2. Садово-паркове мистецтво в середні століття.

Епоха античності з її архітектурою, мистецтвом, науками завершила своє існування в кінці 4 ст. Прийшов новий час – епоха феодалізму, або період середньовіччя (5-15 ст.). В епоху середньовіччя відбуваються формування європейських держав, постійні міжусобні війни, повстання. Саме в цей час утвердилося християнство. Рабство змінилося феодальним ладом. Історія архітектури середньовіччя поділяється на три періоди:

- ранньосередньовічний (4-9 ст).

- романський (10-12 ст).

- готичний (кінець 12-14 ст).

Архітектура, мистецтво, особливо в паркобудівництві, дуже уразливі і вимагають для свого існування мирної обстановки, тому в умовах нестабільності у світі, особливо в Європі, призупиняється розвиток і садово-паркового мистецтва. Розміри садів різко зменшуються, появляються внутрішні сади в межах монастирів і при замках, там, де їм якось гарантована безпека від розгрому. Саме внутрішній сад став єдиною сполучною ланкою між жителями міста і природою. У внутрішньому саду вирощували декоративні та плодові насадження, а також лікарські трави. Дерева висаджували рівними рядами і в основному місцевого походження, зустрічалися й екзоти. Фруктові сади по периметру оточували для захисту листяними породами (липа, ясен, тополя). Прообразом сучасних квітників були регулярні грядки з лікарськими і декоративними рослинами: мальва, полин, шалфей, чай, мак, богородска трава, рута і т. п. Формування грядок було у формі призм. Укоси їх зміцнювалися дерном, жердинами або тинами з лози. У середньовіччі з'являються такі основні типи садово-паркових об'єктів:

- монастирські сади;

- сади при замках;

- університетські сади;

- перші ботанічні сади при академічних центрах.

У монастирських садах часто дві хрестоподібні пересічні доріжки ділили їх на чотири частини. У центрі перетину встановлювали хрест або висаджувався кущ троянд в пам'ять про мученицьку смерть Христа. Сади при монастирях мали утилітарне призначення. Естетичні питання зазвичай відсувалися на другий план. Замкнутий дворик всередині монастиря, де вирощувалися декоративні рослини, називався клуатр. Сади при замках служили для відпочинку і зустрічей, облаштовувалися з декоративними елементами і невеликого розміру. Невеликі внутрішні садові території призводили до виникнення нового прийому лабіринту (ділянка з спеціально заплутаних садових доріжок, розділених зеленню (малюнок 4). Він вписувався в геометричну форму, зазвичай квадрат або шестикутник.

Малюнок 4. Приклад лабіринту (фото з гравюри)

Прийом запозичений у будівельників храмів, які викладали мозаїчний малюнок на підлозі, спрямований складними лабірінтами до центра залу. Проповзаючи по такому візерунку на колінах, прочани уявляли собі, що здійснюють далеке поломниство. Згодом саме цю ідею перенесли в садок.

Пізніше середньовіччя характеризується розвитком науки, і з відкриттям перших університетів (в Парижі, Оксфорді і т. п.). Досягли високого рівня розвитку ботаніки і садівництва. Стали закладатися перші ботанічні сади, відкриті для широкої публіки вже в епоху Відрод-ження.

Отже, особливості садово-паркового мистецтва Середньовіччя в центральній Європі такі:

- простота і геометричність планування внутрішніх садів;

- розробка нового прийому - лабіринту;

- поява зачатків ботанічних садів та підготовка їх відкриття для широкої публіки до першої половини 15 ст.

Іспано-мавританські (арабські) сади. Важливу роль у розвитку світового ландшафтного мистецтва відіграло утворення в 7 ст. Арабського Халіфату, який об'єднав завойовані землі Палестини, Сирії, Ірану, Єгипту, Іраку та Іспанії.

Соціальні умови. Мусульманське мистецтво Сходу відрізняється величною і монументальністю, схематизмом і абстрактністю.

У ранній період розвитку ісламського зодчества приміщення мечетей, духовних навчальних закладів та інших споруд групувались навколо великого двору, оформленого критими галереями. Найбільш відомими шедеврами ландшафтного мистецтва, що дійшли до наших днів, є сади в Іспанії. Араби застосували досвід Єгипту, Риму, по облаштуванню іригаційних споруд та створили потужну гідротехнічну систему, де використовували танення снігів на гірських вершинах, перетворюючи безводну Іспанію на квітучий край.

В Іспанії сформувався новий тип саду - іспано-маврітанський (патіо). Він нагадує сад середньовічного монастиря та атріумнаперістільний сад Стародавнього Риму. Патіо був невеликих розмірів - від 200 до 1200 м², оточений стінами будинку або високою кам'яною огорожею і являв собою продовження приміщень під відкритим небом. Його план відрізнявся суворою регулярністю. Головними декоративними елементами були басейни, канали, мініатюрні фонтанчики. Приділялася велика увага мощенню, у зв'язку з жарким кліматом Іспанії, який не дозволяв застосовувати газон. Мощення в патіо було двоколірним, вистеленою річковою або морською галькою.

Використовувалася майоліка (кольорові кахлі). Нею викладалися дно і краї водойм, облицьовувалися підпірні стінки і лави. Основні кольори - блакитний, зелений, жовтий, пом'якшували спеку.

Природні умови. Клімат жаркий і посушливий, що змушувало вдаватися до іригації. Часті суховії, пісок, пил давали підставу для її будівництва навколо потужних стін.

Рослинність. Перевага віддавалася вічнозеленим рослинам (самшит, мирт), які формували стрижені огорожі або бордюри. Вирощували туї, лаври, олеандри, мигдаль, апельсинові і мандаринові дерева, кипариси. Стіни будівель холодних тонів служили добрим фоном для лимонних дерев і жасмину. Квіти не відігравали вирішальної ролі в озелененні. В основному їх цінили за ароматичність. Особливо популярні були троянда і жасмин. Широко застосовувалися гліцинії, магнолії, столітник, іриси, нарциси, мальви.

