0. Проаналізуйте основні тенденції міжнародних відносин 1871-1914 рр.

У 70-тірр. XIX ст. в цілому завершився бурхливий період історії МВ, який супроводжувався підйомом національних рухів і спалахами національних воєн. Почалася мирна смуга розвитку. Війни не порушували спокій Європи протягом майже половини століття - аж до ПСВ. Рідкісні збройні конфлікти мали місце в цей час тільки на Балканському півострові.

Національні війни 50-х – початку 70-х рр. XIX ст. помітно змінили вигляд Європи. Насамперед, відбулися зміни в складі основних держав. До цих воєн визначальний вплив на європейську політику робили Австрія, Росія, Франція, Великобританія і Пруссія. Тепер місце Пруссії зайняла Німецька імперія. Крім неї на роль однієї з провідних держав Європи стала претендувати Італія.

І. Але головне, змінилося співвідношення в силах основних держав:

завдяки своїм перемогам в національних війнах, Німеччина і в меншій мірі Італія зуміли висунутися на перший план в європейській політиці.

Решта держав були змушені поступитися їм місцем:Франція частково втратила свій міжнародний авторитет внаслідок невдач Наполеона III і особливо поразки у війні 1870-1871 рр. Могутність Росії було підірвано Кримською війною, а також її загальною економічною і технічною слабкістю. Після поразки у війні 1866 р. і від колишньої величі Австрії залишилися одні спогади.

Значно зросла могутність Великобританії. Але її вплив зменшився. Після закінчення Кримської війни 1853 – 1856 рр. вона втратила інтерес до європейських справ і перейшла до політики т.зв. «блискучої ізоляції» - відмовляється від участі у війнах і воєнних союзах на континенті Європи. Мало значення також і те, що В. стала приділяти явно більше уваги колоніальній політиці. У другій половині XIX ст. вона була поглинена реформами управління своєю колоніальною імперією, найбільшою у світі. Та й взагалі В. влаштовувала склалася на континенті Європи розстановка сил. Особливо вона була задоволена ослабленням позицій Франції та Росії, яких в XIX ст. вважала своїми головними суперниками на міжнародній арені.

Однією із головних причин було і посилення нерівномірності економічного розвитку індустріальних країн, що вело до загострення суперечностей між ними. З 1870-х рр. прискореними темпами йшов процес становлення монополістичної стадії капіталізму. Це не могло не вплинути на характер розвитку МВ. У зовнішній політиці великих держав з'явилися нові соціально-економічні мотиви. І хоча за формою своєю зовнішня політика, міждержавні суперечності і конфлікти залишалися такими ж, як і в епоху вільного капіталізму, їх економічний і соціальний зміст істотним чином змінювався.

Основні риси

• Нагнітання гонки озброєнь.

• Боротьба за переділ поділеного світу (локальні війни).

• Загострення відносин між країнами Антанти і Троїстого союзу.

Локальні війни і конфлікти кінця XIX — початку XX ст.

• Іспано-американська війна (1898 р.). Закінчилася пере­могою СІНА. Американці отримали Філіппіни, острови Гуам і Пуерто-Рико. Куба формально здобула незалеж­ність, а фактично — опинилася під протекторатом СІНА.

• Англо-бурська війна (1899—1902 рр.). У результаті пе­ремоги Великої Британії бурські республіки Оранжева і Трасвааль стали британськими колоніями.

• Російсько-японська війна (1904—1905 рр.). Перемога Японії у війні дозволила їй отримати Південний Сахалін, Порт-Артур, установити своє панування в Південній Маньчжурії.

• Марокканська криза (1905—1906 рр.). Німеччина спро­бувала перешкодити Франції встановити своє пануван­ня в Марокко. Завдяки підтримці Англії, Росії та Італії французи отримали можливість переважного впливу на Марокко.

• Боснійська криза (1908—1909 рр.). Під тиском Німеччини Росія була змушена визнати захоплення Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною.

• Друга Марокканська криза (1911 р.). Фактичний провал другої спроби Німеччини перешкодити Франції захопити Марокко.

• Італо-турецька війна (1911 р.). У результаті здобутої пе­ремоги Італія захопила Лівію, острови Родос і Південні Споради.

• Перша балканська війна (1912—1913 рр.). Поразка Туреччини у війні спричинила втрату нею всіх сво­їх європейських володінь. Було засновано нову держа­ву — Албанію, яка фактично опинилася в залежності від Австро-Угорщини та Італії.

