- •1. Основні теорії та концепції європейської інтеграції після п світової війни.
- •1.Федералізм
- •2. Функціоналізм(д. Мітерані)
- •3. Неофункціоналізм
- •Єдиний Європейський Акт та проблема політичного співробітництва в єс.
- •План Фуше та його характеристика.
- •Історичні аспеки ідеї «Об’єднаної Європи»
- •Питання 5 (Маастрихтський договір та спільна зовнішня політика та політика безпеки (сзппб).
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •2 Опора сзпб
- •3 Опора Співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах
- •7. Пан’європейський рух та його значення
- •Питання 12 Еволюція повноважень Європарламенту після Маастрихту до сьогодення.
- •13. Європейський федералістський рух після п світової війни.
- •14. Амстердамський договір та сзппб.
- •15. Значення утворення Європейської Ради.
- •17. Основні етапи середземноморської політики єс.
- •18. Питання представництва в єк та голосування в єр, представлені в проекті Конституції єс.
- •19. Еволюція класичного європейського федералізму.
- •20. Динаміка зближення єс з країнами Балтії.
- •21. Повноваження Європейської комісії. Проблема представництва на сучасному етапі.
- •22. Інтегральний федералізм, секторальний федералізм. Концепція “карткової Європи”. Порівняльний аналіз.
- •3. Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн; концепція змінної геометрії” євроінтеграції)
- •Сучасний Європейський неофункціоналізм. Відмінності від традиційного функціоналізму.
- •6) Розгляд регіональної інтеграції в контексті інтеграції глобальної
- •26. Формування політики єс щодо країн цсє в 90-х роках.
- •27. Єдиний Європейський Акт та питання інтеграційного співробітництва в єс.
- •28. Неофункціоналізм е.Хааса. Основні положення та недоліки.
- •29.Сучасний стан відносин сша та Західної Європи. Коротка характеристика.
- •30. Штудгардська декларація про єс 1983 року.
- •31. Основні принципи неофункціоналізму: прагматичний детермінізм.
- •32 (Маастрихтські угоди та внесення інституціональних змін до єс)
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •33. Трансформація зєс та воєнно – політичне співробітництво в єс.
- •34. Рішення самміту в Ніцці 2000 р. Та його значення
- •35. Амстердамський саміт 1997 р. Та його значення
- •Посилив захист прав і свобод людини
- •Розширив сферу соціальної політики єс
- •Розвинув інститут європейського громадянства
- •Розширив сферу прийняття рішень у Раді кваліфікованою більшістю
- •Посилив відкритість у процесі прийняття рішень у Євросоюзі, запровадив поняття гласності.
- •36. Парижські угоди 1954 року та утворення зєс. Їх значення.
- •37. Теоретична школа “первинного поглиблення”. Основні положення. Концепція “міцного ядра”.
- •38. Самміт єс в Ніцці 2000р. Та зміни в механізмі прийняття рішень.
- •39. Гаазький саміт та його значення.
- •40.Школа “поглиблення задля розширення”. Концепція “Європи концентричних кіл”.
- •Позиція країн єс щодо основних положень Конституції єс.
- •Спільна сільськогосподарська програма єс. Формування, етапи розвитку та перспективи еволюції.
- •Теорії “первинного розширення”. Міжурядовий або “реалістичний” підхід. (а.Малвард, р.Дарендорф, х.Валлас, с.Хоффман).
- •44.Проблеми воєнно-політичного співробітництва сша та єс на сучасному етапі.
- •45. Переговори щодо утворення Європейського оборонного співтовариства та Європейського політичного співтовариства 1952 рік.
- •47.Позиція сша та єс по югославській проблемі в 90-і роки.
- •48. Програма tacis та її значення Програма технічної допомоги країнам снд (Програма тасіс)
- •49. Концепція «солідарного простору» а.Маршал.
- •50. Єс та врегулювання близькосхідної кризи в 90 – ті роки.
- •51. Програма phare та її значення
- •53.Еволюція євроатлантичних відносин в 90-х роках.
- •59) Геополітичне значення Середземноморського регіону для єс
- •60. План ж.Делора щодо формування Європ. Економічного простору 1989 р.
- •61. «Декларація про єс» Штутгарт
- •62. Конференція в Барселоні (26-28 листопада 1995 р.)
- •63. Стратегія «сусідства» та її вплив на відносини України з новими членами єс.
- •64. Проект а. Спінеллі.
- •Політика єс в західно-балканському регіоні.
