63. Стратегія «сусідства» та її вплив на відносини України з новими членами єс.

Європейська політика сусідства 2004 - політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами, тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Учасники: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія,Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдавія, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія. Вперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії «Ширша Європа» у березні 2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин з сусідами — один з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС. Але не торкається питання про членство, замість – привілейовані відносини. Ініціаторами були Польща, Німеччина, пізніше Швеція, через посилення Франції у середземноморському регіоні значення: - не ефективна, немає зацікавлення з боку учасників, не ефективне використання фінансів, та застосування єдиної програми до таких різних регіонів як Центрально східна Європа, Близький Схід та Середземномор’я, Півд. Кавказ - особливі відносини з СНД - не допустити формування регіонального під егідою Росії та створення без пекового поясу для ЄС - фінанси в основному на енергетичні проекти, диверсифікація імпорту - енергетичні проекти від Балтійського та Чорного моря до Каспійського - підвищення ролі до Чорного моря через вступ Богларії та Румунії в 2007 Через неефективність, була здійснена спроба іншого проекту: Східне партнерсто 2007: України,Молдови, Білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану.

64. Проект а. Спінеллі.

Концепція федералізму, яка видавалася чи не цілком ілюзорною спочатку (перші роботи А. Спінеллі були опубліковані теж у розпал другої світової війни), повільно, через протиріччя, але все ж переконливо знаходить деякі зримі риси в інтеграційному процесі в Західної Європі. Вони стають особливо помітними з перших загальних виборів в Європарламент у 1979 р., що додали новий імпульс інституціональному розвитку. У 1984 р. Європарламентом був прийнятий розроблений А. Спінеллі проект договору про Європейський союз. У ньому відзначалося, що в сферу діяльності Союзу входить область співробітництва, що знаходиться під егідою Ради Європи, а також діяльність, підвідомча інститутам Союзу. Повноваження між Союзом і державами розподіляються на основі принципу субсидіарності: Союз виконує тільки ті задачі, що спільно можуть бути вирішені більш ефективно, чим державами окремо. Інститути покликані служити ефективному зміцненню позицій Комісії, оптимізації процесу ухвалення рішення, поділу законодавчої влади між Радою і Парламентом

65. Політика єс в західно-балканському регіоні.

Головною метою, що постала перед ЄС після завершення боснійського конфлікту було забезпечення стабільності в регіоні та його інтегрування в західні економічні, політичні та військові структури. Проте стратегія щодо Балканського регіону залишалася невизначеною, у міру його гетерогенності та не сформованості внаслідок силового варіанта розпаду Югославії та етнічних конфліктів. Жодних правових відносин з країнами регіону, крім Словенії, ЄС у 90-ті роки не встановив (Словенію в 1997 було включено в першу хвилю розширення).

1996 року за ініціативи франц. Дипломатії був запроваджений «Процес Райямон» - ініціатива зі стабілізації та добросусідства, сфокусована на регіональних проектах у сфері громадянського суспільства, культури та захисту прав людини. Остаточно концептуальне визначення регіону як регіону Зх. Балкан та оформлення механізмів та інструментів політики ЄС відбулося в 1999 році із запровадженням «Процесу стабілізації та асоціації». Ця ініціатива була тісно пов,язана зі становленням ЄБОП, що в результаті призвело за започаткування в 2003 р. перших військових та поліцейських місій ЄС у Македонії та Боснії й Герцеговині.

10 червня 1999 року під час Кельнського засідання було ухвалено Пакт стабільності для Пд.-Сх. Європи – угоду заради миру, стабільності.

Лист. 2000 р. – на саміті в Загребі держави ЄС та Зх.Балкан підписали фінальну Декларацію, що офіційно розпочала «Процес стабілізації та асоціації» та запровадила фінансовий інструмент допомоги регіону – програму КАРДС.

Варіант колективного вступу для країн цього регіону відкидався, запроваджувався індивідуальний підхід до визначення готовності країни до вступу. Загалом «Процес стабілізації та асоціації» охоплює 2 виміри: двосторонній (торговельні відн та пожвавлення двост. політ. відн) та багатосторонній (регіональне співроб.)

Інструментами зміцнення двосторонніх зв,язків з ЄС стали: Надання країнам торговельних преференцій, укладання угод про асоціацію – аналогів європейських угод про асоціацію з країнами ЦСЄ, надання країнам регіону економічної та фінансової допомоги.

1 січня 2007 року програма КАРДС була замінена Інструментом перед вступної допомоги.

Регіональне співробітництво полягає у підтримці власних балканських ініціатив. Прикладами такої співпраці є участь країн регіону в ЦЄІ, ОЧЕС, Адріатичній та Іонічній ініціативі.

2006 рік – пере форматування Угоди про центральноєвропейську зону вільної торгівлі та включення до її складу країн Зх. Балкан.

Серед країн Зх. Балкан лише дві визнані ЄС офіційними кандидатами (Хорватія з 2004р та Македонія з 2005).

Безепковим викликом на шляху євроінтеграції країн регіону є проблема Косово. Одностороннє проголошення незалежності Косово 18 лютого 2008 р ставить під питання не лише процедуру входження до ЄС Сербії, а й збереження стабільності регіону в цілому. Спроба виробити спільну позицію ЄС щодо Косово 19 лютого 2008 року завершилося поразкою. Кіпр, Греція, Іспанія, Словаччина, умунія остаточно відмовилися визнати косовську незалежність, решта країн ЄС встановили з ним допвідносини.

Об, активною проблемою входження країн Зх. Балкан до ЄС є їх невідповідність економічним критеріям членства. ЄС є основним торг. Партнером західнобалканських країн: більше половини їх торгівлі приходиться на країни ЄС.

Економічне зближення відбувається шляхом поступового впровадження механізмів зони вільної торгівлі. З 200 року відбулося скорочення тарифів на 90%, ліквідовано деякі тарифні бар,єри. З червня 2005 після зустрічі в Софії почався процес трансформації системи двосторонніх угод про вільну торгівлю у регіональну зону вільної торг. В квітні 2006 у Бухаресті прийнято рішення про поступове входження Зх.Балкан у модернізовану Угоду про зону вільної торгівлі в Центральній Європі (CEFTA)

Головне – євро інтеграційна перспектива для країн Зх.Балкан відіграє роль консолідуючого для регіону чинника.