- •1. Основні теорії та концепції європейської інтеграції після п світової війни.
- •1.Федералізм
- •2. Функціоналізм(д. Мітерані)
- •3. Неофункціоналізм
- •Єдиний Європейський Акт та проблема політичного співробітництва в єс.
- •План Фуше та його характеристика.
- •Історичні аспеки ідеї «Об’єднаної Європи»
- •Питання 5 (Маастрихтський договір та спільна зовнішня політика та політика безпеки (сзппб).
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •2 Опора сзпб
- •3 Опора Співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах
- •7. Пан’європейський рух та його значення
- •Питання 12 Еволюція повноважень Європарламенту після Маастрихту до сьогодення.
- •13. Європейський федералістський рух після п світової війни.
- •14. Амстердамський договір та сзппб.
- •15. Значення утворення Європейської Ради.
- •17. Основні етапи середземноморської політики єс.
- •18. Питання представництва в єк та голосування в єр, представлені в проекті Конституції єс.
- •19. Еволюція класичного європейського федералізму.
- •20. Динаміка зближення єс з країнами Балтії.
- •21. Повноваження Європейської комісії. Проблема представництва на сучасному етапі.
- •22. Інтегральний федералізм, секторальний федералізм. Концепція “карткової Європи”. Порівняльний аналіз.
- •3. Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн; концепція змінної геометрії” євроінтеграції)
- •Сучасний Європейський неофункціоналізм. Відмінності від традиційного функціоналізму.
- •6) Розгляд регіональної інтеграції в контексті інтеграції глобальної
- •26. Формування політики єс щодо країн цсє в 90-х роках.
- •27. Єдиний Європейський Акт та питання інтеграційного співробітництва в єс.
- •28. Неофункціоналізм е.Хааса. Основні положення та недоліки.
- •29.Сучасний стан відносин сша та Західної Європи. Коротка характеристика.
- •30. Штудгардська декларація про єс 1983 року.
- •31. Основні принципи неофункціоналізму: прагматичний детермінізм.
- •32 (Маастрихтські угоди та внесення інституціональних змін до єс)
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •33. Трансформація зєс та воєнно – політичне співробітництво в єс.
- •34. Рішення самміту в Ніцці 2000 р. Та його значення
- •35. Амстердамський саміт 1997 р. Та його значення
- •Посилив захист прав і свобод людини
- •Розширив сферу соціальної політики єс
- •Розвинув інститут європейського громадянства
- •Розширив сферу прийняття рішень у Раді кваліфікованою більшістю
- •Посилив відкритість у процесі прийняття рішень у Євросоюзі, запровадив поняття гласності.
- •36. Парижські угоди 1954 року та утворення зєс. Їх значення.
- •37. Теоретична школа “первинного поглиблення”. Основні положення. Концепція “міцного ядра”.
- •38. Самміт єс в Ніцці 2000р. Та зміни в механізмі прийняття рішень.
- •39. Гаазький саміт та його значення.
- •40.Школа “поглиблення задля розширення”. Концепція “Європи концентричних кіл”.
- •Позиція країн єс щодо основних положень Конституції єс.
- •Спільна сільськогосподарська програма єс. Формування, етапи розвитку та перспективи еволюції.
- •Теорії “первинного розширення”. Міжурядовий або “реалістичний” підхід. (а.Малвард, р.Дарендорф, х.Валлас, с.Хоффман).
- •44.Проблеми воєнно-політичного співробітництва сша та єс на сучасному етапі.
- •45. Переговори щодо утворення Європейського оборонного співтовариства та Європейського політичного співтовариства 1952 рік.
- •47.Позиція сша та єс по югославській проблемі в 90-і роки.
- •48. Програма tacis та її значення Програма технічної допомоги країнам снд (Програма тасіс)
- •49. Концепція «солідарного простору» а.Маршал.
- •50. Єс та врегулювання близькосхідної кризи в 90 – ті роки.
- •51. Програма phare та її значення
- •53.Еволюція євроатлантичних відносин в 90-х роках.
- •59) Геополітичне значення Середземноморського регіону для єс
- •60. План ж.Делора щодо формування Європ. Економічного простору 1989 р.
- •61. «Декларація про єс» Штутгарт
- •62. Конференція в Барселоні (26-28 листопада 1995 р.)
- •63. Стратегія «сусідства» та її вплив на відносини України з новими членами єс.
- •64. Проект а. Спінеллі.
- •Політика єс в західно-балканському регіоні.
- •66. План Шумана 1950 р та утворення єовс
- •Євроантлантична політика країн Балтії (порівняльний аналіз)
- •Копенгагенські критерії вступу в єс (характеристика)
- •69. Позиція єс в Іракському конфлікті
- •70. Хельсінський самміт єс 1999 року та країни Балтії.
- •71. Програма «Agenda 2000» та система «партнерство в приєднанні»
- •72. Політика єс в Південно – східній Азії.
- •73. Програма «Партнерство заради миру» та воєнно – політичне співробітництво країн Балтії.
- •74. Лісабонський договір 2009 року та його значення.
- •75. Римські угоди 1957 року та Великобританія
- •76. Проблема близькосхідного врегулювання сьогодні та політика єс.
- •77. Значення та наслідки розширення єс для України.