Вода і її значення. Рай ототожнюється з ідеальним садом і надлишком в ньому води. Вона зазвичай досягала кромки водойми і навіть переливалася через неї. Правильна форма ємності з водою в центрі саду чи на перетинанні доріжок символізувала стабільність. Місцезнаходження саду завжди вибиралося з урахуванням джерела води. Фонтани спочатку використовувалися в якості фільтрів для очищення води від личинок комах, але далі, коли оцінили зміну струї води, стали застосовувати їх для насолоди очей, а шум - «як музику для слуху». Водні пристрої іспано-мавританських садів діляться на типи: канали, вузькі потоки-смуги, басейни, фонтани.

Специфічні риси садів цього часу полягають у композиційному взаємозв'язку архітектури будівлі і садів; відсутності загальної осьової побудови.

Інтер'єр злитий з двориками настільки, що не завжди відчувається, чи знаходиться відвідувач всередині або зовні. Досягається це тим, що перехід з будинку в сад оформлявся арками, а садочки з інтер'єрами декорували однаковими рослинами.

3. Найважливіші етапи розвитку садово-паркового мистецтва: Італія, Франція, Німеч- чина, Голландія, Китай, Японія, Росія. Особливості садово-паркових композицій цих країн.

На зміну похмурому і суворому Середньовіччю прийшла епоха Відродження, або Ренесансу. Відродження пов'язане з поверненням до античних образів, розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, прагненням людини звільнитися від переважного гніту церкви, створенням нових чудових міських ансамблів, громадських споруд, зведенням палаців і храмів.

Епоха Ренесансу існувала недовго, лише 200 років, і включала три періоди:

- раннє Відродження (14-15 ст),

- високе Відродження (друга половина 15 ст.),

- пізнє Відродження (16 ст) .

Кожен період яких характеризується своїми рисами.

Природні умови Італії. Клімат м'який середземноморський з достатком води, з перевагою гірських потоків, мальовничих рельєфів.

Рослинність. В алеях росли платани і дуби, в якості акцентів використовувалися кипариси. Використовувалися листяні породи: тополя, каштан, ільм, маслини. Для створення зе-лених стін застосовувалася флора, яка зберігає форму після стрижки: самшит, мирт, лавр, тис, туя західна.

У декоративних діжках вирощували цитрусові. Для пергол висаджували кучеряві троянди, плющ, виноград. Квітковий декор був стриманим, і в той же час в асортименті зустрічаються численні види цибулинних, іриси, лілії, гвоздики, фіалки, троянди та і.н Партери оформлялися квітниками і арабесками зі стриженого буксуса, прикрашалися скульптурами та фонтанами. На партерах облаштовувалися перголи, трельяжі і альтанки.

Будівельний матеріал - мармур, туф, травертин. У проектуванні і будівництві ряду садів брали участь видатні зодчі: Палладіо, Віньола, Джакомо Делла Порта, Браманте, Брунеллескі, Альберті, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, художник Рафаель, які запронували багато нових художніх прийомів. Наприклад, амфітеатр - висока стіна, яка замикає частину саду. Вона богато поєднувала нішу зі скульптурою, стінними фонтанами, з вінчає балюстрадою і пластичним декором. У плані це півкруг. Увігнутий півкруг поглиблює перспективу, а також урізноманітнює гру світлотіней.

Архітектурно-планувальне регулювання італійських садів терасування і розташування на схилі пагорба. Підпірні стіни, сходи, боскети, фонтани, розташовані уздовж однієї або декількох композиційних осей і змінюються в суворій послідовності. Вони розраховані на створення різноманітних ефектів. Основним типом саду в Італії епохи Ренесансу є сад при віллі (малюнок 5), планування якого формувалася наступним чином: сад розміщувався на терасованому схилі. Будинок був плановим акцентом, на якого орієнтована головна компо-зиційна вісь; осьова побудова - головна особливість саду. Поздовжня вісь проходила поперек терас. Поперечні осі направлені перпендикулярно їй. Основними композиційними вузлами є: будинок, партер, фонтани та інші архітектурні споруди. Ці об'єкти могли знаходитися на перетині осей або завершувати їх; насадження в боскети займали основну частину саду; рельєф був основою в організації партерів. Вони розміщувалися по головній осі, або перед будинком, або у підніжжя схилу. Римський сад-ксіст знайшов відображення в італійських партерах і з'явився продовженням будинку; амфітеатр або вільно зростаючі групи дерев замикали плоску частину саду; з'явився новий елемент - ізольована ділянка чи невеликий сад для відпочинку, що отримав назву «секретний сад».

Малюнок 5. Перспектива садів д'Есте з пташиного польоту (фото з гравюри)

- цілісне рішення кожного композиційного вузла;

- використання лоджій як видових точок і поступового переходу від закритого простору вілли до відкритого простору саду;

- стримана монументальність, послідовність і врівноваженість саду;

- органічна і багата обробка рельєфу, води, малих архітектурне форм;

- облік світлових і колірних ефектів;

- продуманість пропорцій (наприклад, співвідношень малих архітектурних форм і їх фону, ширини алей і висоти дерев і т. п.).

В цілому, вигляд саду - «театралізована декорація». З відкриттям цього напрямку стали організовуватися сади таким чином: ближче до глядача оточували архітектурні об'єкти і багато скульптур, а на задньому плані - вид прекрасної місцевості, куда неможливо потрапити, але можна споглядати її.

У композиції італійських садів епохи бароко, що затвердилася у 80-і роки 16 ст. і стала мистецтвом багатої буржуазії, поєднувала новий елемент - променеві, або радіальні, алеї, тоді як в віллах епохи Відродження приймалися тільки квадратні членування території.

Основні принципи побудови композиції регулярного сада бароко: навмисна ускладненість архітектурно-просторових рішень; несподіванка ефектів; витончений естетизм; декоративно-стилізаторська деформація прорізів і форм; свобода в формоутворенні; розвиток композиції в глибину; використання контрастів світлотіні, стриженої зелені і рядових поса-док кипарисів для створення зелених театрів і розміщення скульптур; прикраса партеру складними візерунками та арабесками; застосування прийомів мальовничого оформлення фонтанів і каскадів, домагаючись своєрідного синтезу різних видів мистецтва; створення нового типу саду по функції і за композиційно-планувальним параметрам - ботанічний сад.

