Здійснення фізичними особами права приватної власності.

Право приватної власності передбачає наділення власника юридичне забезпеченою можливістю здійснювати у пе­редбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпоряджання належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права власності громадян. У цивільному законодавстві, інших законодавчих актах, як правило, не визнача­ється конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їхньої при­ватної власності. Лише у деяких випадках законодавець встанов­лює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, щодо земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочнос­тей громадянина щодо належного йому майна, слід враховувати за­гальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності громадян та особливості окремих її об'єктів.

Сутність змісту права власності детально охарактеризована у вступній лекції, тому необхідно було знову повернутись до меж здійснення права приватної власності особою. Правильне визначення обсягу правомочностей та умов їх здій­снення має велике значення для утвердження правового статусу власника та захисту його прав. Порушення особою відповідних правових норм може позбавити її такого захисту або на­віть призвести до припинення права власності.

Здійснюючи своє право власності, громадяни повинні додержу­ватися конституційних положень про те, що “власність зобов'язує” і вона “не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільст­ву” (ст. 13 Конституції України).

Право приватної власності юридичних осіб.

Поняття юридичної особи розкривається у ст. 80 нового ЦК України, де юридичні особи — це організації, створені і зареєстро­вані у встановленому законом порядку, наділені цивільною право­здатністю і дієздатністю, які можуть бути позивачами та відповіда­чами у суді.

Юридична особа, за визначенням Я. М. Шевченко, є “певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди у цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті”.

Як суб'єкти права власності, приватні юридичні особи мають певні права щодо формування, володіння, використання та розпо­ряджання майном. Це залежить від організаційно-правової форми юридичної особи та прав її учасників, акціонерів або членів.

Разом з тим можна назвати спільні закономірності, що характе­ризують право власності юридичних осіб:

1. Юридична особа є єдиним власником належного їй майна. Засновники (учасники) юридичної особи мають на її майно лише зобов'язальні права, якщо йдеться про господарські товариства чи кооперативи, або взагалі не мають майнових прав, якщо йдеть­ся про громадські об'єднання, релігійні організації, фонди тощо.

2. Власністю юридичної особи є майно, передане їй як вклад (внесок) засновниками (учасниками, членами), а також майно, ви­роблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.

3. Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушу­ють охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власнос­ті, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб зале­жать від обсягу їх правоздатності.

4. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивіль­ні зобов'язання через органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної особи визначається установчими доку­ментами. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

5. В установчих документах визначаються джерела формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, поділу прибутків і збитків тощо.

6. Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями усім належним Їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не від­повідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими документами юри­дичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юри­дичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в новому ЦК України, законах України “Про власність”, “Про господарські то­вариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарсь­ку кооперацію”, “Про об'єднання громадян” та ін.

Право власності на землю юридичних осіб закріплено в ст. 82 ЗК України. Відповідно до вказаної статті юридичні особи (засновані грома­дянами України або юридичними особами України) можуть набу­вати у власність земельні ділянки для здійснення підприємниць­кої діяльності, тобто для здійснення безпосередньої самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності для виробництва про­дукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання при­бутку.

Розглянемо право приватної власності окремих видів юридичних осіб.

Право власності кооперативів.

Відповідно до ст. 163 ЦК України виробничий кооператив як один із видів підприємницького товариства є добровільним об'єднан­ням громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої го­сподарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом коопе­ративу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробни­чого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються ЦК України (п. 4 ст. 163).

Правове регулювання діяльності виробничих кооперативів на сьо­годні обмежується однією статтею у Законі України “Про власність” та Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію”.

Правові засади діяльності споживчих товариств визначає Закон України “Про споживчу кооперацію”. Згідно із Законом України “Про сільськогосподарську коопера­цію” від 17 липня 1997р. суб'єктами права власності в сільсько­господарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (ви­робничі та обслуговуючі) і кооперативні об'єднання.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України “Про споживчу коопера­цію” від 10 квітня 1992 р. власність споживчої кооперації склада­ється із власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідно­сини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Об'єктами права власності кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України “Про власність” є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу. та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України “Про споживчу кооперацію” власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснен­ня статутних завдань. У Законі України “Про сільськогосподарську коопера­цію” (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України “Про власність”.

Об'єднання сільськогосподарських кооперативів (п. 6 ст. 26 За­кону України “Про сільськогосподарську кооперацію”) є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не забо­ронених законом. Аналогічно, об'єкти права власності споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України “Про споживчу кооперацію” можуть перебу­вати у спільному володінні споживчих товариств та спілок.

Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об'єд­нань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності ко­оперативів та їх об'єднань, які створюються на засадах членства. Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються зборами пайовиків у порядку, встановленому статутом кооперативу.

У порядку та на умовах, передбачених статутом, у кооперативі створюється неподільний фонд, до якого зараховується у вартісно­му вираженні частина майна, що не поділяється між членами ко­оперативу, а використовується на загальнокооперативні цілі. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та. майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Оскільки суб'єктами права власності в кооперації є кооператив (то­вариство) чи об'єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб'єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно із Законом України “Про споживчу кооперацію” споживче товариство, спілки використовують належне їм майно на цілі, передба­чені у ст. 1, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліп­шення свого економічного та соціального стану.