•Друга балканська війна (1913 р.). Закінчилася пораз­кою Болгарії. Македонія і більша частина Фракії віді­йшли до Сербії та Туреччини. Румунія захопила Південну Добруджу, а турки повернули Адріанополь.

Проаналізуйте процес створення Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.

Створення Версальсько-Вашингтонської системи забезпечило вихід із війни, надало можливість розрядити післявоєнну напру­женість і заклало підвалини для відносної стабільності в міжна­родних відносинах у 1920-ті рр.

Рішення містили положення, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин, а саме: визнання права на самовизначення народів, відмову від війни як засобу розв’язання конфліктів та ін.

Створення Ліги Націй та визнання незалежності низки євро­пейських держав.

Створена Версальсько-Вашингтонська система мала й свої недоліки. Установлені репарації зовсім не відповідали реальним можливостям переможених країн. Через ці обставини хвиля шовінізму і націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла, тепер її підтримувало почуття національного прини­ження.

Не сприяло послабленню націоналізму і рішення стосовно кор­донів. Проголосивши принцип самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці неоднора­зово порушували його самі та заплющували очі, коли його пору­шували інші. За такого переділу кордонів у багатьох країнах ви­никли райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди в більшості випадків не з власної волі: німці — у Чехо-Словаччині, Франції, Бельгії та Польщі, угорці — у Чехо- Словаччині, Югославії та Румунії, українці — у Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині тощо. Навряд чи Версальсько-Вашингтонська система могла розраховувати на підтримку цих народів.

Поза Версальсько-Вашингтонською системою залишилася Росія, що стало значним дестабілізуючим чинником. Для дер­жав Антанти Росія була насамперед зрадницею, яка уклала се­паратний мир із ворогом (Брестський мир від 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизм викликав у країн Антанти ворожість, що привело до інтервенції в Росію (1918—1922 рр.), а після її про­валу — до ізоляції Росії на міжнародній арені.

Ще одним серйозним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи були її гарантії збереження. Нові політичні лідери, що прийшли до влади в СІНА, Англії, а згодом і Францп, прагнули відмежуватися від закладеної їхніми попередниками несправедли­вості. Першим сигналом, що система є вразливою, стало рішення конгресу СІНА не ратифікувати Версальський договір (у 1921 р. СІНА уклали окремий договір із Німеччиною, який включав усі положення Версальського договору). Одночасно Конгрес СІНА ану­лював франко-американський договір про взаємодопомогу. Англія, за прикладом СІНА, теж анулювала англо-французький договір. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінування над Ні­меччиною, пішла на створення союзу східноєвропейських держав, які були зацікавлені у збереженні Версальської системи. До того ж ці держави мали стати і «санітарним кордоном» проти СРСР. Так, у 1921 р. Франція уклала політичний пакт і воєнну конвен­цію з Польщею. У 1920—1921 рр. за підтримки Францїї Чехо- Словаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таким чином Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереження Версальської системи.

Охарактеризуйте спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х рр. ХХ ст.

Генуезька конференція. 10 квітня — 19 травня 1922 р. ■ Пошук шляхів вирішення економічних і фінансових питань у післявоєнному світі. ■ Домінування на конференції «російського питання»: вимоги західних держав до Росії сплатити борги попередніх російських урядів (18,5 млрд золотих рублів), повернути або відшкодувати вартість націоналізованих підприємств у Росії, ліквідувати монополію на зовнішню торгівлю; вимоги Росії до західних держав відшкодувати збитки, завдані інтервенцією країн Антанти в роки громадянської війни в Росії (39 млрд золотих рублів), надати Росії допомогу і вигідні кредити, підписати з Росією вигідні торговельні угоди. ■Д рипинення роботи конференції через неспроможність урегулювати взаємні фінансово-економічні претензії.

Гаазька конференція. 15 червня — 20 липня 1922 р. ■ Нова спроба вирішити фінансово-економічні питання. ■ Дбговорення претензій західних країн до радянської Росії, пов’язаних із націоналізацією майна іноземних власників та анулюванням боргів царського та Тимчасового урядів, а також розгляд питання про кредити РРФСР. ■ Дідхилення представниками західних країн усіх пропозицій радянської делегації, спрямованих на міжнародне співробітництво; відмова обговорювати питання про кредити без виконання РРФСР попередніх умов. ■ Н еспроможність прийняти заключний документ у зв’язку з тим, що конференція зайшла у глухий кут.

