Поняття і види конституційно-правових відносин.

Конституційні правовідносини – суспільні політичні відносини, які виникають із практичної діяльності суб’єктів конституційного права

Склад Конституційно-правових відносин	Суб'єктами конституційно-правових відносин є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянс­тва); спільноти людей (народ, який є джерелом влади в Україні); держава та її складові частини (наприклад, Автономна Республі­ка Крим); органи державної влади та місцевого самоврядування, депутати, політичні партії та масові громадські організації
	Об`єктом цих правовідносин є політична влада, державна територія, майнові цінності (об`єкти власності), дії (голосування під час виборів), особисті немайнові блага (недоторканість особи, таємниця листування).
	Змістконституційноправовихвідносин	Юридичний – суб`єктивні права і юридичні обов`язки
		Матеріальний – фактична поведінка суб`єктів

Особливості конституційних правових відносин	Найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом
	Особливий, імперативний характер, провідна рль у системі правових відносин
	Мають особливе коло суб’єктів, які здійснюють державно-правові повноваження
	Особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин
	Виникають і реалізуються у сфері державної діяльності

Види конституційно-правових відносин	За їх субєктами	Відносини, в яких однією із сторін є народ, або держава загалом Наприклад, У правовідносинах цього виду втілюються приписи ст. 5 Конституції – народовладдя, ст. 12 – Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за межами України
		Відносини, в яких з однієї сторони держава, а з іншої – автономне утворення (ст. 134 Конституції – АРК є невід`ємною частиною України)
		Між державними органами (між ВР та КМ, між прокуратурою й органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність ..)
		Відносини, в яких сторонами є державні органи, депутати, об`єднання громадян, громадяни (між громадянами і органами МС – ст. 38 Конституції ...)
	За Терміном дії	Постійні (статус громадянства, що припиняється з його смертю чи виходом із громадянства )
		Тимчасові (державно-правові відносини, пов`язані з організацією та проведенням референдумів та виборів)
		Матеріальні – у них визначається зміст прав і обов`язків суб`єктів правовідносин)
		Процесуальні – процедура реалізації матеріальних норм
	За Цільовим призначенням	Правоустановні
		Правоохоронні

Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин. Конституційні правовідносини – суспільні політичні відносини, які виникають із практичної діяльності суб’єктів конституційного права

^ Суб'єктами конституційно-правових відносин є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянс­тва); спільноти людей (народ, який є джерелом влади в Україні); держава та її складові частини (наприклад, Автономна Республі­ка Крим); органи державної влади та місцевого самоврядування, депутати, політичні партії та масові громадські організації

Об`єктом цих правовідносин є політична влада, державна територія, майнові цінності (об`єкти власності), дії (голосування під час виборів), особисті немайнові блага (недоторканість особи, таємниця листування).

Ознаки Суб’єкті вконституційногоправа	Правоздатність – це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб`єкта конституційно-правового відношення мати суб`єктивні права та юридичні обов`язки (від народження і до смерті)
	Дієздатність - це обумовлена конституційно-правовою нормою здатність суб`єкта конституційно-правового відношення своїми діями набувати і здійснювати суб`єктивні права та юридичні обов`язки. (В повному обсязі – з 18 років. Для дітей при зміні громадянства батьків, при усиновлені , при створенні молодіжних громадських організацій – з 15 років)
	Деліктоздатність – це здатність нести відповідальність (визначається за психічним станом)

Особливості субєктів	Наділені винятковими повноваженнями
	Особливий механізм реалізації повноважень
	Носять конституційно-правовий статус
	Мають особливий субординацій ний характер (підпорядкування)
	Мають різну правоздатність (особливість: з правами одночасно виникають обов`язки)

Суб`єкт конституційного права – будь-який громадянин (немовля)

Суб`єкт конституційно-правових відносин – правоздатні громадяни (з 18 років) Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин. Наявність конституційно-правових норм і суб`єктів конституційного права недостатня для виникнення конституційно-правових відноси. Для того, щоб вони виникли, потрібні певні життєві обставини, які називають юридичними фактами.

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права.

Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.

