Поняття, види і роль закону в системі джерел конституційного права України. Закони України є одним із джерел конституційного права в Україні.

Закони України — це нормативно-правові акти, прийняті найвищим представницьким органом державної влади або через безпосереднє волевиявлення населення (референдумом), які регулюють найбільш важливі суспільні відносини та мають вищу юридичну силу в системі законодавства України.

Закони як джерела конституційного права України поділяються на декілька видів:

а) Конституційні закони - це особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, що за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають особливе місце після Конституції України, органічно розвивають і доповнюють її. В офіційному законодавстві поняття "конституційний закон" не вживається, але в науковій літературі цей термін набув значного поширення, хоч єдиної думки про зміст таких законів та їхнє функціональне призначення й особливості не існує.

Серед конституційних законів виділяють органічні, номінальні й ординарні.

Органічні закони - це закони, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до чинної Конституції України. Вони як органічна (невід'ємна) частина вносяться до тексту Основного Закону (наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р.) чи додаються у формі поправок (Конституція США має 27 поправок) . Процедура їх прийняття та зміни майже нічим не відрізняється від порядку прийняття власне конституції..

Номінальні закони - закони, перелік і назва яких передбачені конституцією, є своєрідним її продовженням, але їхні положення до тексту Основного Закону не долучаються. Звичайно, це статутні акти, основним призначенням яких є конкретизація та деталізація певних конституційних норм ("Про Конституційний ЩЛ України" від 16 жовтня 1996 р._? "Про Уповноваженого ВР з прав людини" від 23 грудня 1997 р., „Про Рахункову палату" від 1 липня 1996 р. та ін.).

Ординарні закони—закони, на які є лише посилання в Конституції України без зазначення їхньої назви ("Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом" - ст. 128 Конституції України);

б) Звичайні закони - приймаються в порядку поточного законодавства на основі відповідних статей Конституції України ("Про іу виконавчу службу" від 24 березня 1998 р., "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 20 жовтня 1998 р., "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. Звичайні закони поділяються на кодифікаційні та поточні. Кодифікаційний акт посідає особливе місце в системі законодавства України. Найбільш типовим прикладом таких актів є Закон України „Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., в якому зосереджено не тільки норми конституційного, але й інших галузей системи права України: цивільного, сімейного тощо;

в) Надзвичайні закони - приймаються в надзвичайних ситуаціях. У деяких країнах вони, згідно з Конституцією, можуть навіть відступати від її положень, але приймаються, зазвичай, на певний час.

Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу Законодавчий процес – це врегульована Конституцією та ЗУ діяльність парламенту по підготовці, розгляду, прийняттю законів та їх оприлюдненню, тобто низка послідовних стадій у процесі яких народжується нормативний акт.

Стадії законодавчого процесу	Вияв законодавчоїініціативи	- розробка проектів законів
		- внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок (документи законодавчої ініціативи)
		- розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах Верховної Ради, тимчасових спеціальних комісіях
	обговорення законопроекту в трьох читаннях
	прийняття закону
	його підписання і оприлюднення. Офіційне оприлюднення – промульгація

Суб'єкти законодавчої ініціативи - право законодавчої ініціативи у ВР належить Президентові, народним депутатам України та КМ (ст. 93 Конституції).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВР (ст. 75 Конституції), і прийняття законів віднесено до її повноважень (ст. 85 Конституції).

Виключно законами України встановлюються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності ВР, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

ЗУ оголошується амністія (ст. 92 Конституції України).

Невеликий відступ у історію. Упродовж 1992 - 1993 років повноваження щодо законодавчого регулювання питань, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції, що діяла до прийняття Конституції 28.06.1996 року, щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення були делеговані КМ ЗУ 18.11.92 р. N 2796-XII. В цей період було прийнято 82 декрети, що мають силу закону, і частина з них є чинними й на сьогоднішній день.

Особливості підготовки проекту Державного бюджету України

Конституцією (ст. 116) до обов'язків КМ віднесено розробку проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого ВР Державного бюджету України, подання ВР звіту про його виконання.

КМ організовує роботу, пов'язану із складанням проекту Державного бюджету України на кожний наступний рік, відповідно до глави 6 Бюджетного кодексу України, основних напрямів бюджетної політики, визначених ВР.

Проект Державного бюджету України на наступний рік розробляє Мінфін і подає для розгляду КМ разом з додатками, визначеними Конституцією та статтею 38 Бюджетного кодексу України.

КМ приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами ВР не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.