-вільного інтелекту" - СИТ (Р.-Б. Кеттел, 1958); "Психологічні профілі Россолімо" (Г. Розсолімо, 1909); "Шкала розумового розвитку Стенфорд - Біне" (Л. Термен, 1916) для вимірювання коефіцієнта розумової здатності; "Батарея тестів загальних здібностей" - ОАТВ; "Шкільний тест розумового розвитку" - ШТРР, за допомогою якого оцінюють рівень розвитку інтелекту у школярів 6-8 класів.

Тести досягнень є найпоширенішими при психологічному відборі персоналу. Основною метою цих методик є оцінювання досягнутого людиною рівня компетентності у певній галузі. Проблемним зостається саме виявлення внутрішніх психологічних факторів діяльності, тобто того, за рахунок чого досягається результат. Ця група методик охоплює тести "Арифметичний рахунок", за допомогою якого досліджуються арифметичні здібності; "Шкала приладів", що оцінює ступінь орієнтованості досліджуваних за показаннями приладів; "Координати", що дає змогу виявити і оцінити операторські вміння та навики просторової орієнтації.

Критерійно-орієнтувальні тести є нечисленною групою психодіагностичних засобів, що допомагають виявляти рівень сформованості пізнавальної структури особистості у зіставленні з деяким об'єктивним (навчальним або діяльнісним) критерієм. Ступінь сформованості дії відображається у результатах розв'язання стимулюючих завдань. Такими методиками можна вважати: тести вивчення інтелектуальних здібностей, що складаються з чотирьох субтестів - "Аналіз рельєфу місцевості", "Аналіз емоційного стану за мімікою обличчя", "Аналіз газетних політичних текстів" і "Оволодіння порядком та правилами віддачі наказів" (І. Жильников, 1990); тест "Визначення здібності до навчання" - ОСО (І. Носе, 1990); тест-технологія "Семантичний аналіз діяльності" - САД (І. Носе, 1990), що дає змогу вимірювати характеристики психічної діяльності людини у процесі навчання; "Тест адекватних характеристик об'єкта" - ТАХО)

.

25.діагностика інтелектуально-пізнавальної сфери

Тести інтелекту або тести загальних здібностей призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку людини. Поняття інтелекту ще з часів перших інтелектуальних тестів зазнавало різні зміни з боку підходів до тестування інтелекту як психічної реальності. Ще в 20-х роках ХХ століття виникла кризоваситуація в психології інтелекту. Постало питання про існування терміну «інтелект» у статусі психологічної категорії.  Інтелект традиційно досліджувався в рамках двох основних напрямків тестологіческого та експериментально-логічного.  Суть тестологіческого напряму полягає в тому, що під інтелектом розуміється те, що вимірюють тести інтелекту, а саме сукупність пізнавальних здібностей.  Криза в цьому напрямку полягає в тому, що поняття «інтелект» було підмінене поняттям «здатність до навчання». Неотестологіческіе теорії інтелекту визнають IQ-концепцію, де за IQ стоять внутрішні когнітивні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення і т.д.  Експериментально-психологічний напрямок, як реакція на неконструктивність тестологических теорій, представлена ​​теоріями Ж. Піаже (ідея генетичного пояснення інтелекту на основі врахування закономірностей його онтогенетичного розвитку) і Л. С. Виготського (вплив соціально-культурних факторів на розвиток інтелекту). Крім вищеназваних існує структурний підхід до дослідження інтелекту, як приклад вітчизняного дослідження, спрямованого на вивчення інтелекту як психічної реальності. Отримані за допомогою тестів інтелекту результати виражаються кількісно у вигляді коефіцієнта інтелекту (IQ).  Отже, під інтелектом, як об'єктом вимірювання, в психодіагностики розуміється структура пізнавальних властивостей людини, що виникає на основі спадково закріплених задатків формується у взаємодії з ними.  Ще в 1905 році Альфред Біне за дорученням міністерства освіти Франції розробив методики, за допомогою яких можна вимірювати рівень розумового розвитку дитини. Для кожного віку підбиралися свої завдання, які могли вирішити 80-90% дітей з вибірки в 300 дітей даного віку. Дітям до шести років пропонувалося за 4 завдання, а старше шести років - 6 завдань. Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який визначався по успішності виконання тестових завдань. Випробування починалося з виконання завдань, відповідних хронологічним віком дитини, якщо він справлявся зі всіма завданнями, йому пропонувалися завдання для більш старшого віку (якщо він вирішував не всі з них, то випробування припинялося). Максимальний вік, всі завдання якого вирішувалися випробуваним, є його базовим розумовою віком. Наприклад, якщо дитина вирішила всі завдання для 7 років і два завдання для 8 років, то його базовий вік дорівнює 7, кожне додатково виконане завдання оцінюється числом «розумових місяців» (кожне завдання відповідає двох місяців, оскільки 6 завдань одно 12 місяців ), отже, розумовий вік дитини становить 7 років 4 місяці. Розбіжність розумового і хронологічного віку вважалося показником або розумової відсталості (якщо розумовий вік менше хронологічного), любо обдарованості (якщо розумовий вік більше хронологічного).  Американський вчений Термен (працював у Стенфордському університеті) удосконалив тест Біне, виникла шкала Стенфорд-Біне, в якій став використовуватися такий показник, як коефіцієнт інтелектуальності, що представляє собою приватне, приходило при розподілі розумового віку на хронологічний, і помножена на 100. «Коефіцієнт інтелектуальності», скорочено позначається IQ, дозволяє співвіднести рівень інтелектуальних можливостей індивіда з середніми показниками його вікової та професійної групи. Можна порівнювати розумовий розвиток дитини з можливостями його ровесників.  Середнє значення IQ (розумовий вік відповідає хронологічним) відповідає 100 балам, найнижчі значення можуть наближатися до нуля, найвищі - до 200.Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення - 16 балів в кожну сторону. У кожної третьої людини IQ знаходиться між 84-100 балами, і така ж частка осіб (34%) з показником від 100 до 116 балів. Таким чином, це основна маса (68%) і вважається людьми із середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% у кожній), результати яких відповідають крайнім показниками шкали, розглядаються як розумово відсталі (люди з IQ від 10 до 84) і мають високі (вище середнього) інтелектуальними здібностями (IQ від 116 до 180). Якщо результат дитини вище тестової норми, більше 116, то дитина вважається інтелектуально обдарованим.  Тести інтелекту представляють собою сукупність методик, утворених в рамках об'єктивного діагностичного підходу. Вони призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку і є одним з найбільш поширених в психодіагностики. Тести інтелекту - стандартизовані методики, спрямовані на вимірювання загального рівня здатності індивіда до розв'язання широкого класу розумових завдань.  Прояви інтелекту різноманітні, але їм властиве те загальне, що дозволяє відрізняти їх від інших особливостей поведінки. Цим спільним є залучення в будь-який інтелектуальний акт мислення, пам'яті, уяви, всіх тих психічних функцій, які забезпечують пізнання навколишнього світу. Відповідно під інтелектом як об'єктом вимірювання маються на увазі не будь-які прояви індивідуальності, а перш за все ті, які мають відношення до пізнавальним властивостям та особливостям.  Тести інтелекту застосовуються в різних сферах суспільної практики не тільки для діагностики, але і для наукових досліджень. Ці тести є гарним діагностичним засобом і окрім аналізу структури інтелекту дозволяють визначати прогноз успіху респондентів у певних видах діяльності, наприклад, успішність у професійній та навчальної діяльності.  Головне завдання психодиагноста при застосуванні тестів інтелекту - переклад одержуваної об'єктивної діагностичної інформації на мову споживача. Без цього отримана інформація може виявитися неефективною або шкідливою [Глуханюк 2005: 64].  У шкільній практиці застосовується спеціальний шкільний тест розумового розвитку (ШТУР). Він призначений для діагностики рівня інтелектуального розвитку учнів 6 - 8 класу.  ШТУР складається з шести субтестів:  1. обізнаність (2 субтеста);  2. аналогії (1);  3. класифікація (1);  4. узагальнення (1);  5. числові ряди (1).  До їх складу входять завдання, типові за формою для більшості вербальних тестів інтелекту. Включені до них завдання складалися на базі відомостей, отриманих в ході психологічного аналізу навчальних програм і підручників 6 - 7 класів загальноосвітньої школи. Поняття, що використовуються в завданнях, підібрані за основним циклам навчальних дисциплін: природному, гуманітарному та фізико-математичному. ШТУР орієнтований на соціальний норматив, який зафіксований змістом шкільної програми.  Практичне використання тесту показало його достатню ефективність для діагностики рівня інтелектуального розвитку учнів середнього шкільного віку [Шевандрин 2003: 119].  Таким чином, інтелект відносно самостійна, динамічна структура пізнавальних властивостей особистості, яка виникає на основі спадково закріплених (і уроджених) задатків, що формується у взаємозв'язку з ними. Він виявляється в діяльності, обумовленої культурно-історичними умовами, забезпечує адекватну взаємодію з навколишньою дійсністю, її спрямоване перетворення. 

