- •Виникнення, предмет і методи політології як науки.
- •3.Методи дослідження політичної науки
- •Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології
- •Становлення і розвиток політичної науки в Україні.
- •Структура та леґітимність політичної влади.
- •Політична система суспільства: сутність, структура, функції
- •Типологія політичних систем сучасності
- •Держава: генеза, ознаки, функції.
- •9. Форми державного устрою
- •8. Форми державного правління
- •10. Поняття та ознаки політичного режиму
- •Різновиди тоталітарного режиму
- •12. Основні ознаки та різновиди авторитарного режиму
- •Основні ознаки та різновиди демократичного режиму
- •14. Особливості політичного режиму в Україні.
- •16. Лібералізм: сутність та основні принципи. Неолібералізм
- •18. Комунізм: сутність та основні принципи.
- •19. Соціал-демократія як ідейно-політична течія.
- •20. Фашизм та націонал-соціалізм. Неофашизм
- •(Релігійний фундаменталізм, фемінізм, екологізм).
- •22. Поняття, інституції та функції громадянського суспільства
- •Громадська думка як інститут громадянського суспільства
- •25. Поняття та основні моделі місцевого самоврядування.
- •27. Регіоналізм і регіональна політика в сучасному світі.
- •28. Основні засади регіональної політики в Україні
- •29. Теорії політичної еліти
- •30. Класифікація та механізми рекрутування політичних еліт
- •32. Типології політичного лідерства
- •35. Політичні партії: ознаки, функції та класифікації
- •36. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •38. Головні процедури виборчої кампанії.
- •39. Типи виборчих систем та їх характеристика
- •40. Особливості формування виборчої системи України.
20. Фашизм та націонал-соціалізм. Неофашизм
Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — «зв'язка», «об'єднання») — різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея пості 1. Яскраві прояви націоналізму. Урочиста демонстрація прапорів, гордість військовими досягненнями, заклики до національної єдності на цьому тлі характерним чином пов’язуються з підозрами до всього іноземного і з спалахами ксенофобії.
2. Презирство до прав людини. Права людини при фашистському режимі знецінювалися — вони перешкоджали виконанню цілей правлячої еліти. Використовуючи пропаганду, такі режими домагалися того, що населення покірно приймало порушення прав людини, соціально ізолюючи і демонізуючи тих, хто був об’єктом цих порушень.
3. Пошук «козлів відпущення». Однією з найбільш значущих спільних рис всіх фашистських режимів був пошук ворогів — для покладання на них відповідальності за свої помилки, відволікання населення від інших проблем і напрямки соціального розчарування в контрольоване русло. Люди, які виступали проти таких режимів, отримували ярлик «терористів» і відповідне звернення.
4. Засилля всього військового. Правляча еліта завжди уособлювала себе з армією. Величезна частина національних ресурсів йшла на військові витрати, навіть якщо при цьому важко було забезпечити внутрішні потреби країни. Для фашистських режимів військова міць була вираженням національної переваги, і вони використовували її при будь-якій можливості, щоб залякати сусідів і збільшити свою владу і престиж правлячого класу.
5. Повсюдний сексизм. Фашистські режими бачили в жінках громадян другого сорту, зберігали тверду позицію проти абортів та стимулювали в суспільстві гомофобські настрої. Це відбивалося і в драконівських законах, котрі користувалися підтримкою з боку традиційної релігії країни.
6. Контроль над засобами масової інформації. Засоби масової інформації при фашизмі часто перебували під жорстким контролем влади і ні на крок не могли відступити від лінії партії. Методи контролю включали не тільки видачу дозволів і доступу до ресурсів, економічний тиск та наполегливі заклики до патріотизму, а й загрози.
7. Одержимість національною безпекою. Апарат національної безпеки служив фашистським режимам репресивним інструментом, що працював в умовах секретності і без обмежень. При цьому будь-який сумнів в його діяльності клеймився як зрада.
8. Зв’язок між релігією і правлячим класом. Пропаганда підтримувала ілюзію того, що фашистські лідери виступають захисниками віри, а їх опозиція — безбожники. У людей складалося відчуття, що противитися еліті, яка перебуває при владі — все одно що повстати проти релігії.
9. Захист влади корпорацій. Тоді як приватне життя звичайних громадян перебувало під суворим контролем, великі компанії могли діяти з відносною свободою. Корпорації не тільки гарантували потужне військове виробництво, а й виступали додатковим засобом соціального контролю.
10. Придушення робочих об’єднань. Робітники руху вважалися силою, яка могла кинути виклик політичній гегемонії правлячого класу і підприємців, які підтримують її. Такі рухи придушувалися і прирівнювалися до кримінальних угруповань. На бідні верстви населення дивилися з презирством і підозрою.
11. Презирство до інтелектуалів і мистецтва. Вважалося, що інтелектуальна і академічна свобода загрожує національній безпеці та патріотичним ідеалам. Свобода думки і вирази засуджувалася і придушувалася.
12. Одержимість злочином і покаранням. Чисельність ув’язнених при фашистських режимах була дуже високою, при цьому поліція отримувала героїчну репутацію і майже необмежену владу, що призводило до численних зловживань. Щоб виправдати розширення повноважень поліції, влада стимулювали у населення страх перед злочинцями, зрадниками і ворогами.
13. Протекціонізм і корупція. Підприємці, близькі до влади, використовували своє становище для збагачення. Корупція розвивалася в обох напрямках: фашистський режим отримував фінансову допомогу від економічної еліти, а та — політичні послуги від уряду. Члени владної еліти часто користувалися своїм становищем і для присвоєння національних ресурсів.
14. Підтасовка результатів виборів. Нібито вільні вибори були, як правило, фіктивними. При реальних виборах правлячі еліти прагнули маніпулювати кандидатами, щоб отримати вигідний результат. йної війни й панування.