В цілому італійські сади епохи Відродження та бароко надали значний вплив на розвиток ландшафтного мистецтва всієї Європи, а в першу чергу - Франції. Відродження та бароко у Франції охоплюють період з другої половини 15 ст. до початку 18 ст. Італійський Ренесанс сильно вплинув па французів під час південних походів до Італії. Він відбився на фран-цузькому садово-парковому будівництві.

Природні і рослинні умови. У ландшафті Франції переважають рівнинні місцевості зі спокійним плином рік, що виключають створення терасових садів і шумових водних пристроїв. Клімат більш прохолодний, ніж в Італії. Рівний рельєф покритий значними лісовими масивами з переважанням листяної флори: граба, бука, дуба, в'яза, каштана, липи, ясена. Широко культивуються фіалки, гвоздики, лілії, іриси, троянди та ін. У садах з'являється новий елемент берсо - критий каркас з дерева або металу, що зводиться над дорогою. Розростаючись, рослини створювали суцільний зелений тунель. Сади прикрашалися квітниками, які в 17 ст. перетворилися в розкішні мереживні партери - Бродер, де крім квітів, вводилися трави, стрижений буксус, а також «мертвий» матеріал - вугілля, товчена цегла, пісок та ін. (малюнок 6).

Малюнок 6. Бордер

Замки будувалися в основному поблизу річок і завжди оточувалися зі усіх боків ровом з водою. Рови мали чіткі геометричні контури і часто з'єднувалися каналами з річкою. Це дуже важливо, оскільки в подальшому канал стає традиційним елементом садово-паркової композиції Франції (мал. 7).

Малюнок 7. Кружевний партер в парку Тюрильї (Франція)

Для барвистості і пожвавлення в садах містили павичів. Щоб уберегти квітники від птахів, по периметру встановлювалася невисока стінка або палісад. Висота огорожі встановлюється на висоту ліктя людини. Ця, здавалося б, незначна деталь дуже істотна і лягає в основу розвитку наступного поняття: найкраща точка сприйняття квітника або партеру.

Зодчі використовували найменші перепади рельєфу для збагачення композиції. Це призвело до появи таких пристроїв як Боулгрін та вертюгаден. Боуленгрін - партер з простим малюнком, розміщують далеко від будівель і був опущений нижче оточуючих доріжок.

Вертюгаден - це своєрідний італійський «амфітеатр», який представляє напівкругле завершення композиційної осі з живої огорожі, куди підводилась система невисоких терас, верхня з яких прикрашалася рослинами в діжках (мал. 8).

Малюнок 8. Садовий театр (вертюгаден)

Об'єкти садово-паркового мистецтва Франції 16-17 ст. були чотирьох типів: обширні парки мисливських замків і палаців; невеликі сади біля будинків; широкі бульвари; ботанічні сади.

Основні риси французького класицистичного парку (наприкладі Версаля): наявність великих просторів і розкриття далеких перспектив; розміщення на плоскому рельєфі; симетричність композиції по відношенню до центральної осі (Малюнок 9); індивідуальність окремого дерева втрачається в масиві; використання топіарного мистецтва: зелені стіни коридорів, альтанок, залів і кабінетів, куль, кубів, пірамід; застосування трельяжні конструкцій (альтанок, арок, огорож); інтенсивне обводнення, в якому канали і плоскі водоймища мають характер дзеркал, розташовані на одному рівні з поверхнею землі і відокремлені лише невеликим бордюром; центральну частину саду складає партер, який обрамлений стриженими стінами боскетів; використання партерів-вишивок або «Вирізними» газону з рідкісним включенням натуральних квітників; помірність у застосуванні скульптури, на відміну від садів Ренессанса і бароко; основною прикрасою служила паркова алея з 2 або 4 рядів дерев, що відкривала перспективи на навколишню місцевість.

Регулярні сади і парки Англії. Вплив садового мистецтва Франції на Англію був великим, тому що садівництво там було улюбленою справою. Природні умови Англії різноманітні. Вона розташована на Британських островах. На заході і півночі переважає гірський рельєф. На південному сході і в центрі - горбисті рівнини. Клімат помірний, океанічний, воло-гий. Восени і взимку постійні тумани, що додають садам і паркам особливу романтичність. Основними рослинами вважаються: кедр, липа, ялівець.

Основний тип об'єктів садово-паркового мистецтва в Англії - парк при маєтку. Для садово-паркового мистецтва Англії першої половини 18 ст. характерні такі риси і прийоми: продовження старих традицій - підстриганням дерев і кущів (стіни, арки з зелені) (мал. 9.) використовувався широко прийом боулінгріна, запозичений у французів; ставки будувалися нижче рівня землі і нерідко обносилися стриженими палісадами. Нерідко ставки досягали великих розмірів і прикрашалися фонтанами; створення затишних місць відпочинку, замкнених вистриженими бесідками або стінами. У голландських садах, невеликих за розмірами і розпланованиих строго симетрично (мал. 10), у шаховому порядку, було поширене квіткове оформлення у вигляді химерно облаштованих клумб та квітників. Крім того, особливістю цих садів була велика кількість каналів, яких в деяких голландських садах було іноді більше, ніж доріжок.

Малюнок 9. Версаль. Схема генерального плану (автор А. Ленотр, архітектори:

Л. Ліво, Ш. Лебрен, А. Мансар. 1660-1700 рр..)

Малюнок 10. Сад в Голландії.