26. розвиток психодіагностики як науки

Психодіагностика як науково-практична дисципліна сформувалася наприкінці XIX - на початку XX ст. її джерелами були експериментальна психологія, психофізика, психофізіологія, психометрія, психотехніка, яка вивчає проблеми практичної діяльності людей у прикладному аспекті. її витоки заглиблені у давній історії, свідчення про що (переважно у письмовій формі) збереглися до наших часів.

Розвиток психологічної діагностики призводить до появи особливого дослідницького методу - діагностичного.  Загальноприйнято поділ дослідницького методу на неексперіментальним (описовий) та експериментальний. Неексперіментальним метод утворює різні види (методики) спостережень, бесіди, вивчення продуктів діяльності. Експериментальний метод грунтується на спрямованій створення умов, що забезпечують виділення досліджуваного фактора (змінної) і реєстрацію змін, пов'язаних з його дією, а також допускає можливість активного втручання дослідника в діяльність випробуваного. На основі цього методу будуються численні і традиційні для психології методики лабораторного і природного експерименту, а також особлива їх різновид - формуючий експеримент.  Основною особливістю психодіагностичного методу є його вимірювально-випробувальна, оціночна спрямованість, за рахунок якої досягається кількісна (і якісна) кваліфікація досліджуваного явища. Це стає можливим шляхом прямування певним вимогам, характерним для психодіагностичного методу.  Одне з найважливіших вимог - стандартизація інструменту вимірювання, в основі якої лежить поняття норма, оскільки індивідуальна оцінка, може бути отримана шляхом зіставлення з результатами інших піддослідних. Не менш важливо і те, що будь-яка діагностична методика (тест) повинна відповідати вимогам надійності та валідності. 

27. організація групового психодіагностичного обстеження

При психодіагностичне обстеження завжди береться до уваги і суб’єктивний підхід, коли діагностика враховує дані, які повідомив про себе сам випробовуваний. До цієї категорії входять самоопису особливості індивіда, його поведінку в різних ситуаціях, тобто, використовуються різноманітні опитувальники. Якщо при проведенні психодіагностичного обстеження застосовується проективний метод, то діагностика грунтується на аналізі особливостей контакту обстежуваного з нейтральним матеріалом, який йому байдужий. Все це відноситься до різноманітних методикам психодіагностики. В цілому, психодіагностичні обстеження можуть бути проведені як в індивідуальній формі, так і в груповій, від цього їх ефективність не змінюється.

Яку форму обстеження віддати перевагу в кожному конкретному випадку, повністю залежить від застосовуваних методик і цілі, переслідуваної психологом. Якщо має місце індивідуальне обстеження, то передбачається, що практичний психолог буде працювати з людиною певний строк. Групове обстеження влаштовано таким чином, що людина отримує стомлений матеріал, і бланк, куди заносяться відповіді. Має значення, як люди будуть розміщені в приміщенні, якщо психодіагностика групова. Мають бути створені умови, в яких людина може зосереджено працювати. Індивідуальне психодіагностичне обстеження дає ряд переваг. Наприклад, фахівець отримує додаткову інформацію, так як практичний психолог спостерігає за людиною протягом діагностичного процесу.

Проводиться оцінка емоційних реакцій, поведінки, та інше. Якщо говорити про переваги групової психодіагностики, то слід зазначити економію часу, витраченого на роботу з певною групою осіб. Тим не менш, необхідно брати до уваги, що це може відбитися на точності і загальній якості одержуваних відомостей. У зв’язку з цим, після того як проведено групове психодіагностичне обстеження, фахівець додатково здійснює повторну психодіагностику в індивідуальному порядку. Під час повторної роботи проводиться уточнення багатьох деталей, коли основні фактори психологу вже ясні, і не викликають питань.

Перевагами групового психодіагностичного обстеження є економія часу на обстеження значної групи осіб. Але через це страждатиме точність і якість отримуваної інформації. Тому, як правило, після групового психодіагностичного обстеження засто­совується індивідуальне психодіагностичне обстеження для уто­чнення даних.

