32. Загальний розвиток за дидактичною системою л. В. Занкова.

Багато теоретичних положень, розроблені в працях Л. В. Занкова, лягли в основу розробки основних проблем дефектології. Як відомо, дефектологія є інтегративної наукою на стику психології, педагогіки і медицини, що займається питаннями вивчення, навчання і виховання людини з відхиленнями в розвитку. Особливо значимі роботи Л. В. Занкова в області психології дітей з відхиленнями в розвитку. Він - один з тих, хто створив фундамент спеціальної психології. У його працях ставляться численні проблеми вивчення психіки дітей з відхиленнями в розвитку. Він вивчав пізнавальні можливості розумово відсталих дітей, розвиток словесної мови в глухих, особливості формування мімічної і жестикулярної мови глухих, проблеми пам'яті в школярів з відхиленнями в розвитку. Значну увагу Л. В. Занков приділяв загальним проблемам навчання і виховання дітей з відхиленнями в розвитку. Особливо важливою проблемою, що бідує в розробці, на думку Л. В. Занкова, є проблема навчання і розвитку дитини. Він глибоко розробив дану проблему на прикладі дітей з відхиленнями в розвитку. Зокрема, він розробляв дану проблему на прикладі психолого-педагогічного вивчення розумово-відсталих дітей. Їм разом зі співробітниками була проведена велика кількість експериментів, у результаті яких був накопичений цілий ряд науково обґрунтованих фактів. У роботах Л. В. Занкова була науково обґрунтована важливість навчання і виховання розумово відсталих дітей. Він відзначав виняткове значення виховних впливів для розвитку пізнавальної сфери розумово відсталих дітей. При цьому, він обґрунтовував необхідність саме корекційно-виховних впливів, що враховують особливості розвитку дитини і спираються на його компенсаторні можливості. Л.В. Занков був організатором і безпосереднім дослідником психічного розвитку розумово відсталих дітей, досліджуваного в динаміку їхнього навчання в спеціальній школі. У працях Л.В. Занкова розглядалися проблеми значної відмінності всього змісту навчання розумово відсталих дітей від змісту навчання нормально розвиваються школярів. Він відзначав небажаність цензового характеру утворення для розумово відсталих школярів, був супротивником копіювання програми масової школи для допоміжних шкіл. На думку Л. В. Занкова, без дотримання вище перерахованих вимог розумово відсталі школярі лише формально засвоюють матеріал, тобто не освоюють у внутрішньо психічному плані. Як відомо, Л.В. Занков був основоположником розвиваючого навчання в СРСР. У його працях глибоко обґрунтована необхідність створення спеціальних психолого-педагогічних умов для засвоєння школярами знань, умінь і навичок. Особливо важливе створення таких умов, на думку Л.В. Занкова, для дітей з відхиленнями в розвитку, зокрема. для розумово відсталих. Але при цьому дані психолого-педагогічні умови повинні значно відрізнятися, оскільки розвиток вищих психічних функцій у нормально розвиваються і розумово відсталих дітей мають корінні відмінності. У роботах Л.В. Занкова одержала розробку проблема взаємодії словесних і наочних засобів у навчанні розумово відсталих дітей. У спеціальній педагогіці, з давнього часу відзначалося, що мислення розумово відсталих дітей знаходиться на низькому рівні, і особливо страждають словесно-логічні форми мислення. Саме тому акцент робився на застосування наочних методів у навчанні розумово відсталих дітей. У своїх роботах Л. В. Занков відзначав необхідність чергування наочних і словесних засобів навчання. Він сформулював положення про те, що ведучим принципом організації навчання розумово відсталих дітей повинне стати підвищення ролі словесних засобів у процесі переходу учнів із класу в клас. Глибокі дослідження Л.В. Занкова і його співробітників контингенту спеціальних шкіл показали, що в них маються діти, що мають потребу в інших формах навчання, чим розумово відсталі. НАДАЛІ ці дослідження дали поштовх виділенню спеціальної групи дітей, що одержали назву «діти з затримкою психічного розвитку». Л.В. Занковым були написані фундаментальні роботи, присвячені психології розумово відсталих дітей, що з'явилися одними з перших у СРСР. Л.В. Занков піддав ретельному аналізу роботи різних авторів, присвячені визначенню ступеня розумової відсталості. Він розглянув роботи П.