Сади і парки Німеччини. Німецьке садово-паркове мистецтво виявилося теж під впливом Версаля і бажання «перевершити сусідніх пануючих князів». Власники різних князівств «змагалися» між собою в красоті своїх резиденцій. У Німеччині прагнули до пишності, і тому розвивалося «шалений» рококо. Краса мас в архітектурі Німеччині майже завжди прикрита великою кількістю прикрас. Плани будівель там дуже складні, дзвіниця або куполам придані вигадливі форми, балкони підтримувалися «звитими каріатидами», а малюнок орнаментів асиметричний.

Природні умови Німеччини. Клімат помірний, перехідний від морського до континен- тального. На південь від Берліна переважають невисокі гори. Основними типами об'єктів садово-паркового мистецтва Німеччини були: міські палацово-паркові ансамблі міські сади; заміські палацово-паркові комплекси.

Основні особливості німецько-австрійських садів і парків: палаци були невеликими, а показність і розмах досягався створенням великих садів і парків; композиція парків була вираз-ною, але простою; парки були у формі правильного прямокутника з одновісною системою; значну роль в парках відігравали водойми - плоскі дзеркальні басейни і канали.

Китайські сади і парки. Розуміння природи в ландшафтному мистецтві Китаю справляло вплив на розвиток пейзажного парку в Європі. Паркобудови Китаю своїми коренями сягають глибокої древності (у 12 ст. до н. е..), т. тобто у часи розквіту ассірійських міст.

Природно-кліматичні умови Китаю. Китай - «країна гір». Клімат на заході континенталь-ний, а на сході - мусонний. Пейзажи дуже різноманітні у зв'язку з чергуванням височин і низин.

Рослинність. Асортимент рослин надзвичайно багатий: різновидові види сосен, ялівців, кленів, дуба китайського, верби, кедра, груши, вишні. Багато гарно квітучої флори: камелії, азалії, рододендрони. У країні нараховують 6 типів садів: при імператорських палацах; при імператорських гробницях; при храмах; сади природних пейзажів; домашні сади; сади вчених, або літературні. Усі сади наділені глибоким символізмом, є віддзеркаленням релігійних забобонів. Найбільш стародавніми вважаються сади при імператорських палацах, які, інколи займали величезні простори.

Характеристика китайського парку. У центрі саду розташовували головний павільйон з бібліотекою для відпочинку і читання. Біля нього була глибока водойма, утворена струмками, поточними зі сходу. З цього басейну вода розтікалася в п'яти напрямках, що зверху нага-дувало п'ять кігтів леопарда. У ставку плавали лебеді. Над ставком, височіла крута скеля, вершина якої вигиналася, подібно спині слона, і нависала над водою. Нагорі був легкий павільон. У ньому відпочивали і спостерігали схід сонця. Окремі рукави струмків огинали острова, часто зливалися, створюючи дзеркала води, і, накінець, потрапляли в лабіринти між скелями, де перетворювалися в бурхливі каскади. Усюди в саду були розкидані павільйони і штучні пагорби, з'єднані мостами. На галявинах росли запашні квіти, цілющі трави та декоративні чагарники. Навколо амфітеатру нависали скелі.

Найголовнішим для садово-паркового мистецтва Китаю було те, що парк безпосередньо зливався з навколишнім ландшафтом і як б поступово виростав з нього, непомітно гублячись у ньому. Пейзажі садів і парків Китаю ділилися на три основні види: страхітливий; сміється; ідеалістичний, або романтичний (мал. 11).

Малюнок 11. Давньокитайський сад

Страхітливий краєвид створювався шляхом облаштування штучних пагорбів і круч, що нависають над головою. Був чутний шум ріки, а вирване з коренем дерево перепиняло її бурхливий потік. Страхітливий краєвид змінювався сміховим. За поворотом дорогі темні ялини і туї, закривають сонце, розступалися і відкривали більшу галявину, прикрашену квітами. У будь-який час року тут цвіли рослини. Від цього здавалося, що весна ніби не покидає долину. Світлий і життєрадісний пейзаж переповнювався контрастами.

Третій тип пейзажів - романтичний - навівав легкий смуток. Основою даного пейзажу могли бути «острівець з хатиною рибалки або ажурна пагода на скелі, вигнутий міст і гілки плакучої верби, схиленої до води.

Китайські зодчі вміло використовували закони повітряної перспективи, ефекти, композиційні прийоми. Ідеологічна релігійна основа садово-паркового мистецтва - віра китайського народу, пов'язана з одухотворенням явищ природи (конфуціанство і даосизм).

Паркова композиція Китаю будується із застосуванням наступних принципів: «інь» - діяти в залежності від місцевих умов; «цзе» - максимально використовувати навколишню природу; визначати головне і другорядне; застосовувати контраст; в малому домагатися великого ефекту; прагнути до досягнення гармонії пропорцій і послідовному розкриттю видів; враховувати фактор часу при сприйнятті пейзажу.

Використовується прийом з'єднання різних паркових комплексів за допомогою прорізів у кам'яних стінах, так званих проникних вікон. Такі отвори іноді оформлялися по контуру і ставали рамкою для пейзажу (мал. 12).

Малюнок 12. Арка "місячні ворота»

Філософія китайського саду краще всього втілена в «садах учених», або «літературних садах». Характерні особливості садово-паркового мистецтва Китаю: активне використання каменю; велика кількість водних поверхонь; велика кількість і продумане розміщення малих архітектурних форм; ретельний підбір декоративної рослинності для створення певного, заздалегідь продуманого пейзажу; створення садів шляхом вдосконалення, естетичного доопрацювання красивих куточків живої природи; підкреслення найбільш виразних точок зору на пейзаж спеціальними прорізами - «проникаючими вікнами», альтанками, воротами; включення симетричних груп будівель з осьові побудови і зазвичай з внутрішніми дворами.

Сади і парки Японії. Історія садово-паркового мистецтва Японії налічує тридцять століть. Парк чи сад призначався для усамітнення, роздумів, тихого осмислення природної краси, втіленої в садові композиції. Досягнення безтурботного настрою у людини було головною ціллю японського ландшафту.