Класифікаціяюридичних фактів	За наслідками що їх спричинює юридичний факт	Правоутворювальні (утворення ВР районів – п. 29 ст.85 Конституції)
		Правозмінні (обрання Президента)
		Правоприпиняючі (припинення депутатських повноважень)
	За формою юридичних фактів	Позитивні (обрання народним депутатом)
		Негативні (не спричиняють юридичних наслідків – п.5 ст 81 Конституції – дострокове припинення повноважень народного депутата в разі виявлення несумісності діяльності)
	За характером зв’язку з індивідуальною волею особи	Юридичні події – (народження, смерть фізичної особи, досягнення віку)
		Юридичні дії – залежать від волі суб`єкта	Правомірні – відповідають вимогам норм права Протиправні – порушують вимоги норм права
	За складом	Прості – складаються з одного факту, достатнього для настання юридичних наслідків (прийняття ВР недовіри КМ)
		Складні – становлять певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків

Поняття і основні риси джерел конституційного права. Джерела конституційного права – це зовнішні форми, в яких відображено конституційно-правові норми, - це форма існування правових норм, які перетворюють право на об`єктивну реальність.

Основні риси джерел конституційного права	Вони постають як форми правотворчої діяльності держави, правова творчість народу та держави набуває в них свого остаточного прояву
	У них з вичерпною повнотою визначаються права й обов'язки учасників конституційно-правових відносин
	Вони містять правила, що згідно з вимогами Конституції забезпечують обов’язковість реалізації закріплених у них норм
	У них чітко визначені адресати юридичних норм і по­рядок їх прийняття, дії, скасування
	Це нормативні акти, в яких містяться норми, що стосу­ються невизначеного кола осіб.
	Значна їх частина має політичний характер (це найбільш політизована галузь національної правової системи).
	Мають вольовий характер (у них матеріалізується державна воля).
	Вирізняються комплексним характером (оскільки консти­туційне право не має "паралельної” галузі, як це властиво, при­міром, для цивільного та кримінального права, воно об'єднує матеріальні та процесуальні норми

Види джерел конституційного права України. Джерела конституційного права – форми, в яких відображено конституційно-правові норми, - це форма існування правових норм, які перетворюють право на об`єктивну реальність.

Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, досить широка.

1. Конституція України - основне джерело конституційного права України.

Вона відображає та закріплює стан розвитку суспільства й держави, економічну та політичну системи останньої.. Це єдине джерело конституційного права України, котре містить норми, що регулюють усі сфери суспільних відносин, діє на всій території України, є основою для розвитку українського законодавства загалом, змінюється в особливому порядку, встановленому в цьому ж акті.

2. Закони України — це нормативно-правові акти, прийняті найвищим представницьким органом державної влади або через безпосереднє волевиявлення населення (референдумом), які регулюють найбільш важливі суспільні відносини та мають вищу юридичну силу в системі законодавства України.

Закони як джерела конституційного права України поділяються на декілька видів:

а) Конституційні закони - це особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, що за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають особливе місце після Конституції України, органічно розвивають і доповнюють її. В офіційному законодавстві поняття "конституційний закон" не вживається, але в науковій літературі цей термін набув значного поширення, хоч єдиної думки про зміст таких законів та їхнє функціональне призначення й особливості не існує.

Серед конституційних законів виділяють органічні, номінальні й ординарні.

Органічні закони - це закони, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до чинної Конституції України. Вони як органічна (невід'ємна) частина вносяться до тексту Основного Закону (наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р.) чи додаються у формі поправок (Конституція США має 27 поправок) . Процедура їх прийняття та зміни майже нічим не відрізняється від порядку прийняття власне конституції..

Номінальні закони - закони, перелік і назва яких передбачені конституцією, є своєрідним її продовженням, але їхні положення до тексту Основного Закону не долучаються. Звичайно, це статутні акти, основним призначенням яких є конкретизація та деталізація певних конституційних норм ("Про Конституційний ЩЛ України" від 16 жовтня 1996 р._? "Про Уповноваженого ВР з прав людини" від 23 грудня 1997 р., „Про Рахункову палату" від 1 липня 1996 р. та ін.).

