21. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі.

Законодавець передбачає право на утримання жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, за умови якщо вони тривалий час проживали однією сім'єю, а непрацездатність наступила за час спільного проживання.

Тобто умовами виникнення права на утримання є тривалий час проживання однією сім'єю та настання непрацездатності під час спільного проживання.

Слід зауважити, що інститут проживання жінки і чоловіка однією сім'єю без шлюбу, в частині виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте ними за час їх спільного проживання, зазнавав у законодавстві України певної трансформації.

Проживання однією сім'єю передбачає факт спільного проживання жінки та чоловіка, ведення ними спільного господарства, вияв сторонами подружніх стосунків перед третіми особами, наявність взаємної матеріальної підтримки, спільне виховання дітей тощо (див. коментар до ст. 74 СК України). Суд в кожному конкретному випадку з врахуванням особливостей життєвої ситуації має визначити, чи мало місце проживання двох осіб однією сім'єю.

Кожен з фактичного подружжя має також право на аліменти у разі проживання з ним спільної дитини.

Умовами надання утримання у цьому випадку є: 1) проживання з жінкою (чоловіком) дитини, яка не досягла трьох років або шести років, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку; 2) походження дитини від жінки, чоловіка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, (кровне споріднення) або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення). 3) можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.

Право на аліменти виникає також у разі проживання особи з дитиною-інвалідом.

За таких умов право на утримання виникає на підставі наступного складу юридичних фактів: 1) проживання одного з фактичного подружжя з дитиною-інвалідом та опікування нею; 2) нездатність дитини обходитися без постійного стороннього догляду 3) походження дитини від жінки, чоловіка, з якою особа перебуває у фактичних шлюбних відносинах 4) можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.

Підстави припинення права на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Зокрема право на утримання припиняється у тому випадку, якщо: а) непрацездатність того з фактичного подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; б) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги (ч. ч. 2, 4 ст. 83 СК України). Право жінки та чоловіка не припиняється з підстав, визначених п. п. 1, 3 ст. 83 СК України, тому що умовою застосування ст. 91 СК України є тривале проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, а обов'язок повідомити один одного про стан свого здоров'я законом на них не покладається.

22. Шлюбний договір.

Право на укладення шлюбного договору

У статті 92 СК право на укладення шлюбного договору надано двом категоріям осіб:

1) особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (нареченим);

2) подружжю.

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Зміст шлюбного договору

Якщо у шлюбному договорі буде написано: "У разі розірвання шлюбу дитина проживатиме з батьком". Однак механізму примусити його взяти до себе дитину, якщо він передумає, немає. Не виключено, що він через певні причини об'єктивно не зможе взяти дитину до себе, або запротестує проти цього сама дитина.

Не можна зобов'язати у договорі й наречену "взяти "прізвище нареченого, адже її також до цього примусити неможливо.

За статтею 93 СК, шлюбним договором можуть регулюватися лише майнові відносини:

1) між дружиною та чоловіком як подружжям;

2) між дружиною та чоловіком як батьками дитини;

3) між подружжям та членами їхньої сім'ї (родини) або іншими особами.

Стаття 94. Форма шлюбного договору

1. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Стаття 95. Початок дії шлюбного договору

1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Стаття 96. Строк дії шлюбного договору

1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Шлюбним договором, найперше, може бути закріплено обсяг тих матеріальних благ, якими уже володіє кожен із подружжя на момент укладення цього договору.

Так, у шлюбному договорі може бути зазначено, що чоловік, наприклад, володіє відповідною грошовою сумою, автомобілем, а дружина - частиною житлового будинку, меблями, піаніно тощо. Це згодом може бути вагомим доказом при вирішенні майнового спору.

Шлюбний договір часто стосується ситуацій, що можуть виникнути в майбутньому (поділ спільного майна, виплата аліментів, виселення з помешкання). І це майбутнє часто пов'язується із припиненням шлюбу чи погіршенням якості сімейних відносин.

Важливе місце у шлюбному договорі займає регулювання відносин власності.

Враховуючи те, що передача іншій особі права власності на нерухомість та на інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, має відбуватися з максимальною обережністю, включення до шлюбного договору такої умови у ч. 5 ст. 93 СК заборонено.

Це означає, що в ньому може бути умова про дарування музичного інструмента, картини, але не може бути умови про дарування будинку чи квартири.

Для багатьох цінність шлюбного договору асоціюється з можливістю відступлення від засади рівності часток у майні, придбаному за час шлюбу.

Подружжя можуть, наприклад, домовитися про те, що частка дружини, яка не працює за межами сім'ї, становитиме 1/3, а чоловіка - 2/3 або, наприклад, про те, що частка дружини становитиме лише 1/10.

У шлюбному договорі можуть міститися підстави і для майбутнього зменшення обумовленого розміру частки у спільному майні. Такою підставою може бути негідна поведінка у шлюбних стосунках (подружня зрада, фізичне чи психічне насильство та інші прояви неповаги до дружини чи чоловіка).

Межею відступу від рівності часток є те, що другий із подружжя може в результаті цього опинитися у "надзвичайно невигідному матеріальному становищі" (ч. 4 ст. 93 СК).

На чергове за важливістю місце у змісті шлюбного договору можна вивести визначення майнових прав дитини.

Йдеться про можливість виділення їй частки зі спільного майна батьків, надання права користування житлом, визначення розміру аліментів та додаткового фінансування витрат на її навчання та розвиток.

Засобом стримування егоїзму одного з подружжя є заборона зменшення у договорі того обсягу майнових прав, який у Сімейному кодексі надано дитині. Йдеться, зокрема про неможливість визначення нижчого розміру аліментів, ніж той, що передбачений законом.

У шлюбний договір не може бути включена відмова, наприклад, матері від пред'явлення в майбутньому позову про стягнення аліментів на дитину.

Може мати сенс включення у шлюбний договір права на утримання одного з подружжя.

У шлюбному договорі право на утримання може бути надано тому, хто є працездатним, і не пов'язуватися з потребою у матеріальній допомозі. Сторони можуть визначити у договорі і конкретний розмір аліментів. У разі невиконання умов договору про надання утримання аліменти можуть бути стягнені за спрощеною процедурою: на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Сторонам надано право домовитися про виплату специфічного "відступного" - майнової одноразової компенсації як способу припинення права на утримання.

У шлюбний договір не може бути включена умова, за якою особа позбавляється права на утримання, або виникнення у неї цього права пов'язано з додатковими обставинами, що не передбачені Сімейним кодексом. Тому умова договору, за якою, наприклад, непрацездатна дружина матиме право на утримання лише у разі перебування у шлюбі протягом певного строку, не буде дійсною.

У шлюбному договорі можуть бути визначені майнові права інших осіб. Йдеться насамперед про надання батькам одного з подружжя чи їхнім дітям від попереднього шлюбу права на проживання у помешканні, належному подружжю або одному з них. У цьому разі йтиме мова про встановлення сервітуту за договором (ч. 1 ст. 402 ЦК). У шлюбному договорі може бути визначена можливість припинення сервітуту у разі припинення шлюбу.

Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору

1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору

1. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

2. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Стаття 102. Розірвання шлюбного договору

1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним

1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.