У японському саду немає скульптури, її роль відіграють скелі і камені. Домінанти - кам'яні ліхтарі, мости, мощення з плит. Широко використовується теорія контрастів, що бере свій початок з 13 ст. У житті існує контраст двох сил - активної і пасивної. Високий камінь - панівне, активний початок, камінь лежачий - пасивний. І вони повинні бути протиставлені. Скажімо, по теорії контрастів високий ліхтар неодмінно ставиться близько низького розлогого дерева. У Японії існували в основному чотири типи садів: імператорські; сади при монастирях; мініатюрні садки при житлових будинках; сади чайних церемоній.

Кращим прикладом символічного саду став «Сад каменів» при монастирському храмі Реандзі в Кіото площею 218,8 м², замкнутий з трьох сторін невисокою кам'яною стіною. На чотирикутної площадки асиметрично розташовані 15 каменів різної форми. Вони знаходяться на «полотні» з гравію по п'ять груп з двох-трьох каменів різних конфігурацій. Головними характерними рисами садово-паркового мистетства Японії є: символізм; використання мотивів, підказаних природою; включення в композицію озер і потоків, каменів; підстриганням дерев; м'якість загального тону; введення на невеликих територіях карликових дерев - бонсай (мал. 13); складання та прикраса інтер'єрів: ікебана - «збереження квітів у другій половині життя» - мистецтво складання композицій із сухих рослин; широке застосування національних традицій, зокрема таких, як чайна церемонія; створення саду як відтворення живої природи в заданих і заздалегідь обумовлених масштабах; формування саду навколо компактної симетричної групи будівель.

Малюнок 13. Міський борсай

Сади і парки Росії. Найдавніші витоки майбутніх російських садів і парків лежать в обожненні природних явищ, ритуальному сприйнятті деяких ландшафтних урочищ, запровадження системи суворих заборон на їх господарське використання.

Давньоруські об'єкти садово-паркового мистецтва можна розділити на наступні типи: сакральні споруди на вершинах; священні гаї; пантеони - ритуальні урочища; розважальні гаї і гульбища; міські садиби; монастирі.

Так, розташування сакральних святилищ Саяно-Алтаю вказує на їх зв'язок з культом снігових вершин - місцями проживання божеств вищого рангу. Вони розташовані під відкритим небом на невисоких вершинах, часто при водних джерелах, а наскальні малюнки петрогліфи були звернені у бік більш високих снігових вершин. Столбоутворені купи каміння на вершинах гір, перевалах, особливо небезпечних місцях, чимось виділені одиночні дерева та-кож стають іноді першими об'єктами поклоніння божествам - господарам природи.

Стародавні лабіринти з каменів, де навколо великого валуна або валунів, викладені підвищення з каменів. Наприклад, лабіринт на острівці Анзер (Соловецький архіпелаг). У Київській Русі об'єктами поклоніння і ритуальних ігор нерідко ставали священні гаї, навіть окремі дерева. Дуби, культ яких сягає своїм корінням в глибоку старовину, присвячувалися Перуну (богу грому і блискавок). Вони завжди особливо виділялися і прикрашалися (наприклад, кабанячими щелепами, іклами). Іншим почитаємим деревом в період становлення Київської Русі (9-13 ст.) була символом добра і родючості береза. Біля беріз, особливо, якщо вони рос-ли біля джерела, відбувалися ритуальні дії. Пантеони під відкритим небом аналогічно були прообразами садів і парків.

У давньоруських містах довгий час зберігалися луки, пустища і гаї, відкриті береги річок та озер, круті і тому нічим не заняті схили височин і ярів. Це були перші, практичні загально-доступні парки.

У 1637 р. гаї та сади були присутні у всіх районах міста Києва. Сади при 16 ст.) були в основному плодові та овочеві. Вони переслідували утилітарні цілі і були підпорядковані великокнязям або боярам. У них влаштовувалися ставки, водоймища для домашньої птиці, зустрічалися і пасіки.

Міський червоний (тобто Красивий) сад заможних посадських людей, купців це звичайне доповнення житлових хором, влаштоване в основному в господарсько-побутових цілях. Він обгороджений тином і засаджений яблунями, вишнею, агрусом, малиною і іншими плодовими деревами та чагарниками. Ближче до входу в будинок або ж, навпаки, по краях саду зустрічалися ошатні кущі: бузку, глоду, черемхи, калини, шипшини. Більшу частину саду, зазвичай на віддалі від дому, займали власне город, грядки для овочів, криті слюдою парники. У більш великих садибах було по кілька ставків для водоплаваючої птиці, поливу і купання після лазні, могла зустрітися і липова гайок з галявиною для ігор дітей і тіньовим навісом. Сад мав просте, раціональне планування з прямими доріжками, які звязували вхід в будинок з воротами та усіма господарськими об'єктами садиби. «Красу» не відокремлювали від «користі».

Сад-вертоград в стінах монастиря, а іноді і поза монастирем, але теж обмежений особливою стіною, був символом небесного раю на Землі. Він мав морально-виховний сенс. Яблуні, водне джерело або басейн у хрестоподібного перетину доріжок, все це атрибути рай-квітки, птахи на гілках дерев атрибути райського життя.

Монастирські сади мали культові та практичні цілі, були джерелами лікарських трав, овочів і плодів. До 14-15 ст. монастирські сади стають більшими, складніше в плануванні, включають багато декоративних елементів альтанки, трельяжі, лави, фонтанчики і ін. Окремі площадки таких садів розділяються один від одного кам'яними огорожами. Характерною особливістю монастирського саду є тісний зв'язок з архітектурою будівель, замкнутість у межах високих монастирських стін і споруд.

Монастирські сади були двох типів: великі плодові сади за стінами монастиря; малі, в основному декоративні палісадники поблизу келій і церков всередині монастиря. Великі сади світської гілки в 16-17 ст. були зосереджені в Москві і навколо неї. Багато хто з них не обмежувалися господарськими функціями, а мали певне представницьке і просвітницьке призначення. Серед них можна виділити наступні типи: государеві і боярські сади; аптекарські городи; верхові сади; господарські та розважальні садиби; звіринці.

