37. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Підставою для відібрання дитини від батьків є:

1) ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

2) жорстоке поводження з дитиною;

3) хронічний алкоголізм або наркоманія;

4) експлуатація дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва;

5) інші випадки, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

 Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам- за їх бажанням або органові опіки та піклування.

відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке, як за­значалося, має безстроковий характер

Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками (наприклад, той з батьків, хто був психічно хворим, видужав, батьки перестали бути хронічними алкоголіками або наркоманами), суд за заявою батьків може постановити рішен­ня про повернення їм дитини

При цьому суд керується Інтере­сами дитини Для розгляду у суді заяви батьків або одного з них про повернення їм дитини, як вже зазначалось, потрібен пись­мовий висновок органу опіки та піклування

Крім того, у судо­вому засіданні мають брати участь представник цього органу і прокурор, а якщо дитина була відібрана в одного з батьків, — також другий з батьків Варто також враховувати думку дитини

38. Майнові права та обов'язки батьків і дітей.

Можливості дитини щодо володіння, користування та розпорядження майном залежать від її віку і, відповідно, обсягу дієздатності, та визначені ст.ст. 31, 32 ЦК. Неповнолітні до 14 років не можуть самостійно вчиняти правочини, за винятком дрібних побутових.

Неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я; інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою законних представників — батьків, усиновлювачів або піклувальників.

Зрозуміло, що порядок укладення договорів за участю неповнолітніх має свої особливості. Якщо їх своєчасно не врахувати, то такий договір може бути в подальшому визнаний недійсним. Законом України від 2 червня 2005 р. «Про внесення змін до ст. 177 Сімейного кодексу України і ст. 32 Цивільного кодексу України» ст. 177 СК було доповнено важливими правилами про те, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

1. укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

2. видавати письмові зобов’язання від імені дитини;

3. відмовлятися від майнових прав дитини.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною перерахованих правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.