- •66. План Шумана 1950 р та утворення єовс
- •Євроантлантична політика країн Балтії (порівняльний аналіз)
- •Копенгагенські критерії вступу в єс (характеристика)
- •69. Позиція єс в Іракському конфлікті
- •70. Хельсінський самміт єс 1999 року та країни Балтії.
- •71. Програма «Agenda 2000» та система «партнерство в приєднанні»
- •72. Політика єс в Південно – східній Азії.
- •73. Програма «Партнерство заради миру» та воєнно – політичне співробітництво країн Балтії.
- •74. Лісабонський договір 2009 року та його значення.
- •75. Римські угоди 1957 року та Великобританія
- •76. Проблема близькосхідного врегулювання сьогодні та політика єс.
- •77. Значення та наслідки розширення єс для України.
- •78. Пан’європейський рух та його значення
- •79. Римський саміт 2004 року та договір про введення Конституції для Європи.
- •80. Європейський Конвент 2001 року та результати його роботи.
- •81. Вступ Іспанії та Португалії до єс та запровадження принципу двох швидкостей.
- •82. Особливості розширення єс в 70 ті роки.
- •83. Значення розширення єс в 80 –ті роки.
- •84. Вступ Австрії, Швеції та Фінляндії та їх значення для єс,
- •85. Принципи розширення хвилями країн цсє
- •86. Принцип регати та причини його застосування щодо країн цсє.
- •87. Особливості вступу Греції до єс.
- •88. Перспективи вступу країн західних Балкан до єс.
- •89. Євроінтеграційна політика України: слабкі та сильні сторони.
План Фуше та його характеристика.
10 лютого 1961 на першій в історії Спільнот конференції глав держав, урядів і міністрів закордонних справ у Парижі була утворена комісія, яка стала носити ім'я її голови Крістіана Фуше. В ході обговорення пропозицій де Голля Аденауер спочатку надав їм повну підтримку. Однак національні делегації в Комісії Фуше не змогли відразу виробити компромісне рішення. 18 липня 1961 в Бонні відбулася нова зустріч «шістки» на вищому рівні. Пропозиції Комісії, представлені на нараді, містили, по суті справи, лише перелік розбіжностей. Необхідно було продовжувати розпочату роботу. Комісії Фуше був даний недвозначний мандат «представити пропозицію про заходи, за допомогою яких можна було б негайно надати статусний характер об'єднанню наших народів ».
«План Фуше» був представлений Комісії 2 листопада 1961 під назвою «Про союз європейських народів». Він був спрямований на створення міждержавної організації, що стоїть над європейськими співтовариствами і певною мірою протиставила НАТО. Зокрема, вирішення питань зовнішньої політики і військової стратегії «шістки» не пов'язувалося з рішенням даних питань у рамках Північноатлантичного альянсу. Даний проект зустрів численні заперечення національних делегацій і піддався різкій критиці в Європейському парламенті. На зустрічі шести міністрів закордонних справ у грудні 1961 Комісії було запропоновано врахувати критичні зауваження на адресу проекту.
Новий варіант «плану Фуше» був розроблений до 18 січня 1962.
Преамбула документа стверджувала принципи свободи і демократії, які повинні були стати обов'язковою умовою для прийому нових членів. Країни заявляли про готовність і далі проводити лінію на зближення своїх основних інтересів, «з тим щоб бути готовими розділити спільну долю». В першій статті говорилося, що союз є нерозривним. Отже, не визнавалося право на відділення, яке в основному допускали конфедерації, - це був явний крок у бік федерації.
Цілі союзу формулювалися наступним чином: проводити спільну лінію в питаннях, що становлять взаємний інтерес (передусім у питаннях, що стосуються зовнішньої політики і оборони); здійснювати тісне співробітництво у сфері науки та культури; сприяти захисту прав людини і демократії в країнах-учасницях. Таким чином, мова йшла не просто про координацію зовнішньої політики країн "шістки", але про вироблення спільної зовнішньої політики.
Інститутами передбачуваного союзу називалися: Рада, Парламент та Європейська політична комісія. Монопольним правом на прийняття рішень повинен був володіти Рада, що скликається раз на чотири місяці на рівні глав держав або урядів. Між даними засіданнями не менше одного разу слід влаштовувати наради міністрів закордонних справ. На кожному із засідань на вищому рівні Рада призначав би президента з мандатом на чотири місяці. Даний термін, безумовно, був занадто малий, щоб забезпечити нормальне функціонування президентської влади. Європейський парламент отримував дуже обмежені повноваження.