Государеві і боярські сади були фрагментовані і не несли певної художньої ідеї. Був відсутній зв'язок з архітектурою, а самі сади в своєму устрої відображали вмираючі форми побутового укладу. Вплив Європи на садово-паркове будівництво був незначним. У садах з'являються нові декоративні елементи: альтанки-«горища», тереми, шатри, галереї-гульбища, лави («доглядальниці»), крісла («трони»), багато розписані і прикрашені різьбленням, ставки-саджалки, дерев'яні скатні гори, каталка на озерах, хороводні галявини.

Флора бідна, обумовлена суворим кліматом. Характерне оточення саду високими стінами, пофарбованими і розписаними «обманними перспективами» (обманками). Широко поширені гаї з однієї породи дерев. В садах присутні регулярні елементи, які вільно розміщені в плані, але осьове рішення в плануванні відсутнє. Всі планувальні частини садиб будувалися вільно з урахуванням природних умов території.

Аптекарські городи з'явилися в 16-17 ст.. У деяких з них стали займатися виведенням особливо врожайних і якісних сортів фруктів і овочів. У середині 17 ст. в Москві було чотири аптекарських городи. Аптекарські городи і старі монастирські сади стали зародками ботанічних садів, які з'явилися в Росії на початку 18 ст.

Верхові розважальні сади створювали при багатих хоромах на спеціальних кам'яних склепіннях. У 17 ст. в Московському Кремлі існували два великих і декілька малих прикімнатних верхових садів на дахах і терасах палацу.

Червоні сади-городи, влаштовані для «прохолоди» і декоративності включаючи плодові дерева, кущі, аптекарські трави, квіти, малі та великі дерева, які складали єдину композицію, без штучного розмежування декоративних і плодових рослин.

Російські садові майстри вміли бачити красиве в буденному, могли скласти виразний, насичений кольором і рухом форм і відтінків живий килим з одних тільки злаків вівса, пшениці, проса, ячменю і т. д.

Серед підмосковних царських вотчин 17 ст. виділялося Ізмайлово. Це була не просто літня резиденція монарха, а зразкове господарство. Там випробувалися нові способи рільництва, проводилися обмін досвідом із заморськими городніми і плодовими культурами. Тут вперше була створена складна система поливу, численні рибні ставки, водяні млини. Вперше з'явилися розважальні сади. У комплексі зі звіринцями, «потішними палатами», «комедійними» теремами обмежені територіально і не пов'язані один з одним, але чітко сплановані і художньо організовані (мал. 14, 15).

Малюнок 14. План Просянського саду в Ізмайлово

Малюнок 15. План круглого аптекарського саду в Ізмайлово

У 1663 р. цар Олексій Михайлович заохочував нововведення в рільництві, садівництві, бджільництві. За його розпорядженням у вигляді копання і загат створюється більше 30 водойм для розведення риби, птахів. У 1665-1666 рр.. з числа стрільців вибираються люди, що мають досвід в садівництві. Вони їздять по російських містах, що славляться своїми успіхами у вирощуванні фруктів, і відбирають кращі плодові дерева для посадки в Ізмайлові.

Петро 1 вніс риси більш реалістичного підходу в розвиток парків. Канали мали не тільки декоративне значення, але і служили шляхами під'їзду з моря і річки. Скульптура не тільки прикрашала алеї, але і просвіщала публіку. Парки Петровської епохи органічно зливалися з ландшафтом. Природа не приховувалася, а входила безпосередньо в парк. Вся композиція носила відкритий характер. Дуже характерна морська орієнтація ансамблів (мал. 16).

Малюнок 16. Літній сад в 1716 році

Виразність парків підкреслювали фонтани і стрижені дерева. Часто вибір ділянки для закладки парку залежав від можливостей водопостачання фонтанів. Регулярні композиції не були геометрично правильними. Для збереження деяких особливостей місцевого ландшафту майстри охоче відступали від неї. Тут широко використовувалися квіти місцевої флори, одноколірний газон, бордюр із брусниці, штучні сипучі матеріали. У боскети вирощували плодові культури.

Пейзажні парки другої половини 18 і початку 19 століть. У Росії ніколи не існувало регулярних садів в чистому виді, оскільки вважалося можливим з'єднувати регулярні сади з так званими пейзажними. На зміну бароко прийшла епоха класицизму - з відмовою від регулярного та затвердженням пейзажного початку. Розростаючись, стають тінистими регулярні парки. А самі регулярні елементи виконуються тільки на невеликих парадних частинах. З кінця 18 до першої половини 19 ст. широко поширилося і зміцніло пейзажний напрямок. Зникла відособленість саду, і він закладався «у згоді з природою». Модним було захоплення флористикою. Парк сприймається як певна послідовність, безперервність, перетікання просторів, які краще розглядати з певних точок. Це послідовний ряд зорових образів і вражень. Найбільш яскравими прикладами парків романтичного стилю того періоду вважають Гатчина і Павловський парк. Вони побудовані за канонами класичних пейзажних парків з мальовничими обрисами озерних та річкових берегів, зі звивистими доріжками, провідними від одного мальовничого місця до іншого. Загальні принципи планування російських садиб, збереглися аж до початку 20 ст. Палац з прилеглими до нього флігелями є центром маєтку і розташовується зазвичай на підвищенні: біля краю пагорба або річкової тераси, біля ставка. Нижче розташовуються службові корпуси, які будуються в певному порядку, так, щоб підтримати центр ансамблю. Головна осьова лінія проходить повз монументальних виїзних воріт, через парадний вхід, вестибюль, зал і виводить в сад. Цей ближній сад є як би продовженням будинку і тому планується регулярно - з "зеленими кабінетами", рівними підстриженими кущами, фонтанами, акуратними квітниками і доріжками для прогулянок між.

Центральна алея, пряма і широка, щільно засаджена високими деревами, поступово виходить в ліс або в "загадкову далину". Таким чином, регулярність саду поступово переходила в живописний пейзажний стиль, без різких переходів і контрастів. Лише за ним розпочинається власне пейзажний парк.

