2.3. Раціонально-теоретична складова моральної свідомості викладача.

Основними структурними елементами моральної свідомості викладача на раціонально-теоретичному рівні є етичні знання, ідеали, погляди, переконання, норми, принципи, категорії та ін. Етичні знання – це особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу віддзеркалення моральної дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності.

Невід’ємними якостями етичних знань є науковість, систематичність, усвідомленість, осмисленість. Вони охоплюють знання моральних вимог, норм, правил поведінки. Соціологічні дослідження вчених свідчать, що педагог, у якого не сформовані наукові знання, вирішує етичні питання, спираючись на власні емпіричні переконання і погляди, і з цих позицій сприймає соціально-педагогічну практику.

2.4. Принципи педагогічної моралі.

Проте знання етичних норм, правил, категорій не робить людину автоматично морально вихованою. Етичні наукові знання активно сприяють формуванню в особистості викладача морального ідеалу. Моральний ідеал – це уявлення про найвищу моральну досконалість, яка як взірець, норма й найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини. Моральний ідеал необхідно розглядати не як пасивне очікування майбутнього, а як активний, творчий процес, спрямований на вдосконалення існуючої моральної дійсності, прагнення і здійснення «морально вищого», отже, гармонії у взаємовідносинах «викладач – студент», «викладач – суспільство».

Професійна педагогічна етика розглядає моральну свідомість педагога як сукупність моральних поглядів, переконань і почуттів, які відображають певні відношення у професійній діяльності. Розглянемо сутність цих структурних утворень. Погляди – це моральні знання особистості, що являють собою найбільш рухливу частину моральної свідомості; своєрідна точка зору особистості на те чи інше явище, процес. Моральні погляди – це розповсюджена думка, міркування, що стосуються певних принципів, норм поведінки людей в суспільстві.

У процесі педагогічної діяльності, коли треба організовувати вихованців на вирішення конкретних справ, оцінювати їхню поведінку, треба опиратися на ті чи інші принципи, керуватися вмотивованими критеріями. Переконання – це інтелектуально-емоційне відношення суб’єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) через єдність доведення і віри. Якщо знання є духовним відношенням людини до предмета знання, а істина – відношення знання до предмета знання, то переконання становить відношення людини до знання як до істини. Знання в єдності з переконаннями в його вірності становить думку, а в єдності з переконанням і прагненням до діяльності на його основі – ідею. Переконання – це основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, на світогляді. Переконаннями стають ті моральні знання, які не лише засвоєні, але і творчо перероблені індивідом відповідно до власного світогляду, що несуперечливо вписуються в його ідейні прагнення і становлять його компонент. Ось чому переконання знаходять широкий вияв у практичній діяльності та поведінці викладача, стають його орієнтирами та спрямовувачами. Вони дисциплінують волю, здійснюють самоконтроль людини, здатні стримувати бажання, які суперечать потребам інших людей, колективу, суспільству. Моральна свідомість особистості виявляє себе не лише в почуттєвій та раціональній формі, але й вольовій. Принципи педагогічної етики: педагогічного оптимізму; колективізму; громадянськості й патріотизму; педагогічного гуманізму.