Рекомендована література

[1-8]

Тема 7. Розвиток та становлення особистості План вивчення теми

1. Вікові аспекти психології

2. Характеристика юнацького віку

Навчальні цілі: засвоїти, закріпити та систематизувати знання студентів про розвиток та становлення особистості.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Розвиток людської особистості-це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти.

Становлення й розвиток особистості є складовими процесу соціалізації. Це процес входження індивіда до соціального середовища, засвоєння ним соціальних впливів, залучення до системи соціальних зв’язків. Соціалізація-це двохсторонній процес, що складається з однієї сторони із засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження до соціального середовища, з іншої сторони – процес активного виробництва системи соціальних зв’язків за рахунок її активної діяльності. Перша сторона – це характеристика того, як середовище впливає на людину, друга – характеризує процес впливу людини внаслідок власної на соціальне середовище..

Вирізняють три середовища соціалізації особистості: діяльність, спілкування й пізнання.

У різні вікові періоди особистісного розвитку кількість соціальних інститутів причетних до формування особистості, та їхнє виховне значення різні. У процесі розвитку особистості дитини від народження до трьох років велику роль відіграє сім’я, набуття нових основних особистісних якостей пов’язане в першу чергу з нею.

У  дошкільному дитинстві до впливу сім’ї додається вплив спілкування з ровесниками, дорослими людьми, звернення до доступних засобів масової інформації. З вступом до школи відкривається новий потужний канал виховного впливу на особистість дитини через ровесників, учителів ,шкільні навчальні предмети і заняття. 

Тож слід підкреслити, що особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди.

Вікова періодизація (класифікація) - поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував давньогрецький філософ Платон (428-348 до н. е.). Охоплюючи життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті, вона розкриває зміст виховання та діяльності особистості у кожному віковому періоді.

Вікова періодизація чеського педагога Яна-Амоса Коменського (1592-1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці шкільний вік поділяють на молодший (6-7 - 11-12 років); середній, або підлітковий (12- 15 років); старший, або юнацький (15-18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

Юнацький вік є одним із найважливіших періодів життя людини. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати інформацію. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше переживається почуття кохання. Формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).