Процедура психодіагностичного обстеження передбачає реа­лізацію трьох етапів:

а)         збір даних відповідно до задачі дослідження;

б)         обробка та інтерпретація отриманих даних;

в)         постановка діагнозу або прогнозу.

 При гру­повому обстежені кожна людина отримує бланк відповіді та сти-мульний матеріал. Розміщення людей в приміщенні при групо­вому психодіагностичному обстеженні повинно забезпечувати необхідні умови для зосередженої роботи.

28. переваги та недоліки використання тестового методу

Метод тестів є одним з основних у сучасній психології. За рівнем популярності в освітній та професійної психодіагностики він міцно утримує перше місце у світовій психодіагностичної практиці вже фактично протягом сторіччя.  Домовимося розуміти під тестами в цьому розділі технології, які складаються з серії завдань з вибором з готових варіантів відповіді. При підрахунку балів по тесту вибрані відповіді отримують однозначну кількісну інтерпретацію та підсумовуються. Сумарний бал порівнюється з кількісними тестовими нормами, і після цього порівнюються стандартні діагностичні висновки.  1. Переваги методу тестів  Популярність методу тестів пояснюється наступними головними його достоїнствами.  1. Стандартизація умов і результатів  Тестові методики відносно незалежні від кваліфікації користувача (виконавця), на роль якого можна підготувати навіть лаборанта з середньою освітою. Це однак не означає того, що для підготовки комплексного висновку по батареї тестів не треба залучати кваліфікованого фахівця з повноцінним вищоюпсихологічною освітою.  2. Оперативність та економічність  Типовий тест складається з серії коротких завдань, на виконання кожного з яких потрібно, як правило, не більше півхвилини, а весь тест займає не більше години (у шкільній практиці це один урок); тестування одночасно піддається відразу група піддослідних, таким чином, відбувається значна економія часу (людино-годин) на збір даних.  3. Кількісний диференційований характер оцінки  Дробность шкали і стандартизованность тесту дозволяють розглядати його як "вимірювальний інструмент", який дає кількісну оцінку вимірюваним властивостями (знань, умінь в даній області). Хороший тест дозволяє розрізняти не тільки три категорії учнів - відмінників, "середнячків" і "хвостистів", але й добре диференціювати випробовуваних на полюсах шкали - відрізняти просто здатних від дуже здібних і талановитих, а серед відстаючих відрізняти небезнадійний від "безнадійних" (або зовсім непідготовлених). Крім того, кількісний характер тестових результатів дає можливість застосувати у разі тестів добре розроблений апарат психометрії, що дозволяє оцінити, наскільки добре працює даний тест на даній вибірці випробуваних у даних умовах.  4. Оптимальна трудність  Професійно зроблений тест складається із завдань оптимальної труднощі. При цьому середній випробуваний набирає приблизно 50 відсотків з максимально можливої ​​кількості балів. Це досягається за рахунок попередніх випробувань - психометричного експерименту, або пілотажу. Якщо в ході пілотажу стає відомо, що із завданням справляється приблизно половина з обстежуваного контингенту, то таке завдання визнається вдалим і його залишають в тісті.  5. Надійність  Це, може бути, саме головне достоїнство тестів. "Лотерейний" характер сучасних іспитів з витягуванням "щасливих" або "нещасливих" квитків давно став притчею во язицех. Лотерейна для іспитів тут обертається низькою надійністю для екзаменатора - відповідь на один фрагмент навчальної програми, як правило, не є показовим для рівня засвоєння всього матеріалу. На відміну від цього будь-який грамотно побудований тест охоплює основні розділи навчальної програми (тестованої галузі знань або проявів якогось вміння або спроможності). У результаті можливість для "хвостиків" вибитися у відмінники, а для відмінника раптом "провалитися" різко скорочується.  Назвемо також ряд достоїнств, які в логічному сенсі є наслідками, похідними від перерахованих вище, але заслуговують самостійного згадки.  6. Справедливість  Справедливість є найважливішим соціальним наслідком перерахованих вище достоїнств методу тестів. Її слід розуміти як захищеність від упередженостіекзаменатора. Хороший тест ставить всіх піддослідних у рівні умови. Найбільш сильно суб'єктивізм екзаменаторів проявляється, як відомо, не в трактуванні рівня рішення задачі (не так просто можна назвати чорне білим, вирішену задачу - невирішеною), а в тенденційному підборі завдань: своїм - легше, чужим - важче. У вступі до цього посібника вже говорилося, що саме тести забезпечують найважливішу функцію школи як соціального фільтра, функцію "соціально-професійної селекції". Те, наскільки справедливою виявляється подібна селекція, має гігантське значення для розвитку суспільства. Тому так важливо всім, хто має доступ до тестів і їх результатами, вчитися культурі грамотного і гуманного їх застосування. Бо тільки сумлінне і кваліфіковане ставлення користувачів до тестів перетворює їх на інструмент, що підвищує, а не знижує рівень справедливості в суспільстві.  7. Можливість комп'ютеризації  У даному випадку це не просто додаткова зручність, що скорочує жива праця кваліфікованих виконавців при масовому обстеженні. У результаті комп'ютеризації підвищуються всі параметри тестування (наприклад, при адаптивному комп'ютерному тестуванні різко скорочується час тестування).Спеціально підкреслимо, що комп'ютеризація - це потужний інструмент забезпечення інформаційної безпеки (достовірності діагностики). Комп'ютернаорганізація тестування, що передбачає створення потужних інформаційних "банків тестових завдань", дозволяє технічно запобігти зловживанням з боку недобросовісних екзаменаторів. Вибір завдань, пропонованих конкурентному випробуваному, може виробляти з такого банку сама комп'ютерна програма прямо в ході тестування, і пред'явлення даного випробуваному певного завдання в цьому випадку є таким же сюрпризом для екзаменатора, як і длявипробуваного. 