У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залиши­лося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і ди­відендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, поділяється між членами, що входили до складу споживчо­го товариства (п. 1 ст. 18 Закону України “Про споживчу коопера­цію”).

Право власності господарських товариств.

ЦК України надає можливість одній особі створити гос­подарське товариство, крім повного і командитного. Питання про можливість заснування товариства однією особою, незважаючи на активне застосування такої юридичної конструкції у практиці за­хідних країн, було доволі дискусійним у нашій літературі.

Як суб'єкти права власності, господарські товариства відповідно до ст. 12 Закону України “Про господарські товариства” і ст. 115 ЦК України є власниками майна, переданого їм засновника­ми та учасниками товариств у власність як вклад до статутного ка­піталу; продукції, виробленої товариством внаслідок господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підста­вах, не заборонених законом.

Первинним способом формування майна господарського товари­ства є вклади його учасників. Вклади — це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статут­ному капіталі товариства, вартість яких у грошовому вираженні ви­значається вартістю акцій, на які поділений статутний капітал. Ви­ди вкладів і порядок оцінки визначаються установчими документа­ми товариства, якщо інше не передбачено законом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від прода­жу облігацій, інших цінних паперів, кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування тощо.

Товариство стає також власником майна на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, кредитних та ін.). Майно, що перебуває у власності господарського товариства, по­діляється на фонди.

Статутний (складений) капітал— це виражена у грошах сукуп­ність вкладів учасників у майно при створенні товариства для забез­печення його діяльності у розмірах, визначених установчими доку­ментами.

Для окремих видів господарських товариств законодавець вста­новив мінімальні розміри (для акціонерних товариств – еквівалент 1 250 мінімальних заробіт­них плат, а для товариств з обмеженою відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат) і порядок створення статутного капіталу (забороняється викорис­товувати для цього бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу, а також гарантії щодо підтвердження платоспроможності).

Окрім статного створюється резервний фонд, розмір якого встановлюється установчими докумен­тами, але згідно зі ст. 14 Закону України “Про господарські това­риства” він не може бути меншим 25 відсотків статутного капіталу. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку, і використовується для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний капітал формується при створенні товариства, його учасники зобов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, способа­ми і в строки, передбачені установчими документами.

Відповідно до вимог Закону України “Про господарські то­вариства” статутний капітал товариства має такі функції:

— створення майнової основи для діяльності товариства шляхом внесення вкладів до статутного капіталу чи оплати акцій;

— визначення розміру частки учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю та кількості акцій, якими володіє акціонер.

Як суб'єкт права власності, господарські това­риства здійснюють свої правомочності з володіння, користування і розпорядження належним їм майном через органи управління в по­рядку, передбаченому законом і установчими документами.

Право власності господарських об'єднань.

Відповідно до ст.118-119 Господарського кодексу господарське об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах бан­ків, печатку зі своїм найменуванням. Як юридична особа господарське об'єднання е власником майна, що юридичне відокремлене від майна його членів.

Особливості відносин власності господарських об'єднань виявляю­ться в тому, що майно, яке стає власністю об'єднання, належить суб'єктам власності — окремим юридичним особам. Тобто власність господарських об'єднань виникає на основі власності їх членів.

Інша особливість цих відносин — добровільний порядок їх ви­никнення. Об'єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність. Право власності господарського об'єднання закріплює належ­ність майна, добровільно переданого юридичній особі його заснов­никами, іншими юридичними особами.

Отже, суб'єктами права власності виступають господарські об'єд­нання як новостворені юридичні особи.

Об'єктом права власності об'єднання є майно, добровільно пере­дане йому підприємствами й організаціями, а також набуте у ре­зультаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборо­нених законом. Оскільки підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об'єктів права влас­ності господарського об'єднання.

Право власності громадських об'єднань.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону України “Про об'єднання громадян” визнається політичною партією або громадською організацією.

Об'єднання громадян новим ЦК України (ст. 86) віднесені до непідприємницьких товариств, що не мають на меті одержання при­бутку для його наступного поділу між учасниками.

Об'єктами права власності громадських об'єднань є майно куль­турно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, ак­ції, інші цінні папери, житлові будинки, споруди виробничого і не­виробничого призначення, устаткування, транспортні засоби та пін­не майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (ст. 28 Закону України “Про власність”).

Відповідно до ст. 23 Закону України “Про об'єднання громадян” право власності об'єднань реалізують їхні вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документа­ми. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на ство­рювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єд­нань громадян.

Однак, існують окремі обмеження щодо здійснення права власності, зокрема політичними партіями. Так, ст. 22 Закону України “Про об'єднання громадян”, ст. 15 Закону України “Про політичні партії в Україні” встанов­люють обмеження щодо одержання коштів та іншого майна по­літичними партіями.

Згідно із зазначеними статтями фінансування політичних партій не допускається:

1) органами державної влади та органами місцевого самовряду­вання, крім випадків, зазначених законом;

2) державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями, а також підприємствами, установами й організація­ми, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи кому­нальною власністю або належать нерезидентам;

3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

4) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;

5) анонімними особами або під псевдонімом;

6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку по­літичних партій.