Лозаннська конференція. Листопад 1922 — липень 1923 р. ■ Дпроба врегулювати становище на Близькому Сході. ■ Дкладення Лозаннського договору, який передбачав встановлення миру між Туреччиною та державами Антанти, зобов’язання Туреччини сплатити частину боргу Османської імперії, скасування міжнародного фінансового контролю над Туреччиною. ■ Підписання конвенції про Чорноморські протоки, згідно з якою встановлювався режим вільного проходу військових і торгових суден через протоки Босфор і Дарданелли; передбачалася демілітаризація зони проток та евакуація англійських військ із території Туреччини.

Локарнська конференція. 5—16 жовтня 1925 р. Прийняття Рейнського гарантійного пакту, який забезпечував недоторканність кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною. Зобов’язання Франції та Бельгії не вдаватися до війни з Німеччиною. Виступ Великої Британії та Італії гарантом Локарн-ської угоди. Вирішення спірних питань через міжнародний арбітраж. Схвалення плану Дауеса.

Проаналізуйте буржуазні революції в країнах Азії (Японія, Туреччина, Китай) у другій половині ХІХ – початку ХХ століття.

закрили Японію для Європейців. Панувала диктатура сьогуна і в XIX ст..Влада його обожнювала і повністю йому належала . В 1854 відбулось відкриттям Японії іноземні товари, які попали на ринки підривали Японське мануфактурно- ремісничниче виробництво. Розпочався рух за вигнання іноземців. Самурайська опозиція та інтелігенція розуміли що країна безнадійно відстала від Заходу і потрібні реформи. Прибічники імператора вирішили використати рух незадоволених проникненням іноземців для повалення режиму сьогунату (сьогун - воєначальник). Розпочалась громадянська війна. Провідною силою боротьбі за відновлення імперат. влади стали самураї, до них приєднались заможні і середні прошарки селян та міських мешканців. В 1867 році сьогун відмовилося від влади на користь 15 річного імператора Муцухіто (1852-1912). В 1867р. його коронують імператором Мейдзі (освідчене правлінні) розпочинається доба освіченого правління. Революція отримала назву «реставрація Мейдзі» вона знищела владу сьогунів із роду Токугава і поклала початок соціально-економічним реформам: аграрна: знищення прав князів- дайміосів на землю. Встановлення приватної власності на землю та права купівлі – продажу селяни стали власниками наділів, які обробляли. Податкова: 1873 єдиний поземельний податок – 3% від вартості землі. Адміністрат. Давні історичні провінції було ліквідовано поділено на префектури (кени) Владу князів ліквідовано управління передавалося губернаторам. Станова: населення поділенно на 3 нові стани: «кадзоку» - вище дворянство-аристократія, «Сідзоку » -нижче дворянство середні і нижчі самураї «хеймін» - прості люди. Військова:и з 1872 запроваджено загальну військову повинність. Армію формують та одягають за європейським зразком. Політична:1889 Конституція (конят. монар). Релігійна:1873 припинили переслудувати християн, 1876 – віротерпимість. Судова: 1880-1890 «звід кримінальних законів», «Закони кримінального судочинства», «звід цивільних законів». Освітня: 1877 в Токіо відкрито університет військову Академію. Грошова: 1871 введена грошова одиниця – ієна. На поч.. XX період називався «Пробудження Азії». 1908р. Туреччина «Молодотурецька революція » встановлена Конституційна монархія. Революція в Османській імперії спрямована проти деспотичного режиму султана Абдул- Хаміда ІІ. Дістала назву за ім’ям «младотурків»- європейська назва реформаторів в Османській імперії, які боролись проти абсолютизму в к. XIX на поч..XX ст..

Причини: напівколонія труднощі в розвитоку капіталу, промисловості; деспотичний режим султана; опозиційний рух (інтелігенція, офіцери).

Хід: 3 червня 1908р. армія під руководством лейтенанта Ніязі – повстання Рейсмі (Македонія). Відмова армії придушити. 23 липня захопленні Салоніки, ультиматум відновити Конституцію 1876р. 24 липня 1908рр. Султан погодився скликати парламент.

Китай. Сіньхайська революція (сіньхай- рік миші за китайським календарем) – 1911-1912 – повалення маньчжурської династії Цінь і проголошення Китайськлї республіки. Хід: 10 жовтня 1911р гарнізон м.Учань. До листопада 1911р 15 провінцій. 29 грудня 1911р збори провінцій- оголосили Сунь Ятсена тимчасовим президентом. 12 лютого 1912 року останній імператор зрікся престолу. 13 лютого 1912р президент Юань Шихай. Повалено династію Цінь, яка панувала 267 років.