8. Психологічна адекватність  Це найважливіше психологічний наслідок оптимальної складності. Наявність у тесті (у порівнянні з традиційними екзаменаційними варіантами) великої кількості коротких завдань середньої труднощі дає багатьом піддослідним (особливо тривожним, не впевненим у собі) шанс "зачепитися", повірити в себе, активізувати психологічно оптимальну установку "на подолання". Адже коли такий випробуваний залишається віч-на-віч з однією-двома дуже складними і великими завданнями і не бачить, як можна з ними впоратися взагалі, то він падає духом і не розкриває всіх своїх можливостей. А якщо завдань багато і частина з них явно починає "піддаватися" (випробуваний впевнений, що він з ними впорається), людина в процесі тестування підбадьорює і починає "боротися" за максимальний результат. Вже згадане нами властивість оптимальної складності важливо для тіста тим, що воно забезпечує не тільки вимірювальну (розрізняють) силу тесту, але і оптимальний психологічний настрій випробовуваних. Людина не є пасивним об'єктом вимірювань при тестуванні (подібно гирі при зважуванні), а він завжди гостро емоційно реагує на тест. Тестова ситуація оптимальної складності є оптимальним збудником -люди відчувають нормальний рівень стресу (напруги), необхідний для того, щоб показати найвищий результат. Недолік стресу (у разі легкого тесту), а тим більше надлишок (у разі важкого) спотворюють результати вимірювання. Цього, як правило, зовсім не розуміють організатори наших конкурсних іспитів, намагаються у разі високого конкурсу дати абітурієнтам задачки складніше ("на засипку"), що створює надлишковий стрес, який не дає можливості проявити себе людям, підготовленим добре, але що володіє зниженою стресостійкістю.  У багатьох країнах впровадження методів тестування (так само як і опір цьому впровадженню) тісно пов'язане з соціально-політичними обставинами. Впровадження технічно добре оснащених тестових служб в освіті - найважливіший інструмент у боротьбі з корупцією, що вражає правлячу еліту (номенклатуру) у багатьох країнах. На Заході тестові служби працюють незалежно від "випускають" (школи) і "приймають" (вузи) організацій і постачають абітурієнта незалежним сертифікатом за результатами тестування, з яким він може відправлятися в будь-яку установу. Ця незалежність служби тестування від випускових та приймаючих організацій є додатковим чинником демократизації процесу селекції професійних кадрів в суспільстві, що дає талановитому і просто працездатного людині зайвий шанс проявити себе.  Проте все перераховане вище не означає, що метод тестів не володіє деякими досить серйозними недоліками, що не дозволяють звести всю діагностикуздібностей і знань виключно до тестування.  2. Недоліки тестування  Як завжди, певні недоліки методу тестів є продовженням його достоїнств.  1. Небезпека "сліпих" (автоматичних) помилок  Сліпа віра низькокваліфікованих виконавців в те, що тест повинен спрацювати правильно автоматично, породжує іноді важкі помилки і казуси: випробуваний не зрозумів інструкцію і став відповідати зовсім не так, як вимагає стандартна інструкція, або з якихось причин застосував спотворює тактику, виник "зсув "у додатку трафаретці-ключа до бланка відповідей (при ручному, некомпьютерном підрахунку балів) і т.п. Мораль - користувач не повинен підходити до тесту з "магічної установкою", ніби цей чарівний "чорний ящик" повинен завжди працювати справно без жодного контролю з боку людини.  2. Небезпека профанації  Це ефект діяльності "профанів" в буквальному сенсі слова. Не секрет, що зовнішня легкість проведення тестів спокушає людей, непридатних до кваліфікованої праці. Оснастив тестами, їм самим незрозумілого якості, але з гучними рекламними назвами, профани від тестування агресивно пропонують свої послуги всім і вся. У результаті всі проблеми передбачається вирішувати за допомогою 2-3 тестів - "на всі випадки життя".  До кількісному тестового балу приклеюється новий ярлик - висновок, що створює видимість відповідності діагностичної задачі. Ходовий приклад - поголовне використання клінічного тесту MMPI для відбору кадрів у нашій країні. У цьому випадку високий бал по восьмий шкалою "Шизофренія" інтерпретується як "оригінальність мислення", по четвертій шкалою "Психопатія" - як "імпульсивність" і т.п. Думка про те, що нормальний здоровий випробуваний насторожується при вигляді багатьох питань MMPI, в яких відверто називаються психіатричні симптоми ("Я часто чую голоси") і видають чисто "захисний" профіль, профанів не турбує [3].  Ще раз підкреслимо, що несумлінна профанація і елементарне невігластво йдуть в області тестування рука об руку.  3. Втрата індивідуального підходу, "стрессогонность"  Тест - сама загальна "гребінка", під яку підганяють всіх людей. Можливість втратити унікальну індивідуальність нестандартного людини (тим більше дитини), на жаль, досить вірогідна. Це відчувають самі випробовувані, і це їх нервує - особливо в ситуації атестаційного тестування.  У людей зі зниженою стресостійкістю виникає навіть певне порушення саморегуляції - вони починають хвилюватися і помилятися в елементарних для себе питаннях (просто через "мандражу"). Вчасно помітити таку реакцію на тест - завдання, яке під силу кваліфікованому виконавцю.  4. Втрата індивідуального підходу, "репродуктивність"  Тести знань апелюють, насамперед, до стандартного застосування готових знань. Відсутність можливості розкрити свою індивідуальність при наявностістандартних, заданих відповідей - нічим не відновних недолік методу тестів. З точки зору виявлення творчого потенціалу більшість тестів досить обмежені саме тим, що вони не апелюють до творчої, конструктивної діяльності. У всякому разі, окремі стандартизовані творчі тести мають справу з вельми абстрактним матеріалом, а тести досягнень (знань), адаптовані на життєво важливому матеріалі (професійно релевантному), як правило, виконані у формі стандартного набору завдань із заданим відповіддю.  5. Відсутність довірчої обстановки  Бездушний і формалізований характер процедури тестування, звичайно, обертається тим, що випробуваний позбавляється відчуття того, що психолог зацікавлений в ньому особисто, в тому, щоб допомогти йому. Діалогічні методи (бесіда, гра тощо) у цьому плані мають безсумнівні переваги: ​​безпосередньо спілкуючись з випробуваним, кваліфікований психолог може встановити довірчий контакт, проявити персональна участь, створити атмосферу, яка знімає напругу і захист.  6. Втрата індивідуального підходу, неадекватна складність  Іноді некваліфіковані "тестологи" обрушують на дитину тести занадто важкі, складні для його віку. У нього ще не склалися необхідні поняття і понятійні навички, щоб адекватно осмислити як загальну інструкцію до тесту, так і зміст окремих питань. Ми вже говорили про драматичні казуси різкій недооцінки розумового розвитку дітей при застосуванні вербальних тестів. Але багато "невербальні" тести також вимагають розвитку мовного мислення хоча б для осмислення того, що говорить дорослий у своїй інструкції. Альтернатива "дорослому" тестуванню в дитячій психології - ігровий підхід до тестування, коли тест включається в контекст гри, і дитина виконує його як би граючи.  Таким чином, тести не можна робити єдиним вичерпним методом будь діагностики (і освітньо-професійною, і особистої). Вони вимагають паралельного використання вільних письмових робіт (в особистісній діагностиці місце творів займають проективні тести з вільним відповіддю), а також усної співбесіди (інтерв'ю). Тобто місце тестів - доповнювати зазначені вище традиційні методи. У цій якості тести незамінні, оскільки не мають багатьох недоліків, властивих традиційним методам.  Спокійне раціональне усвідомлення переваг і недоліків методу тестування звільняє всіх (виконавців, замовників, випробовуваних) як від надмірних сподівань на метод тестів, так і від зневаги до нього.  Краща гарантія від профанів і профанації - серйозний і кваліфікований інтерес до того, яку експериментально-наукову роботу виконали розробники тесту, як повно ця робота і її результати відображені в супутньої документації. Це перш за все питання надійності, витривалості та репрезентативності. 