П. Блонського, Т. Циена й ін. У своїх дослідженнях Л. В. Занков відзначав необхідність створення критеріїв, по яких можна розмежувати ступеня розумової відсталості. На думку вченого, це було особливе важливо, оскільки при доборі дітей у допоміжні школи були випадки влучення в них нормально розвиваються дітей, а також дітей з іншими відхиленнями в розвитку, наприклад - з порушеннями слуху. Необхідність удосконалення добору в допоміжну школу стала імпульсом для розробки Л. В. Занковим методики дослідження розумово відсталих дітей. Л. В. Занков відзначав, що для того, щоб досліджувати дитини з розумовою відсталістю, необхідно спочатку розглянути загальне питання про співвідношення розвитку нормального і розумово відсталої дитини. Дана проблема розроблялася ще до революції Г.Я. Трошиним, після революції одержала розвиток у працях Л.С. Виготського, надалі була розроблена в працях Занкова. Багато авторів відзначали, що в розвитку розумово відсталої дитини навряд чи можливо знайти які-небудь закономірності, оскільки воно не підкоряється тим закономірностям, по яких проходить розвиток нормально дитини, що розвивається. Л. В. Занков був проти даної позиції. Слідом за Г.Я. Трошиним і Л.С. Виготським він висуває положення про спільності основних законів розвитку нормального і розумово відсталої дитини. У своїх дослідженнях Л. В. Занков підтверджує це фактично, розглядаючи цю проблему в ході дослідження різних сторін розвитку розумово відсталих дітей (антропометричні показники, особливості когнітивної сфери). Дослідження показує схожість розвитку і ту ж послідовність стадій у розвитку розумово відсталих дітей з нормально розвиваються дітьми. При цьому Л. В. Занков відзначає глибока своєрідність розвитку розумово відсталих дітей. Він критикує кількісний підхід до розвитку розумово відсталої дитини, представлений у ряді робіт закордонних дослідників. У цих роботах відзначається, що розумово відсталі діти відрізняються від нормально розвиваються винятково кількістю знань, умінь і навичок і т.д. У роботах Л. В. Занкова переконливо доведено, що проблема не в тім, що розумово відстала дитина спізнюється у своєму розвитку на кілька років у порівнянні з нормально розвивається, а в тім, що він на всіх ступенях свого розвитку розвивається інакше, чим нормально розвивається дитина. Розробляючи проблеми діагностики розумової відсталості, Л. В. Занков різко критикував симптоматичний підхід до діагностики розумової відсталості. На його думку, багато дослідників ставили діагноз, спираючи тільки на дослідження симптомів. Він же вважав, що необхідно використовувати синдромологичний і нозологичний підходи, тобто розкривати причини і механізми розумової відсталості. Слідом за Л.С. Виготським, він розвивав ідеї діагностики розвитку стосовно до розумово відсталих дітей. Він відзначав, що дослідження розумово відсталих дітей без обліку особливостей їхнього розвитку спотворювало результати діагностики й у результаті виходило, що всі ознаки, що характеризують розумово відсталої дитини випливали з первинного біологічного дефекту. У роботах Л. В. Занкова обґрунтовано, що шляху пізнання особистості розумово відсталої дитини повинні ґрунтуватися на диференційованому вивченні окремих сторін його особистості, що дозволить одержати значний матеріал, що характеризує послідовність розвитку розумово відсталої дитини в онтогенезі. Розвиваючи ідеї діагностики розвитку Л.С. Виготського стосовно розумово відсталих дітей, Л. В. Занков відзначає, що факти, що були добуті в результаті динамічного дослідження особистості розумово відсталої дитини, повинні бути піддані якісному аналізу, що дозволить розкрити генетичні зв'язки, що лежать в основі розвитку й особистості розумово відсталих дітей. Поряд зі значними дослідженнями в області олігофренопсихології, Л. В. Занков уніс великий вклад у становлення сурдопсихології як науки. Роботи Л. В. Занкова разом з И.М. Соловйов були одними з перших у спеціальній психології, у яких систематизувалися й узагальнювалися зведення про психологію глухих дітей. У 20-30 роки ХХ століття сурдопсихологія була найменш розробленою галуззю спеціальної психології. В ті роки існували лише нечисленні закордонні дослідження в області сурдопсихології і трохи вітчизняних (А.В. Владимирський, А.Н. Поросятників).