(Релігійний фундаменталізм, фемінізм, екологізм).

Релігійний фундаменталі́зм — течії у протестантській ідеології, ісламі та інших релігіях, представники яких виступають проти критичного перегляду застарілих релігійних понять; у широкому значенні — релігійні напрями, які проголошують незмінність догматики, збереження ортодоксії.

Термін "екологізм" походить від поняття "екологія", утвореного з двох грецьких слів: oikos – "середовище" та logos – "наука". Вперше термін використав у 1869 р. німецький природознавець Ернст Геккель (1834–1919) для означення напряму біології, який досліджував відносини між живими організмами та їхнім середовищем, тобто між органічним і неорганічним. Від початку XX ст. поняття "екологія" розглядали як напрям біології, а з 60-х років воно почало набувати політичного контексту.

Феміні́зм (англ. Feminism) — низка рухів та ідеологій, які поділяють одну спільну мету: визначення, встановлення і досягнення рівних політичних, економічних, культурних, особистих та соціальних прав для жінок.[1][2] Це включає в себе прагнення встановити рівні можливості для жінок у сфері освіти та праці. Феміністом чи феміністкою є людина, яка обстоює або підтримує права та рівність жінок.[3]

Феміністські рухи виступали та продовжують виступати за права жінок, у тому числі за право на голос, займання державних посад, працю, отримання справедливої заробітної плати або рівної оплати праці, володіння власністю, отримання освіти, укладання договорів, рівні права у шлюбі та декретну відпустку. Послідовники фемінізму також займаються сприянням фізичній недоторканості і цілісності та захистом жінок і дівчат від зґвалтування, сексуальних домагань, та насильства в сім'ї.[4]

Хоча, феміністичний рух був і є, в основному, зосереджений на правах жінок, деякі послідовники фемінізму, у тому числі белл хукс, виступають за включення "визволення" чоловіків до своїх цілей, так як традиційні гендерні ролі також шкодять чоловікам.[3] Теорія фемінізму, яка виникла з феміністського руху , прагне зрозуміти природу гендерної нерівності шляхом вивчення соціальних ролей жінок і пережитого досвіду; було розвинено теорії у різних галузях знань з метою реагування на таке питання, як соціальне конструювання гендеру

22. Поняття, інституції та функції громадянського суспільства

Громадя́нське суспі́льство — це сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян[1]. Воно включає в себе сім’ю і приватну сферу, тобто "третій сектор" суспільства паралельно з державою та бізнесом. Елементами громадянського суспільства є (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спорти приватна добровільна організація (англ. PVO),

- народна організація,

- громада,

- посередницька організація волонтерів та позабюджетні,

- громадська фундація,

- клуби місцевих громад,

- профспілка,

- об'єднання громадян за культурною, статевою і релігійною ознаками,

- харитативна організація,

- соціальні або спортивні клуби,

- кооператив,

- природоохоронна організація,

- професійна асоціація,

- академія,

- приватний бізнес,

- правничі інституції,

- організації споживачів,

- засоби масової інформації,

- добровільна дружина,

- релігійні організації,

- клуби за інтересами. вні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя.

Найголовніші функції громадянського суспільства наступні:

По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують “тягар проблем”, які їй доводиться розв’язувати.

По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушности особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують “соціальний капітал” – ті невід’ємні риси особистости, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.

По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають реґульованости протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.

По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс “бути почутою на горі” владної піраміди.

Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи.

Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в ньому відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:

наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;

організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;

незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;

зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.