29.основні етапи психоконсультативного процесу

Згідно Ейдеміллеру психологічне консультування відбувається у декілька етапів:

1. Встановлення контакту і приєднання консультанта до клієнтів. Досягається за допомогою дотримання конструктивної дистанції, що допомагає оптимальному спілкуванню, прийомів «мімезиса», синхронізації дихання консультанта і заявника, використання предикатів мови, що відображають домінуючу репрезентативну систему, того, хто робить повідомлення про проблему.

2. Збір інформації про проблему із застосуванням прийомів мета-моделювания і терапевтичних метафор. Суб'єктивізації психотерапевтичної мети сприяють питання»: «Чого Ви хочете?», «Якого результату бажаєте досягти?», «Будь ласка, спробуйте сказати про це без негативної частинки «не» - в термінах позитивного результату».

3. Обговорення психотерапевтичного контракту: розподіл відповідальності, тривалість роботи, тривалості одного сеансу, періодичності зустрічей, умов оплати, можливих санкцій за порушення сторонами обумовлених умов. Консультант зазвичай відповідає за забезпечення безпеки консультації, за технологію доступу до дозволу проблем клієнта, а він, у свою чергу, за власну активність, щирість,бажання здійснити зміну своєї ролевої поведінки.

4. Уточнення проблеми клієнта з метою максимальної її суб'єктивізації і тестування ресурсів клієнта або його сім'ї. Цьому допомагають питання типу: «Як Ви раніше справлялися з труднощами, що Вам допомагало?», «У яких ситуаціях Ви були сильними, як Ви використовували свою силу?».

5. Зміцнення віри клієнта в успішність і безпеку процедури консультування і власне її проведення. Можна використовувати затвердження наступного змісту: «Ваше бажання здійснити зміни, Ваш колишній досвід, активність і щирість у поєднанні з прагненням консультанта співробітничати з Вами, його професійними якостями і досвідом будуть надійною гарантією успішності роботи». Власне консультування включає:

а) обговорення з учасниками позитивних і негативних сторін стереотипів поведінки, що склалися. Тут можливі такі питання: «Що найгірше для Вас в обставинах, що склалися?», «Що є найкращим в засуджуваній ситуації?»;

б) Сумісний пошук нових шаблонів поведінки – «віяла рішень». Консультант пропонує наступні питання: «Чого Ви ще не робили, щоб вирішити проблему?», «Як поводилися значущі для Вас люди, що опинилися в схожій ситуації?», «А Ви змогли б так поступити?», «Що ж Вам заважає зробити такий же вчинок?». На цьому етапі можна також використовувати прийоми візуалізації: клієнти, знаходячись в трансі (чому сприяє точне проходження «по маршруту проблем заявника»), створюють образи нової ситуації і фіксують, кінестетичнівідчуття, що виникають при цьому.

6. Проведення екологічної перевірки – завдання клієнта або членам, консультованої сім'ї представити себе в схожій ситуації через 5-10 років і досліджувати свій стан.

7. «Страхування результату» з метою отримання клієнтами упевненості в тому, що вони здатні освоїти нові стереотипи поведінки. Для цього використовуються домашні завдання, запрошення на повторну консультацію через деякий час для обговорення отриманих результатів.

8. Процедура «від'єднання». У ряді випадків «від'єднання» можна відбутися автоматично при досягненні клієнтами необхідного ефекту. Проте, іноді консультант вимушений його стимулювати, використовуючи, наприклад, «парадоксальні завдання», точне виконання яких приводить до результату прямо протилежному заданому.

Таким чином, концепція психологічного консультування по Е. Ейдемллеру – це спеціально організований процес навчання клієнта(людини, що потребує допомоги), що актуалізує додаткові психологічні сили і здібності (особові ресурси), що дозволяють йому знайти нові варіанти виходу з важкої життєвої ситуації.

Кожен вид психологічного консультування має свої цілі, напрям і технологію. Так, сімейне консультування має на меті сумісне вивчення консультантом і клієнтом проблеми для зміни ролевої взаємодії в його сім'ї і забезпечення можливостей особового зростання.

Особлива увага в процесі консультування додається аналізу ситуації, що склалася, особливостям ролевої взаємодії пошуку особових ресурсів суб'єктів консультування, засудженню способів вирішення проблеми.

У всіх випадках основним методом психологічного консультування є бесіда – пряме або непряме отримання відомостей шляхом мовного спілкування.

Психолог і психотерапевт К. Роджерс дає декілька інше визначення поняття суті консультування. Він стверджує, що психологічнеконсультування, це структурована, вільна від розпоряджень взаємодія, яка дозволяє клієнтові досягти свідомості настільки, що це дає йому можливість зробити позитивні кроки в світлі з його новою орієнтацією.

Він використовує концепцію орієнтованого на клієнта психологічного консультування, засновану на психоаналізі Фрейда і самоаналізу Д. Хорні.

Мета психологічного консультування у такому разі не вирішити окрему проблему, а допомогти індивідові «вирости» так, щоб він сам зміг справлятися з існуючою, а також з подальшими проблемами, будучи вже більш інтегрованою особою. Якщо він зможе знайти достатню цілісність, щоб вирішити якусь одну проблему, будучи більшою мірою особою незалежною, відповідальною, ясно мислячою і добре організованою, то на цьому ж рівні він зможе вирішувати і всі свої нові проблеми.

В процесі консультування виробиться більше етапів:

1. Людина звертається за допомогою. Це важливий вольовий вчинок.

2. Ситуація надання допомоги, як правило, визначена. Спочатку клієнтові дають зрозуміти, що консультант не має відповідей, але щоситуація консультування сама по собі забезпечує клієнтові можливість за підтримки консультанта виробити власне вирішення його проблеми.

3. Консультант стимулює вільний прояв відчуттів, пов'язаних з проблемою. В деякій мірі це досягається дружнім, зацікавленим розташованим відношенням консультанта.

