31. Якими постають Омелько Кайдаш і Маруся Кайдашиха у повісті « Кайдашева сім’я»?

Омелько - працьовитий селянин виснажений працею. Ставши хазяїном Кайдаш продовжує багато працювати.Набожність у ньому вживається з пияцтвом, нерідко з церкви він звертав у шинок запивати « давнє панщане горе »

Маруся – « терлась колопанів і набралась трохи від них панства » « вже не молода, але й не стара, висока, рівна з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем », вона була працьовита, вміла майстерно куховарити, але була егоїстична, ненавиділа невістку і була сварливою, бездушною жінкою.

32. Чи є місто в романі Підмогильного « абсурдним світом » для Степана Радченка? А для читачів ? Поясніть свою думку.

На початку роману Радченко вважав місто «абсурдним світом», він хотів змінити його, хоча дуже боявся міста. Як і всі люди він прагне знайти притулок і штучний комфорт, вживаючись у роль міського жителя перестає вважати місто «абсурдним світом» та живе таким життям нічого не змінюючи в місті, але ламаючи особисті стереотипи яких набув у власному селі.

На мою думку «абсурдний світ» є на протязі всього роману, просто Радченко звикає до нього. Радченко спочатку боїться міста, але згодом він змінюється і стає місцевим але на підсвідомості він залишається селянином тому як народився і виріс він в селі і всі звички селянина не можно переробити на місцеві.

32). Значення творчості Остапа Вишні у розвитку української сатири Остап Вишня — гуморист і сатирик для мільйонів читачів. Він зміг у мудрих і працьовитих, дотепних і кмітливих, щирих і безпосередніх героях своїх творів втілити риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багатьох струн людської душі торкало і торкає вишнівське мудре, щире, дотепне слово.

Творча палітра Остапа Вишні досить різноманітна: це і лагідна, м'яка усмішка, сповнена любові і приязні до людини, й ущипливий дотеп, коли йдеться про безгосподарність, лінощі, безвідповідальність, неуцтво. Сам письменник розмірковував так: «Що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати, навіть насміятися з своєї, рідної людини? Треба — любити людину. Більше, ніж самого себе». В цих рядках — весь Остап Вишня, його громадське та письменницьке кредо, його стиль та творча манера.

Звідси — той своєрідний жанр м'якої, незлобивої, виховної усмішки. Усмішки, а не фейлетону, де необхідна категоричність та різкість, завдання якого — викликати огиду та осуд; не нищівного памфлета, де сила та пристрасть викриття поєднується із злою іронією та сарказмом .

Славу народного письменника Остапові Вишні принесли твори, в яких іскриться весняними барвами викривальний і життєствердний сміх. І все ж слушно буде відзначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань — не тільки викривач, його таланту притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставленні до людини, до природи. Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі майстра слова 34. Простежити за змінами у погляді на сенс людського буття героя — адресата , розкрити його внутрішній світ за новелою “Сойчине крило” І. Франка Герой-адресат уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим від людських пристрастям "естетом" і "живим чоловіком" з живими почуттями. Його настрої та світогляд змінюються разом із перипетіями в листі; перемагають добро й великодушність. Герой-адресат читає листа, у якому розповідається історія його кохання з дівчиною та етапи страдницького життя героїні; змінюється настрій і світогляд героя; зустріч героїв.