7. Аналітичні тенденції розвитку граматичного ладу пізньої латини

Як зазначав А.Мейе, індоєвропейське слово містило три частини: корінь, суфікс і закінчення, кожна з яких виконувала свою основну граматичну функцію: корінь і суфікс – семантичну, а закінчення – граматичну. В синтетичному ладі латинської мови зв’язки між словами виражалися спеціальними флективними формами самих цих слів. Поступово в результаті розвитку аналітичних тенденцій ці зв’язки і функції (граматичне значення почали передаватися додатковими лексичними засобами: прийменниками, частками, допоміжними дієсловами і порядком слів у реченні.

Таким чином, процес знищення флективно-синтетичного ладу латинської мови супроводжувався певними змінами основних граматичних категорій і характеризувався поступовим переходом до аналітичного ладу шляхом скорочення багато чисельних флективних форм, заміною їх на аналітичні конструкції.

Іменник

Іменники в латинській мові характеризуються родовими, числовими морфемами і морфемами відмінків. Латинські іменники поділялися на 3 роди: чоловічий, жіночий і середній. В основі родової класифікації був логічний принцип: живі предмети були чоловічого і жіночого роду, а неживі – середнього.

Для пізньої латини характерний процес втрати середнього роду, він не зберігся в жодній романській мові в такому вигляді, яким його знала класична латина. Причини зникнення середнього роду дуже складні:

зміни в мисленні, в психіці людей, у яких повільно, але постійно змінювались уявлення про одушевленість і неодушевленість предметів;

втрата синтетичних флексій, фонематична еволюція числових і відмінкових морфем.

Одна частина іменників середнього роду перейшла до чоловічого роду, а інша – до жіночого роду.

Між тим, втрата категорії середнього роду носила локальний характер і не торкнулася усієї системи романських мов. У Східній Романії на базі середнього роду виник новий тип гетерогенних, обоюдних іменників з формою чоловічого роду в однині, і формою жіночого роду в множині. В ретороманській мові виникла група із збірною (собирательной) множиною, які мають дві форми множини: чоловічу на –s, і жіночу на –а. це явище спостерігалось в італійській мові. А в французькій мові середній рід зник повністю.

Категорія числа мала більшу функціональну значимість. Скорочення кількості відмінків привело до різкого скорочення і числових морфем, що призвело до появи і розвитку тенденції до посилення фонематичних відмінностей між одниною і множиною.

Подальший розвиток числових морфем призвів до чіткого розмежування їх вживання в романських мовах. У Східній групі романськох мов (італійська, румунська, молдавська, далматинська) множина іменників характеризується голосною структурою флексій (i, e), наприклад, рум. frate-frati (брат), copil-copii (дитя), casa-case (дом), femeie-femei (жінка); іт. fratello-fratelli (брат), casa-case (дом), (la) moglie-(le) mogli (жінка). В Західній групі (провансальська, ретороманська, французька, іспанська, португальська, каталанська мови та північно-італійські діалекти) в якості основної флексії множини виступає –s або інші показчики, такі як артикль, наприклад, ісп. puerta-puertas (ворота), hombre-hombers (чоловік); le garcon - les garçons (хлопчик).

А.Мейе відмічав в якості загально італійської тенденції поступове скорочення кількості відмінків.

Кількість відмін скоротилося з п’яти до трьох.

Аналітизм романського іменника характеризується не тільки заміною синтетичних відмінникових форм описовими конструкціями, а й появою нових самостійних морфологічних одиниць, які виражають категорії означеності-неозначеності – артиклів.

Артиклі пішли з вказівних займенників ille, ipse та числівника unus. В категорію артикля перейшли детермінанти, які могли вживатися лише з іменниками. Поступово артикль ille втрачував своє вказівне значення, перетворюючись на детермінатив.

Спочатку не було твердого проклітичного чи енклітичного положення артикля: конструкції типу ille home чи home ille були рівноправними. Тільки пізніше на заході затвердився препозитивний, проклітичний артиклю від ille home, на сході – постпозитивний, енклітичний від home ille. Причиною постпозиції означеного артиклю у східно-романських мовах є субстрат.

Неозначений артикль з’явився набагато пізніше від числівника unus, -а, -um. Форма множини неозначеного артикля відсутня.

Прикметник

Флексії прикметника класичної латини містили категорії граматичних морфем. Підкорюючись тенденціям аналітичного розвитку у прикметників були ті самі зміни що й у іменників. Через поступове зникнення середнього роду прикметники стали поділятися на 2 групи: І – форми з різними закінченнями для чоловічого і жіночого роду: malus, mala; ІІ – з одним закінченням для чоловічого і жіночого родів: triste, viride.

Подібний поділ прикметників зберігся до цих пір в усіх романських мовах: франц. bon, bonne; іт. buono, buona; рум. bun, buna; молд. Бун, буне (хороший) – І група; іт. felice, рум. ferice, молд. Феріче (щасливий) – ІІ Група.

Зміни що відбулися в пізній латині та романських мовах не торкнулися семантичного змісту ступенів порівняння. В класичній латині для утворення ступенів порівняння використовувались синтетичні морфологічні засоби: суфікси -ior, -ius – для вищого ступеня порівняння, наприклад: fortiori, forties (більш сильний, сильніший); та суфікси -issimus, -a, -um для найвищого ступеня порівняння, наприклад: fortissimus, -a, -um (найсильніший). В народній латині ці синтетичні форми почали витіснятися аналітичними конструкціями, утвореними за допомогою прислівника (наречие). Кількісні прислівники magis, рідше plus виражали вищий ступінь: magis altus (більш високий), plus miser (більш жалкий); прислівник maxime, рідше bene, super, valde - найвищий ступінь, наприклад: valde pulchra (сама красива, найкрасивіша). Французька та італійська мова зберегли утворення ступенів порівняння за допомогою прислівників plus, в інших романських мовах вживається magis. Новоутворенням романського періоду був розвиток так названого абсолютного найвищого ступеня порівняння (елатива), який утворюється за допомогою прислівників:

multum: іт. molto grazioso (дуже красивий), ісп. muy hermoso, порт. muito grande (дуже великий);

fortis, наприклад: рум. foarte frumos (дуже красивий);

trans, наприклад: франц. trés grand (дуже великий).