4. Консультант розпізнає, приймає і прояснює негативні відчуття клієнта. Якщо консультант повинен прийняти ці відчуття, він повинен бути готовий реагувати не на реальний зміст того, що говорить йому клієнт, а на ті відчуття, які ховаються за цим.

5. Якщо індивід достатньо повно виразив свої негативні відчуття, за цим слідує вельми слабкий і нерішучий прояв позитивних імпульсів, які сприяють зростанню індивіда в ході терапії. Чим сильніше і глибше вираз негативних відчуттів (за умови, що вони усвідомлюються і приймаються), тим більше вірогідність подальшого прояву позитивних відчуттів – любові, самоповаги, соціальних імпульсів, прагнення до зрілості.

6. Консультант визнає і приймає виражені клієнтом позитивні відчуття точно так, як і негативні. У сприйнятті позитивних переживань немає ні схвалення, ні похвали. Вони розглядаються як частина особи, не більше і не менше, так само як і негативні прояви. Моральніустановки не мають відношення до даного вигляду терапії. Саме це ухвалення як зрілих, так і незрілих імпульсів, агресивних і соціальних установок, відчуття провини і позитивних проявів дає індивідові можливість перший раз в житті зрозуміти себе таким, який він є насправді.

7. Наступний етап консультування інсайт – саморозуміння і самосприйняття. Він забезпечує основу для подальшого просування індивіда до нових рівнів інтеграції.

8. З настанням інсайта - тут слід ще раз підкреслити, що перераховані етапи зовсім не є ні взаємовиключними, ні зв'язаними жорсткою послідовністю - переплітається процес визначення можливих рішень, вибору лінії поведінки.

9. Потім слідує один з самих хвилюючих моментів терапії - включення в поки, ймовірно, нетривалу, але дуже значущу на даному етапі позитивну діяльність.

10. Немає сенсу довго затримуватися на завершальних етапах терапевтичного процесу. Як тільки індивідові вдається пережити глибокий інсайт і спробувати із страхом і невпевненістю виконати ряд позитивних дій, то все подальше - це вже елементи його подальшого зростання.

11. Спостерігається все зростаюча інтеграція поведінки з боку клієнта. Вже менше страху при ухваленні рішень і більше упевненості в самостійних діях. Консультант і клієнт тепер співробітничають, але на іншому рівні. Особисті взаємини між ними досягають свого піку.

12. На цьому етапі з'являється відчуття, що потреба в допомозі слабшає, і у клієнта наступає усвідомлення, що відносини наближаються до завершення. Як і на початку терапії, немає ніякого тиску на клієнта у зв'язку з його бажанням піти.

30. методика незакінчені речення

У психологічній практиці частіше за інші використовується варіант методу «незакінчених речень» Сакса і Сіднея. Він містить у собі 60 незакінчених речень, в яких доповнення, здійснювані обстежуваним, регламентовані й залежать від змісту початку фрази. Вони можуть бути розділені на 15 груп по 4 речення в кожній, що характеризують тією чи іншою мірою систему відносин обстежуваного до родини, представників своєї або протилежної статі, до статевого життя, до вчителів, начальства і підлеглих. Деякі групи речень мають відношення до страхів і побоювань, до наявного почуття провини, свідчать про відношення обстежуваного до минулого і майбутнього, торкаються сфери взаємин з батьками і друзями, життєвих цілей.

У зв'язку з тим, що цей варіант методу «незакінчених речень» використовується практичними психологами найчастіше, ми наводимо його зміст повністю.

Інструкція: «Нижче наведено 60 незакінчених речень. Прочитайте кожне речення і закінчіть його, записуючи перше ж судження, яке спало вам на думку. Виконуйте завдання швидко, не задумуючись довго над кожною фразою; якщо не можете закінчити яке-небудь речення відразу, обведіть його номер колом і поверніться до нього пізніше».

1.Думаю, що мій батько рідко...

2.Якщо всі проти мене, то...

3.Я завжди хотів...

4.Майбутнє вбачається мені...

5.Якби я обіймав керівну посаду...

Для кожної групи речень виводиться характеристика, що характеризує певну систему взаємовідносин як позитивну, негативну чи нецікаву для обстежуваного. Отримані дані підлягають якісній і кількісній обробці. В одному з варіантів цього методу обстежуваний має закінчити оповідь, а не відокремлене речення.

Варто наголосити, що деякі питання цієї методики виявляються неприємними для обстежуваних, тому що стосуються інтимного боку їхнього життя. Тому автор рекомендує в інструкції додатково повідомляти обстежуваному, що дослідження проводиться з метою тренування пам'яті чи уваги.

Дана методика застосовується як до дорослого контингенту, так і до дітей старшого і середнього шкільного віку. У цілому вона застосовується до учнів будь-яких вікових груп. Однак використовуючи цю методику при обстеженні дітей, необхідно внести в частину речень деякі зміни.

До недоліків методики «Незакінчені речення» можна віднести те, що існує проблема її стандартизації: ця методика не містить математичного апарату для об'єктивної обробки отриманих результатів, не містять норм. Вона, перш за все, характеризує якісний підхід до дослідження особистості, а не кількісний, як психометричні тести.

31.охарактеризуйте емпіричний етап психодіагностичного обстеження

32. біхевіоризм сутність основні техніки які застосовуються в психоконсультації

«технік існування»:

  • поведінкові реакції, спрямовані на досягнення успіху, результату, є підставою соціального визнання;

  • поведінкові реакції пристосування, адаптації - це техніки узгодження з вимогами інших людей, суспільних норм тощо;

  • захисні поведінкові реакції - їх використовують у ситуаціях, вимоги яких перевищують можливості людини саме тепер (це реакції заперечення, придушення бажань, знецінення, затушування тощо); 

•  техніки уникнення - поведінкові реакції, спрямовані на «вихід з поля напруження», відхід, втеча, відпочинок тощо;

  • агресивні поведінкові реакції - це може бути і реальна фізична агресія, і символічні форми агресії: іронія, критика іншого, насмішка, інтриги, спрямовані проти інтересів іншої людини тощо.

33. таблиці роршаха

Тест Роршаха це одна з найвідоміших, широко використовуваних і об'єктивних проективних методик. Методика чорнильні плями Г. Роршаха використовується для діагностики властивостей і якостей особистості. Дана методика служить одним з кращих індикаторів тих властивостей особистості, які виявляються в синтетичної діяльності в умовах ненаправленного асоціювання. Т. е. Тестування засноване на аналізі продуктів творчості, в яких відображаються (проектуються) деякі індивідуальні особливості людини. Ця проективна методика дослідження особистості була створена Германом Роршахом в 1921 р Стомлений матеріал до тесту складається з 10 стандартних таблиць з чорно-білими і кольоровими симетричними зображеннями мало схожими на щось конкретне. Тестируемому пропонується відповісти на питання про те, на що, на його думку, схоже кожне зображення.