Особливим видом громадських об'єднань є професійні спілки, що створюються з метою здійснення представництва та захисту трудо­вих, соціально-економічних прав та інтересів громадян.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначені Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 ве­ресня 1999 р.

Згідно зі ст. 34 цього Закону профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі:

— придбання майна за рахунок членських внесків, інших влас­них коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та орга­нізацій або на інших підставах, не заборонених законодавством;

— передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами міс­цевого самоврядування.

Особливим видом об'єднань громадян є творчі спілки, що ство­рюються і діють на підставі Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р.

Відповідно до ст. 21 цього Закону джерелами формування майна і коштів творчих спілок є: внески членів творчих спілок; винагороди за управління майновими правами авторів відпо­відно до Закону України “Про авторське право і суміжні права”; фінансування з Державного бюджету України; доходи, отримані внаслідок підприємницької діяльності під­приємств творчих спілок, що спрямовуються на виконання статут­них цілей спілки, тощо.

Одним із видів непідприємницьких юридичних осіб є благодійні організації, що створюються і діють на підставі Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”.

Джерелами формування майна та коштів благодійних організа­цій є: внески засновників (засновника) та інших благодійників; благодійні внески і пожертвування, що мають цільовий харак­тер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними особами у грошовій та натуральній формі; надходження від проведення благодійних кампаній по збору благодійних пожертвувань, масових заходів, благодійних лотерей та аукціонів з реалізації майна та пожертвувань, що надійшли від благодійників; інші джерела, не заборонені законодавством України. Джерелом формування майна та коштів благодійної організації. не можуть бути кредити.

Майно та кошти благодійної організації не можуть бути предме­том застави.

Право державної власності.

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відпо­відно органи державної влади.

Згідно з Конституцією України державна і комунальна влас­ність — це самостійні форми власності. Така ідея закріплена і в ЦК України, в якому сформульовано право державної власності (ст. 326) і право комунальної власності (ст. 327).

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про власність” суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради Украї­ни. Держава здійснює свої повноваження власника через спеціальні органи. Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Мініст­рів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефек­тивністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

ЦК України не визначає переліку об'єктів права держав­ної власності, але він визначений ст. 34 Закону України “Про влас­ність”, згідно з якою об'єктами права загальнодержавної власності є: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утво­рених нею державних органів; майно Збройних Сил України, орга­нів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдині енергетичні системи; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти республіканського бюджету; республіканський Національний банк, інші республіканські банки та Їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, стра­хові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчаль­них закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний роз­виток; інше майно, передане у власність України іншими держава­ми, а також юридичними особами і громадянами.

Чинне законодавство України встановлює перелік видів майна, що не може бути об'єктом приватизації, тобто має перебувати у дер­жавній власності. Так, відповідно до ст. 5 Закону України “Про приватизацію, державного майна”, не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, належать майнові комплекси підприємств, їх структурних підроз­ділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, а саме:

1) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності українського народу, майно, що становить мате­ріальну основу суверенітету України, зокрема майно органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів; надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні та інші природні ре­сурси, що є об'єктами права власності українського народу, золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви, емісійна система, майнові комплекси підприємств та установ, що забезпечу­ють випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів тощо;

2) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збе­реження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духов­них цінностей, зокрема об'єкти Національного космічного агентст­ва України при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комп­лекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень; об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнонаціонального Значення; об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

3) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготов­лення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема: майнові комплекси підпри­ємств для виготовлення та ремонту всіх видів зброї, яка є на озбро­єнні Збройних Сил України, Служби безпеки України; майнові комплекси підприємств з випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек); майнові комплекси підприємств, що забезпе­чують діяльність у сфері обігу зброї, радіоактивних речовин;

4) об'єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема; структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпе­чують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мо­білізаційних запасів; пенітенціарні заклади; об'єкти державних си­стем стандартизації, метрології та сертифікації продукції; майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості; метрополітен, міський електротранспорт та ін.

Серед способів набуття власності, які специфічні саме для державної власності необхідно виділити конфіскацію, реквізицію, викуп земельної ділянки для суспільних потреб, припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з викупом земельної ділянки для суспільних потреб, викуп пам’яток історії та культури, набуття права власності на скарб, що є пам’яткою історії та культури, набуття права власності на податки, збори, мито, тощо.

Право комунальної власності.

Відповідно до ст.327 ЦК України суб'єктами комунальної власності є територіальні громади, які здійснюють свої повноваження безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Стаття 142 Конституції України встановлює, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ре­сурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, ра­йонів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що пере­бувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про місцеве самоврядуван­ня” первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним но­сієм його функцій і повноважень є територіальна громада села. се­лища, міста.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про власність” об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність від­повідних рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюд­жетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор­мації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необ­хідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відпо­відної території.

Об'єкти державної власності можуть бути передані у комуналь­ну власність і навпаки — об'єкти комунальної власності можуть бути передані у власність держави. Цей порядок регулює Закон України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”.

Підстави, за яких може бути набутим у комунальну власність майно, нами були розглянуті в загальних положеннях набуття права власності.