- •78. Пан’європейський рух та його значення
- •79. Римський саміт 2004 року та договір про введення Конституції для Європи.
- •80. Європейський Конвент 2001 року та результати його роботи.
- •81. Вступ Іспанії та Португалії до єс та запровадження принципу двох швидкостей.
- •82. Особливості розширення єс в 70 ті роки.
- •83. Значення розширення єс в 80 –ті роки.
- •84. Вступ Австрії, Швеції та Фінляндії та їх значення для єс,
- •85. Принципи розширення хвилями країн цсє
- •86. Принцип регати та причини його застосування щодо країн цсє.
- •87. Особливості вступу Греції до єс.
- •88. Перспективи вступу країн західних Балкан до єс.
- •89. Євроінтеграційна політика України: слабкі та сильні сторони.
73. Програма «Партнерство заради миру» та воєнно – політичне співробітництво країн Балтії.
«Партнерство заради миру» — програма НАТО, запропонована на Брюссельському саміті НАТО в січні 1994; спрямована на зміцнення стабільності й безпеки в усій Європі. Запрошення приєднатись до ПЗМ було надіслано всім державам-учасницям Ради північноатлантичного співробітнитцва (РПАС) та НБСЄ і прийняте 30 країнами. Україна стала першою з країн Співдружності Незалежних Держав (СНД), що приєдналась до ПЗМ (8.03.1994), підписавши Рамковий документ. Вступ у 1999 до НАТО Польщі, Угорщини та Чеської Республіки, а 2004 — Естонії, Латвії, Литви, Словаччини, Словенії, Болгарії й Румунії зменшив число учасників до 20. Програма ПЗМ передбачає орг-цію співпраці в оборонній галузі, спрямовану на реалізацію реального партнерства. Відповідно до Рамкового док-та ПЗМ НАТО зобов'язується проводити консультації з будь-яким з активних партнерів, якщо той вважає, що існує безпосередня загроза його територ. цілісності, політ, незалежності або безпеці. Усі учасники ПЗМ також члени РЄАП, що є шституційною основою співпраці між НАТО та партнерами; але ПЗМ зберіїає власні структурні елементи та процедури й грунтується на двосторонніх відносинах між НАТО та кожною країною-партнером. Головним робочим органом ПЗМ є Політ.-військ. керівний комітет, що проводить засідання в різних масштабах: або тільки за участю членів НАТО, або за участю членів НАТО та партнерів. Рамковий документ ПЗМ містить конкретні зобов'язання, які бере на себе кожна країна-партнер: сприяти гласності в нац. оборонному плануванні й бюджетному процесі; забезпечити демокр. контроль над збройними силами; підтримувати боєздатність та воєнний потенціал, необхідні для участі в операціях під егідою ООН та/або Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ); розвивати відносини військ, співробітництва з НАТО з метою спільного планування, підготовки та навчань, спрямованих на розвиток можливостей учасників ПЗМ здійснювати місії з підтримки миру, пошукові та рятувальні роботи, гуманітарні операції тощо; підготувати підрозділи, здатні ефективно співпрацювати із силами НАТО.
Фактично, військове співробітництво йшло вже із середини 1990-х років у рамках програми "Партнерство заради миру" і двосторонніх відносин Естонії, Латвії й Литви з державами НАТО. Балтійська хартія 1998 р. остаточно закріпила цей курс. Цей документ, що розроблявся рік, політично проголошує "особливі відносини" країн Балтії зі США й припускає збереження своєї дії при будь-якій адміністрації в США. Але він же дозволяє й планомірно збільшувати обсяги військової, військово-технічної й економічної допомоги Латвії, Литві й Естонії. При фінансовій підтримці США завершується реконструкція й переклад під стандарти НАТО.
Cразу ж після схвалення грудневою сесією НАТО (1994 р.) програми "Партнерство в ім'я миру" балтійські країни заявили, що в практичному плані вони приймуть саму активну участь у реалізації цієї програми. За натовськими стандартами вже перебудовуються збройні сили цих держав. Створено спеціальне формування Балтбат.
В 1997 році пройшли 4 навчання Балтбата, на яких спрацьовувалися операції, наближені до реальної ситуації в Боснії. Військовослужбовці балтійських країн беруть участь у миротворчих операціях у колишній Югославії.
Американо-балтійське партнерство передбачає співробітництво по всіх параметрах військово-технічної політики. Інтерес США до балтійських країн не випадковий, тому що вони володіють розвитий оборонно-технічною інфраструктурою, що складається з колишніх радянських військових баз, підприємствами, які їх обслуговують. З осені 1997 р. країни Балтії включені в сферу відповідальності європейського командування військ США.
Після агресії НАТО проти Югославії в Литві наприкінці серпня - початку вересня 1999 року проходили широкомасштабні навчання трьох балтійських країн під кодовою назвою "Надія Балтії-99". Навчання проводилися в рамках програми "Партнерство заради миру".
6 червня 2000 року в Литві відбулося відкриття центра єдиної системи спостереження за повітряним простором (Балтнет). Ідея організації такої системи була висунута президентом США ще в 1994 році. А роком пізніше представники балтійських країн уже домовилися про її практичне створення. Центр у Литві був побудований при особистій участі США й Норвегії.