В якості об'єктивної основи для виявлення конкретних особистісних якостей Роршах використовує сферу перцепції. На матеріалі індивідуального побудови образу він розробляє свою систему діагностики особистості. Дослідник вважає, що за індивідуальними особливостями конструювання уявлень стоять окремі особистісні властивості і якості. На його думку, відомості про окремі якості дає і вибірковість у сприйнятті, і спосіб подальшої інтеграції обраних елементів в той чи інший образ, і зміст самого образу. Таким чином, випробовуваний повинен угледіти в кожному невизначеному плямі (або групі плям) якийсь певний предмет, образ чи картину, які в подальшому розглядаються як проекції окремих якостей його особистості.

Це основна схема тесту Роршаха, яка відрізняє його від інших проективних тестів по системі і структурі в проекції. За характером ж проекції, за її типом тест Роршаха вважається найчистішим тестом, незалежним від зовнішніх впливів. Передбачається, що невизначеність і безформність плями (неконструірованний подразник) виключає зовнішню об'єктивну спрямованість асоціацій, які проводять до створення образу - картини. Тому особливості проекцій по тесту Роршаха відносяться виключно за рахунок суб'єктивних факторів. Матеріал, що отримується по тесту Роршаха, оцінюється послідовно двома типами оцінок (характеристик): оцінкою формальної і оцінкою за змістом. Формальні оцінки засновані на аналізі особливостей організації сприйняття, оцінки за змістом - на аналізі матеріалу конкретних асоціацій. Принцип роздільних оцінок відіграє істотну роль при діагностиці особистості, оскільки за кожен з них коштує різний механізм, що формує відповідь. Тому один і той же відповідь повинен послідовно оцінений і з формальної, і з змістовної сторони.

34. діагностика мотиваційної сфери особистості

Мотив - реальний або уявний предмет потреби, спонукаючий і направляючий на себе діяльність людини.

Прямі методи психодіагностики мотиваційної сфери особистості

У основі цих методів лежить перший критерій (пряма оцінка представлень людини про причини або особливості поведінки, інтереси і т. д.), хоча конкретні методики можуть розрізнятися по способах конструювання і по інших особливостях. По цих методах можна судити швидше про мотиви, що видаються, причинні стереотипи, ціннісні орієнтації, чим про мотиви діяльності, що реально діють.

Перелік мотивів, які зазвичай використовуються в цих методах, в основному складається з конкретних мотивів. Ці методи найчастіше використовуються для вивчення мотивів учбовою, професійною і інших видів діяльності.

До цієї ж групи входять методики вимірювання установок, які побудовані таким чином, що про характер мотиваційної змінної судять на основі висловлюваної думки.

«Список особових переваг» А. Едвардса є опитувальником, який вимірює силу потреб з переліку, запропонованого Г.Мюрреєм. Підсумковий індекс потреби виражає не абсолютну силу потреби, а силу цієї потреби відносно інших потреб з переліку. А. Едвардс використовував метод вимушеного вибору, аби зменшити вплив чинника соціальної бажаності.

«Форма по вивченню особистості» Д. Джексона - це методика для вимірювання мотиваційної сфери, також побудована на теорії мотивації Р. Мюррея. Опитувальник Джексона вимірює 20 мотиваційних змінних.

«Опитувальник для вимірювання аффілятивної тенденції і чутливості до відкидання» А. Мехрабіана вимірює два узагальнені мотиви: прагнення до прийняття і страх відкидання. Опитувальник складається з двох шкал. Шкали оцінюють в першому випадку загальні очікування індивіда про позитивний результат при встановленні міжособового контакту, а в другому випадку відповідно негативні очікування.

Опитувальник для вимірювання результуючої тенденції мотивації досягнення А. Мехрабіана (RAM) має дві форми: для чоловіків і для жінок. Опитувальник побудований на основі теорії мотивації досягнення Дж. Аткінсона. При підборі пунктів тесту враховувалися індивідуальні відмінності людей з мотивом прагнення до успіху (Мs) і мотивом уникнення невдачі (МAF) в поведінці, детермінованій мотивацією досягнення.

Проектні методи використовуються для діагностики глибинних мотиваційних утворень, особливо неусвідомлюваних мотивів. Хоча ці методи виникли в умовах клініки, але надалі вони стали інтенсивно використовуватися в експериментальній психології.

Методики, які найчастіше використовуються для виявлення мотивації, - це ТАТ Р. Мюррея, тест фрустрацій Розенцвейга, тести нескінчених пропозицій, незавершених розповідей і ін. Існують різні модифікації ТАТ Мюррея, які направлені на вимірювання окремих «узагальнених мотивів» особистості. Однією з найпопулярніших в зарубіжній психології є проектна методика ТАТ, створена Д. МакКлелландом і Дж. Аткінсоном зі своїми співробітниками. Методика вимірює індивідуальні відмінності в мотиві досягнення.

Малюнковий тест фрустрацій Розенцвейга. Оцінюються особливості поведінки людини при виникненні перешкоди на шляху до досягнення мети (при фрустрації потреби). Цей тест також виявляє спрямованість агресії.

Методика мотиваційної індукції Ж. Н'ютена (MIM) є проектним методом доповнення незавершених пропозицій. Діагностуються різні сторони пізнавальної мотивації, мотивації досягнення, комунікативної мотивації і ін.

Діагностика мотивації через спотворення об'єкту перцепції. Методики, що реалізовують цей принцип, використані Д. Брунер і багатьма іншими дослідниками. У лабораторії Л. І. Божович була створена методика для виявлення мотивів поведінки. Домінуючі мотиви підлітка виявлялися через помилки сприйняття при визначенні на око довжини ліній. При цьому визначення довжини ліній мотивувалося по-різному. Сила мотиву оцінювалася на основі ступеня переважання помилок в різних ситуаціях. Цей метод заснований на використанні індикатора «Спотворення об'єкту перцепції під впливом мотиваційних тенденцій». Методика включає експериментальні процедури актуалізації мотивів, графічний метод пред'явлення стимул-реакції, виявлення домінуючої мотивації. Були створені і інші варіанти методики. Вважають, що через виявлення домінуючих мотивів оцінюється спрямованість особистості (спрямованість на суспільних або на свої особисті інтереси, на самоствердження).

