6. Фонетичні зміни в пізній латині

Наголос

В ході розвитку латинської мови використовувалось три засоби для виділення голосного у слові:

1. квантитативність, тобто кількість часу, що витрачається на артикуляцію (властивість звуку бути довгим чи коротким);

2. інтенсивність вимови, тобто сила голосу;

3. тональність або висота .

В залежності від того який з трьох засобів зміни тембру звуку використовується в даній мові, виділяють три види наголосу:

• квантитативний або кількісний;

• динамічний або силовий;

• музичний або тонічний.

Римські граматики класичного періоду характеризують наголос класичної латини як музичний, і місце наголосу визначалося довготою передостаннього складу.

Ритм і темп мови класичної латини був кількісним через короткість чи довготу голосних.

Квантитативність голосних мала фонологічну значимість, наприклад: прикметник carūs (дорогий) та іменник carrǔs (віз), дієслова edǔco (виховувати) і edūco (виводити).

Починаючи з ІІ і особливо з ІІІ ст. до н.е. відбулася істотна зміна в наголосі: він поступово почав втрачати свій музичний характер і ставав більш динамічним.

Послаблення музичного наголосу в народній латині є результатом внутрішніх і зовнішніх факторів. Будучи пов’язаним з кількістю передостаннього голосного. Наголос поступово втрачає свою рухомість (подвижность) і разом з цим властивість виконувати фонологічну функцію. З іншого боку в мовах аборигенів провінцій, завойованих Римом, були інші правила наголосу. Часто аборигени зберігали свій наголос, навіть якщо це заперечувало правилам латинської фонетики.

Заміна мелодичного наголосу силовим (динамічним) знайшла відображення і в романських мовах, де він почав виконувати фонологічну функцію (крім французької мови), наприклад: рум. ácele (голки) та acéle (ті); італ. áncora (якір) ancóra (ще).

Вокалізм

Система голосних латинської мови налічувала 12 голосних фонем. Протягом двох-трьох століть н.е. відбулися корінні зміни у вимові латинських голосних, але ці зміни носили різний характер в залежності від екстра- і інтралінгвістичних умов. Варіації в еволюції голосних пояснюється в більшості випадків неоднаковим ритмом мовних перетворень в різних провінціях Римської імперії, що є результатом таких факторів, як природа субстрату або суперстрата, ступінь інтенсивності романізації, ступінь ізоляції провінцій, час розриву зв’язків провінції з метрополією, сільський чи міський характер латинської мови.

В сильній позиції в народній латині склалися три системи голосних: 1) в Західній Романії – 7 голосних; 2) у Східній Романії – 8; 3) в Сардинії – лише 5 голосних фонем.

Риси еволюції романського вокалізму:

1. заміна мелодичного наголосу динамічним (силовим);

2. заміна опозиції голосних по кількості кореляцією по якості;

3. розвиток системи голосних в залежності від їх позиції в слові;

4. процес стягування дифтонгів в народній латині і явище вторинної романської дифтонгізації;

5. фонологізація лабіалізованих голосних в деяких романських мовах: французькій, португальській, провансальській; Лабиализация — огубление, «выпячивание» губ вперёд и придание им округлой формы при артикуляции какого-либо звука. Это явление также называется огублённостью или округлением. Лабиализуются гласные звуки [у] и [о], а также любые согласные звуки, стоящие перед ними.

6. назалізація голосних, яка отримала фонологічну функцію лише у французькій мові.

Консонантизм

Найбільш суттєвими змінами в області народно-латинського і романського консонантизму є: спрощення гемінат, синкопа приголосних, палаталізація, йодизація, ассибіляція, явище ламбдацизму і бетацизму, асиміляція і дисиміляція.

До числа найбільш цікавих особливостей консонантизму народної латини відносяться також такі явища як анаптикси, синкопи, метатези і ламбдацизму.

Суттєві зміни які відбулися в консонантизмі:

1. збільшення загальної кількості приголосних фонем за рахунок утворення нових приголосних, палаталізації і розвитку м’яких звуків, втрати напівприголосного елементу в буквосполученнях qu, gu;

2. кількість приголосних втрачає фонологічну функцію на більшій частині території Романії, як і в системі голосних;

3. різка диференціація системи приголосних Східної та Західної Романії в явищах асоноризації інтервокальних глухих приголосних, специфіка збереження або втрати кінцевих приголосних –s, -t, -r ;

4. диференційоване утворення африкат і фрикативних приголосних в різних областях Романії і подальше збагачення романського консонантизму;

5. втрата кінцевих m, n ;

6. спонтанні перетворення в системі приголосних: втрата придихання h, і перехід інтервокального b у v ;