114. Економічна теорія Дж.М.Кейнса.

Дж. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто. може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва при високому рівні безробіття та інфляції. Дж. Кейнс визнає, що безробіття - органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм» і обумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції.

Новим в теорії Кейнса було і те, що він вперше серед західноєвропейських вчених визнав наявність безробіття і економічних криз, як внутрішньо властивих капіталізму. У той час неокласики, в тому числі і вчитель Кейнса А. Маршалл, в якості основної використовували доктрину Сея: оскільки кожен виробник продає свій товар, щоб купити інший, то пропозиція породжує відповідний попит, і загального надвиробництва, загальної кризи не може бути. Ця впевненість була святою істиною для всіх економістів, крім марксистів.

Який же вихід пропонує засновник кейнсіанства? На відміну від Дж. Б. Кларка, А. Маршалла, А. Пігу та інших неокласиків він вважає, що обсяг національного виробництва, його динаміка і рівень зайнятості визначаються що безпосередньо не чинниками пропозиції (величиною використовуваного праці та капіталу, їх продуктивністю), а факторами попиту, які забезпечують реалізацію цих ресурсів. Тому Кейнс основну увагу у своїй знаменитій роботі приділяє обгрунтуванню теорії ефективного попиту, т. Е. Потенційно можливого і регульованого державою попиту, оскільки всі життєво важливі проблеми капіталістичної економіки, на його думку, є результатом недостатнього попиту.

Відсутність ефективного попиту, за Кейнсом, є наслідком двох причин: психологічної природи людини і неефективності капіталовкладень. Вчений міркував таким чином. Ефективний попит є тотожним національному доходу і складається з особистого та виробничого попиту. Перший - це витрати на споживчі блага, другий - на інвестиції. Динаміка особистого споживання, на думку Кейнса, підпорядкована чинності основного психологічного закону, суть якого полягає в тому, що люди схильні, зазвичай, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не в тій мірі, в якій зростає дохід ». Відставання споживання від темпів зростання доходу призводить до зростання заощаджень.

Результатом дії цього закону є відносне зниження індивідуального попиту. Компенсувати це зниження можна за рахунок збільшення виробничого попиту. Саме інвестиції Кейнс вважав основним фактором стимулювання сукупного попиту.

Динамікою ефективного попиту, за Кейнсом, визначається і рівень безробіття. Кейнсіанська теорія зайнятості суттєво відрізняється від інших теорій. Так, Мальтус обгрунтовував безробіття виходячи з «закону народонаселення». Маркс вважав безробіття неминучим наслідком зростання органічної будови капіталу. Погляди неокласиків на цю проблему відбив А. Пігу. У 1933 р він опублікував роботу «Теорія безробіття», в якій виділяє дві причини і відповідно дві форми безробіття: добровільну і фрикционную. Перша виникає в результаті відмови робочих працювати за плату, що дорівнює граничному продукту праці. Цьому сприяє діяльність сильних профспілок. Фрикційне безробіття пов'язане з недостатньою поінформованістю робочих про нові робочі місця, їх небажанням змінювати кваліфікацію, місце проживання і т.п .. В обох випадках робочі відмовляються від роботи добровільно, а безробіття виникає в результаті недосконалості процесу пристосування людей до змін ринкової ситуації. Т. е., Неокласики наголошують на тому, що рівень зайнятості в руках самих робітників і їх згоду працювати за нижчу заробітну плату забезпечує зростання зайнятості.

Кейнс не заперечував існування добровільної і фрикційного безробіття, але головною формою цього явища він вважав вимушену безробіття. На відміну від неокласиків, вчений доводить, що навіть в умовах зниження реальної заробітної плати працюють не залишають роботи, а безробітні не знизять пропозицію робочої сили. Таким чином, реальна заробітна плата залежить від попиту на працю, але, оскільки він обмежений, то існує вимушене безробіття.

Кейнс негативно ставився до зниження заробітної плати, оскільки це призводить не до зростання зайнятості, а до перерозподілу доходів на користь підприємців і рантьє. Зменшення ж споживчого попиту з боку робітників не буде компенсовано зростанням попиту з боку інших груп населення, оскільки зростання їх доходів буде супроводжуватися зменшенням схильності до споживання.

Основним завданням економічної політики держави, на думку Кейнса, є стимулювання ефективного попиту. Оскільки частка споживання в доході має тенденцію до зниження, то об'єктом державного стимулювання повинні стати, в першу чергу, інвестиції. Він виділяє два основних способи збільшення інвестицій: бюджетну та грошово-кредитну політику.

Грошово-кредитна політика повинна бути спрямована на стимулювання ефективного попиту шляхом зниження ставок відсотка і впливу на прагнення до ліквідності. Кейнс пропонував відмовитися від золотого стандарту і здійснювати регульовану «накачування» грошової маси в обіг. Наявність великої кількості грошей в обігу забезпечить зниження процентної ставки, буде стимулювати зменшення «обережності ліквідності», сприятиме зростанню ефективності капіталовкладень. Підприємці будуть вкладати кошти не в цінні папери, а в розвиток виробництва.

Важливим способом стимулювання ефективного попиту, за Кейнсом, є державна політика доходів. Він відстоював необхідність перерозподілу доходів на користь соціальних груп з найбільшою схильністю до споживання. До таких груп відносяться наймані працівники, особливо люди з низькими доходами. Згідно основному психологічному закону, при низьких доходах схильність до споживання більше, а, отже, і ефективність державної підтримки населення може бути досить високою.

На відміну від класичної теорії, Дж. Кейнс у сфері зовнішньоекономічної політики відстоює протекціонізм. Держава, обмежуючи імпорт дешевих іноземних товарів, створює умови для розвитку національного виробництва, зростання зайнятості та зростання національного доходу.

Таким чином, кейнсіанська революція справді мала місце. Кейнсіанство швидко завоювало провідне місце в економічній науці в багатьох країнах розвинутого капіталізму. На досить тривалий час воно стало теоретичною основою державного регулювання економіки.