Іноді було один або кілька фруктових садів з "плодовими деревами", і сад-город. В саду-городі росли фруктові дерева, ягідні чагарники і овочі, квіти і трави. Тут облаштовувалися місця для відпочинку, милування квітучими деревами, насолоди співом птахів і запахом дозріваючих плодів і пряних трав. Для прогулянок та виконання обрядів, календарних і православних свят вибиралися гаї, діброви, береги річок, галявини в околицях. Вони були спільними для дворян і селян і, пізніше, усіх станів міського населення. Користість не відділялася від краси, тому прижилися в провінціальних садибах, терасування (утримувало землю на схилах), прямі алеї (зручно для збору та транспортування плодів); обсадженні липами або "ошатним чагарником" (місце проживання птахів, необхідних для знищення шкідників, і захист від холодних вітрів ніжних фруктових дерев), різноманітні за формою ставки (для розведення риби та господарських потреб), причому, саме в саду, а не перед будинком, альтанки, гроти, були одночасно льохами для зберігання фруктів з тих же садів. Лише деякі запозичені елементи в саду мають чисто естетичну мету. Це ієрархія алей з виділенням головної, як правило, в'їзний, або йде від ганку, куди виходять двері гостинної, і квітковий партер перед будинком, який виконує роль своєрідного дитячого майданчика.

Таким чином, на території садиби прийнято було розрізняти три зони - сад, парк та ліс. Сад примикав до головного будинку і був природним переходом від архітектури до природи. Парк знаходився в деякому віддаленні від основних володінь і плавно переходив у нав-колишній ліс. Як правило, парки створювалися на основі природних гаїв і лісів, і з'явилися далеко не відразу і не у всіх садибах. Групи дерев і чагарників ретельно підбирали за кольором листя і фактури крони. В дендрологічному складі в основному переважали листяні породи дерев: липа, дуб, ясен, клен та ін. Часом зустрічалися і екзотичні рослини. Кожна з алей має особливий характер завдяки не тільки провідної породи дерев, але і типом сонячного освітлення, подовжньому профілю, видам на прилеглі околиці і т. д. Алеї могли закінчуватися круглими альтанками, поставлені на брівці тераси, або вести безпосередньо до води. На березі облаштовували кам'яні сходи і грот. В алеях і по краях партерів встановлювалися паркові вилиці (статуї, монументи) античної тематики - вони одухотворяли пейзажі. Парк створювався в істинно російськму дусі. Не підстрижені лужайки, а галявини з польовими квітами і густий підлісок залишився з грибами, ягодами. Численні галявини щільно узгоджувалися з прогулянковими алеями.

У російських садах існували особливі музичні розваги. Господарі разом з гостями ходили "слухати птахів". Для цього всередині саду влаштовувалися спеціальні майданчики, з усіх боків оточені тісними рядами лип. Тісна посадка дерев була не випадоковою. Вона давала притулок птахам, захищаючи їх від яструбів і інших хижаків. Між алеями лип залишали підлісок, в якому мешкали солов'ї. Дуже цінувався натуральний шум води в каскадах і водоспадах. У садах не було простих „поза сюжетних” прикрас. Квіти та рослини, навіть заселяли сад птахами і тваринами, не кажучи про садових скульптурах і композиціях.

У цей період досягає найвищого розквіту мистецтво побудови прогулянкових доріг, вздовж яких пейзажі формуються так, щоб викликати послідовний ряд зорових образів і вражень. Парк мислиться як якась програма сприйняття картин в русі. Таким чином, загальні принципи побудови російських садів полягали в наступному:

- універсальність, користь, краса і природність. Ці риси характерні для саду в усі періоди його існування;

- утилітарність - обов'язково висаджували плодові дерева і чагарники (яблуні, вишні тощо);

- економічність і невисока вартість. У садах не було складних і дорогих гідротехнічних та інженерних споруд, паркових будівель і так далі;

- симетрія не дотримувалася в російських садах не по «принципіальних», як у пейзажних парках, міркувань, а тому, що вони розбиваються найбільш простим і зручним способом. Найчастіше це суперечить вимогам симетрії, проте якщо пряма доріжка виявляється зручніше звивистої, то перевагу надають саме їй.

Особливості садово-паркового мистецтва кінця 19-початку 20 ст.: парки затишні, камерні, пристосовані до побутових процесів; алей мало, вони короткі, часто змінюють профіль і направлення, не є вирішальними в композиції; цілісність композиції змінюється фрагментарністю, парадністю - інтимністю; абсолютне і гіпертрофоване значення рослинності в парковому ансамблі; велика кількість малих архітектурних форм, скульптур, художніх огорож, що вносять стилістичну визначеність; з'являються моносади, арборетуми, альпінарії, садові ділянки дикої флори.

Регулярний і пейзажний стилі створення садів і парків. Поняття про стилі садово-паркового будівництва історично склалося під впливом двох напрямів: пейзажного і регулярного. В основі пейзажного, ландшафтного або англійського лежить краса природи. Головне в створенні садів - досягти більш повного і гармонійного розвитку декоративних особливостей вирощуваних рослин. Зміни зовнішньої форми рослин у зв'язку з їх віком не порушують загальної ідеї саду, а наближують її до задуманого.

Основа стилю природність форми декоративної рослинності, використовуваної у вільному плануванні й розташуванні. Так, групи деревних рослин і всілякі посадки квіткового оформлення мають обриси вільних форм. При цьому особливо підкреслюється природність обстановки.

Пейзажний напрямок - це не просто підробка "під пейзаж", а ціле "мистецтво приховувати мистецтво". Це не стільки формальні вимоги до підбору і висоти рослин, скільки певна кон-цепція життя, яка повинна відповідати смакам господаря, і навколишньому ландшафту, і національним традиціям.