Діагностика мотивів через особовий зміст. Використовується приведений вище критерій 17 (Виявлення особового змісту різних характеристик поведінки, діяльності, ситуації і т. д.). «Узагальнені мотиви» діагностуються через виявлення змісту, які мають для людини різні характеристики поведінки, ситуації, стосунків і так далі

Діагностика мотивів за допомогою когнітивних оцінок. Мотивація впливає на когнітивні оцінки, що детермінує структуризацію і організацію матеріалу. Використовуються процедури, які вимагають різних когнітивних відповідей, класифікацій і так далі Завдання, яке виконує випробовуваний, несхоже з характеристикою поведінки, що вивчається.

Дослідження реакцій на гумор для виявлення мотиваційних змінних є одним з методів, що використовують цю особливість мотивації. Існує «особовий тест Гумору» (IPAT), який виявляє 13 особових чинників.

35. переваги і недоліки проективних методик

до переваг та недоліків проективних методик можна віднести: 1. Проектні методики направлені на вимір властивостей особистості і особливостей інтелекту. Вони володіють рядом особливостей, завдяки яким істотно відрізняються від стандартизованих методів, а саме: 1) особливостями стимульного матеріалу; 2) особливостями поставленого перед респондентом завдання; 3) особливостями обробки і інтерпретації результатів. 1. Відмітною особливістю стимульного матеріалу проективних методик є його неоднозначність, невизначеність, малоструктурованість, що є необхідною умовою реалізації принципу проекції. В процесі взаємодії особистості із стимульним матеріалом відбувається його структуризація, в ході якої особа проектує особливості свого внутрішнього світу: потреби, конфлікти, тривогу тощо. 2. Відносно неструктуроване завдання, яке допускає необмежену різноманітність можливих відповідей, - одна з основних особливостей проективних методик. Тестування за допомогою проективних методик - замасковане тестування, оскільки респондент не може здогадатися, що саме в його відповіді є предметом інтерпретації експериментатора. Проективні методики менше схильні до фальсифікації, чим опитувальники, побудовані 20 на відомостях про індивіда. 3. Існує проблема стандартизації проективних методик. Деякі методики не містять математичного апарату для об'єктивної обробки отриманих результатів, не містять норм. Ці методики перш за все характеризує якісний підхід до дослідження особистості, а не кількісний, як психометричні тести. І тому ще не розроблені адекватні методи перевірки їх надійності і надання ним валідності. Для точнішого дослідження дані, отримані за допомогою проектних методик, слід співвідносити з даними, отриманими за допомогою інших методів. Останнє стосується і методики «Незакінчені речення». На нашу думку, її результати потрібно перевіряти іншими, можливо проективними, методиками. Ми з’ясували, що окрім таких проективних методик як «Кінетичний малюнок сім’ї» та «Дім –дерево - людина», при вивченні внутрісімейних стосунків можна застосовувати і методику «Незакінчені речення».

35. будассі

Методика С.А. Будассі дозволяє проводити кількісне дослідження самооцінки особистості, тобто її вимір. В основі даної методики лежить спосіб ранжирування

У запропонованій методиці дослідження самооцінки її рівень і адекватність визначаються як відношення між Я ідеальним, і Я реальним. Уявлення людини про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того, чи базуються вони на об'єктивному знанні чи на суб'єктивній думці, чи є вони істинними або помилковими. Якості, які людина приписує самому собі, далеко не завжди адекватні.

Процес самооцінювання може відбуватися двома шляхами:

1) шляхом зіставлення рівня своїх домагань з об'єктивними результатами своєї діяльності;

2) шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Однак незалежно від того, чи лежать в основі самооцінки власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурно-задані стандарти, самооцінка завжди носить суб'єктивний характер; при цьому її показниками можуть виступати адекватність і рівень.

Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини - потребою в самоствердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, утвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своєму власному думці.

Під впливом оцінки оточуючих в особистості поступово складається власне відношення до себе й самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань. У 1 варіанті методики самооцінки містяться чотири блоки якостей, кожен з яких відображає один з рівнів активності особистості. Самооцінка може бути оптимальною і неоптимальний. При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить свої можливості і здібності, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі й успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачати, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, т. Е. Без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій. До оптимальної самооцінки «високий рівень» і «вищесередньої рівня» (людина заслужено цінує, поважає себе, задоволена собою), а також "середній рівень" (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути і неоптимальною - надмірно завищеною або занадто заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ своєї особистості і можливостей, своєї цінності для оточуючих, для загальної справи. У таких випадках людина йде на ігнорування невдач заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне «відштовхування» всього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним - чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів роботи - як несправедливо занижена. Неуспіх постає як наслідок чиїхось підступів або несприятливо сформованих обставин, ні в якій мірі не залежать від дій самої особистості.

Людина із завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це - наслідок власних помилок, ліні, браку знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан - афект неадекватності, головною причиною якого є стійкість сформованого стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, змінюється відповідно з реальним станом справ - збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особистості, так як їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати свої здібності і волю.

Вам пропонується список з 48 слів, що позначають властивості особистості, з яких Вам необхідно вибрати 20, найбільшою мірою характеризують еталонну особистість (назвемо її "мій ідеал") у Вашому представленні. Природно, що в цьому ряду можуть знайти місце і негативні якості.

Джерело: http://psycabi.net/testy/527-test-na-samootsenku-lichnosti-ya-realnoe-ya-idealnoe-metodika-budassi-issledovaniya-ya-концепции

З двадцяти відібраних властивостей особистості Вам необхідно побудувати еталонний ряд d1 в протоколі дослідження, де на перших позиціях розташовуються найбільш важливі, з Вашої точки зору, позитивні властивості особистості, а останніми - найменш бажані, негативні (20-й ранг - найбільш приваблива якість, 19 -й - менш і т. д. аж до 1 рангу). Слідкуйте, щоб жодна оцінка-ранг не повторювалася двічі.

Джерело: http://psycabi.net/testy/527-test-na-samootsenku-lichnosti-ya-realnoe-ya-idealnoe-metodika-budassi-issledovaniya-ya-концепции

Мета обробки результатів - визначення зв'язку між ранговими оцінками якостей особистості, що входять до вистави "Я ідеальне" і "Я реальне". Міра зв'язку встановлюється за допомогою коефіцієнта рангової кореляції. Щоб вирахувати коефіцієнт, необхідно спочатку знайти різницю рангів d1 - d2 по кожній якості і занести отриманий результат в колонку d в протокол дослідження. Потім кожне отримане значення різниці рангів d звести в квадрат (d1 - d2) 2 і записати результат в колонці d2. Підрахуйте загальну суму квадратів різниці рангів Σ d2 і внесіть її в формулу