Ординарні закони—закони, на які є лише посилання в Конституції України без зазначення їхньої назви ("Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом" - ст. 128 Конституції України);

б) Звичайні закони - приймаються в порядку поточного законодавства на основі відповідних статей Конституції України ("Про іу виконавчу службу" від 24 березня 1998 р., "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 20 жовтня 1998 р., "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. Звичайні закони поділяються на кодифікаційні та поточні. Кодифікаційний акт посідає особливе місце в системі законодавства України. Найбільш типовим прикладом таких актів є Закон України „Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., в якому зосереджено не тільки норми конституційного, але й інших галузей системи права України: цивільного, сімейного тощо;

в) Надзвичайні закони - приймаються в надзвичайних ситуаціях. У деяких країнах вони, згідно з Конституцією, можуть навіть відступати від її положень, але приймаються, зазвичай, на певний час.

^ 3. Постанови, декларації, звернення, заяви Верховної України як, приміром, Постанова Верховної Ради України Державний Прапор України" від 28 грудня 1992 р., Постанова Верховної Ради України "Про встановлення меж міста Кролевець Кролевецького району Сумської області" від 21 червня 2005 року, Постанова Верховної Ради України "Про вдосконалення оплати праці сільських, селищних, міських голів" від 7 липня 2005 року, "Декларація прав національностей України" від 1 листопада 1991 р.; "Звернення Верховної Ради України до Північноатлантичної асамблеї" від 3 червня 1992 р., Звернення Верховної Ради України "До парламентарів світу" від 22 серпня 2001 р.; Заява Верховної Ради України "Про шістдесяту річницю Організації; Об'єднаних Націй" від 19 жовтня 2005 р. та ін.

4. Регламент Верховної Ради України - здійснює правову регламентацію порядку діяльності законодавчого органу країни. Він забезпечує ефективність і законність роботи представницького органу, його комітетів, депутатів та їхніх об'єднань. Регламент -акт похідний від Конституції, приймається на її основі, конкре­тизує її положення, забезпечує переведення "статики" норм Конституції в їх "динаміку".

5. Положення, що приймаються вищим представницьким органом України - Верховною Радою України (наприклад, Положення про постійні комісії Верховної Ради України, що містить норми, які закріплюють основні принципи організації та діяльності комітетів, порядок їх утворення, їхні повноваження й підзвітність).

6. Акти всеукраїнського референдуму - затверджуються проекти нормативних актів, інших важливих рішень загально­державного чи місцевого значення через народне голосування. Такий референдум був проведений в Україні 1 грудня 1991 р. щодо підтвердження Акту проголошення незалежності. Тоді по­над 90 % його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалежній державі, що стало історичною віхою в національному відродженні України,

7. Акти Конституційного Суду України - це, зокрема, Рішення Конституційного Суду України про відповідність Консти­туції України (конституційності) Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 26 лютого 1998 р._? Рішення Конституційного Суду України "Про офіційне тлумачення положень, пункту 4 частини третьої статті 56, пункту 2 частини першої, частини п'ятнадцятої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України" від 24 березня 2005 р. тощо.

8. Акти Кабінету Міністрів України їх як джерел консти­туційного права, небагато, адже більшість з постанов та розпо­ряджень Кабінету Міністрів України стосуються його виконавчої діяльності, що регламентується, переважно, нормами адміністра­тивного права. Водночас є акти, що містять норми конституційного права (Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого і'Ж р. № 140; Положення про порядок реєстрації символіки об`єднань громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 ц. № 144; Постанова Кабінету Міністрів України "Про проведення гендерно-правової експертизи" від 12 квітня 2006 р.№ 504 та ін.

9. Укази Президента України. Більшість з них є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правової норми (Указ Президента України "Про нагородження знаком відзнаки Президента України "Герой України" академіка НАН України й АМН України Ману Л. Т. від 12 січня 1999 р.),.адже основна функція глави держави - прийняття управлінських, розпоряджень (Указ Президента України "Про деякі питання, обкладання податком на додану вартість" від 21 грудня 1998 р.). Але практика знає багато указів Президента України нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими в цьому сенсі є такі: Указ Президента України "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 року, Указ Президента України "Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій" від 3 квітня 2005 р., Указ Президента України "Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку" від 26 квітня 2005 р. тощо.

10. Міжнародні договори й угоди, укладені Україною, відповідно до ст. 9 Конституції України, після ратифікації їх Верховною Радою України стають частиною національного законодавства України. Виняток: внутрішньодержавна угода між Президентом і ВР в 1995 році.