Інший напрям - регулярний, геометричний чи французский виходить з чисто архітектурних ідей - досягти найвищого художнього ефекту за рахунок поєднання форм і фарб декоративних рослин. Рослини служать будівельним матеріалом, їх розглядають лише з точки зору величини, форми, фактури і кольору, не звертаючи уваги на історично сформовані зв'язки цих рослин з певними природними ландшафтами. Цей стиль характеризується прямими лініями, геометрично підстриженими формами садової рослинності і квітковим оформленням регулярних форм, суворим розподілом архітектурних і садових елементів.

Переживаючи періоди розквіту і занепаду, регулярний стиль із змінами і доповненнями зберігся до теперішнього часу. Цей стиль, завдяки чіткості і ясності геометричного членування садового простору створює відчуття урочистості і парадності. Тому він доречний в центральних частинах садів і парків, насичений архітектурними спорудами, а в містах на площах і скверах.

Основою регулярного стилю є архітектурна споруда, а рослинам відводиться другорядна роль. Тому необхідно підтримка сталості форми рослин шляхом штучної стрижки та спеціального підбору що мало змінюються за формою рослин. Пізніше, коли регулярні сади і парки поступилися місцем ландшафтним, мистецтво стрижки дерев перестало користуватися популярністю.

Змішаний стиль характеризується комбінуванням пейзажного і регулярного стилів, причому останній найчастіше присутній в парадних частинах саду. Рослинність в саду висаджують з урахуванням комбінаційних принципів і колоритних факторів, у відповідності із можливостями спільного вирощування рослинних видів в даному природному середовищі.

Сади і парки 20 століття. На території бувшого СРСР для садово-паркового мистецтва були характерні наступні риси:

- озеленення спрямоване на формування єдиної системи насаджень, які об'єднують внутрішньоміське і зовнішньоміске середовище. Питання формування природного ландшафту ві-дходять на другий план, відбувається пошук нових форм;

- з'являються парки нового типу - парки культури і відпочинку;

- з'являються меморіальні парки, комплекси типу парків Перемоги;

- розвиток парків Дружби;

- розвиваються районні парки в пам'ять суспільних подій і знаменних дат;

- освоюються дахи будівель і підземні простори; рекультивують зруйновані території.

Можна виділити ряд основних тенденцій розвитку садово-паркового мистецтва кінця 20 - початку 21 ст.:

- розвиток парків на рекультивованих територіях (кар'єрах, ярах і т п.), введення штучних елементів (штучне формування рельєфу - геопластіки,,,).

- розробка озеленення території спеціального призначення (створення виставкових, спортивних, меморіальних комплексів, аква-парків і т. п.). З'являються сади і парки однофункціональні, тематичні.

- введення в практику садово-паркового мистецтва штучних просторів, що розміщую-ться на дахахабо в інтер'єрах, натуроцентрізм. У містах у зв'язку з дефіцитом площ під озеленення влаштовуються сади на дахах, а через кліматичні умови - під дахами.

- екологізація садово-паркового мистецтва (ідея збереження природного паркового ландшафту). У містах, з їх урбанізованим середовищем проживання, з'являються куточки «природної» природи.

- «економія» ландшафту, або естетизм ландшафту, прагнення максимально звільнити ландшафт від забудови, розміщуючи необхідні споруди під землею. Велика частина приміщень закрита зверху газоном, квітами, відкрита лише та частина будівлі, де необхідне сонячне світло. Зазвичай він проникає в нього через спеціальні заглиблення та озеленені світлові дворики, які не видно з боку. За допомогою загущених заростей, розташовуваних по периферіі саду, відвідувач позбавляється від урбанізованого фону. «Зрощування» парків з великими транспортними вузлами, торговими центрами, виставковими та спортивними спорудами.

- створення міні-парків. Такі парки, а точніше сади, застосовуються в великих архітек-турних комплексах, розглядаються як вираз нерозривності людської культури і природи.

- розширення стильових напрямів (супрематизму, авангардізму, інноваційності та ін.) Ведуться інтенсивні пошуки архітектурно-художньої виразності новостворюваних паркових ландшафтів. Частина архітекторів намагаються знайти «натхнення» в минулому мистецтві садів і парків, частина йде по шляху експериментів, іноді несподіваних.

- використання можливостей традиційних і нових матеріалів: бетону, кольорового скла, текстилю і т. п. В сад або парк вводяться цікаві композиційні та художні рішення з традиційних і нових матеріалів.

- взаємопроникнення східних, європейських, американських принципів і методів. Популя- рними в Європі стали території в дусі японських садів, призначені для медитації або споглядання. У моді Фен-Шуй сади, облаштовані за таким принципом, а на Восструмі розширюється застосування європейських і американських прийомівикомпозиції садів і парків.

- створення нових типів об'єктів садово-паркового мистецтва (бізнес-парків і садів виробничих підприємств – зелених ділянок для відпочинку службовців і робітників). Ідея бізнес-парку заключається в прагненні перетворити всю ділянку, що належить тій чи іншій фірмі чи відомству, в «суцільний» ландшафт з парковим або «природним» образом. Озеленюється все, не тільки ділянки будинків, але і дахи, і велика частина стін, яка прихована високими дере-вами, або вертикальним озелененням, автодороги і автостоянки, інженерні комунікації.

- повернення до традицій минулих епох: створення упорядкованих внутрішніх дворів (патіо), «зелених» дахів, застосування топіарного і ефемерид в садово-парковому мистецтві. Широко застосовуються озеленені внутрішні двори, оформлені за принципами патіо, стрижені форми використовуються як в обширних парках, так і в садах при котеджах, ефемериди популярні взимку в новорічні свята.

- розвиток теорії «атракціону» тобто «Поєднання непоєднуваного»; «все навпаки»; «ефект рамки», «ефект відбиття», «розрахунок на здивування». Ця теорія посилює свій вплив на видовищні мистецтва, святкові, фестивальні, екскурсійні програми, шоу-бізнес, рекламу та ін. У садово-парковому мистецтві розглядають різкі, контрастні поєднання різних матеріалів, яскраво забарвлених поверхонь і об'єктів, які можуть провокувати підвищений інтерес до оточення, символіка, «анімація» в ландшафті, відбиття віддзерка- льних стін будівель та ін.