Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1 розділ.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
187 Кб
Скачать
☆

30 Способи фінансування дефіциту державного бюджету

Бюджетний дефіцит може бути профінансований трьома способами: 1) за рахунок емісії грошей; 2 ) за рахунок позики у населення своєї країни (внутрішній борг); 3) за рахунок позики у інших країн або міжнародних фінансових організацій (зовнішній борг). Перший із зазначених способів називається емісійним, або грошовим, способом, другий і третій - борговими способами фінансування дефіциту державного бюджету.

1. Емісійний спосіб фінансування дефіциту державного бюджету. Він полягає в тому, що центральний банк збільшує грошову масу, тобто випускає в обіг додаткові гроші, за допомогою яких уряд покриває перевищення своїх витрат над доходами. Цей спосіб має ряд переваг: > по-перше, зростання грошової маси є чинником збільшення сукупного попиту і, отже, обсягу виробництва. Збільшення пропозиції грошей обумовлює на грошовому ринку зниження ставки відсотка (здешевлення ціни кредиту), що стимулює інвестиції і забезпечує зростання сукупних витрат і сукупного випуску; > по-друге, дану міру можна здійснити швидко. Зростання грошової маси відбувається, коли ЦБ купує державні цінні папери і, оплачуючи продавцям (домогосподарствам і фірмам) вартість цих цінних паперів, випускає в обіг додаткові гроші. Таку покупку він може зробити в будь-який момент і в будь-якому необхідному обсязі. Головний недолік емісійного способу фінансування дефіциту державного бюджету полягає в тому, що в довгостроковій перспективі збільшення грошової маси веде до інфляції, тобто це інфляційний спосіб фінансування. 2. Фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішнього боргу. Цей спосіб полягає в тому, що держава випускає цінні папери (державні облігації та казначейські векселі), продає їх населенню (домогосподарствам і фірмам) і отримані кошти використовує для фінансування перевищення державних витрат над доходами. Переваги даного способу полягають у наступному: > по-перше, він не веде до інфляції, оскільки грошова маса не змінюється, тому в короткостроковому періоді цей спосіб є неінфляційним; > по-друге, це досить оперативний спосіб, оскільки випуск і розміщення (продаж) державних цінних паперів можна забезпечити швидко. Населення в розвинених країнах з задоволенням купує державні цінні папери, так як вони є високоліквідними (їх легко і швидко можна продати - це «майже гроші»), високо надійні (гарантовані державою, яка користується довірою) і досить дохідні (по них виплачується відсоток).

Недоліки фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішнього боргу такі: 1) по боргах треба платити. Очевидно, що населення не буде купувати державні облігації, якщо вони не будуть приносити доходу, тобто якщо по них не буде виплачуватися відсоток. Виплата відсотків по державних облігаціях називається обслуговуванням державного боргу. Чим більше державний борг (тобто чим більше випущено державних облігацій), тим більші суми повинні йти на обслуговування боргу. А виплата відсотків по державних облігаціях є частиною видатків державного бюджету, і чим вони більші, тим більше дефіцит бюджету. Виходить порочне коло: держава випускає облігації для фінансування дефіциту державного бюджету, виплата відсотків по яких провокує ще більший дефіцит. Більше того, два американських економіста Томас Сарджент (лауреат Нобелівської премії) та Нейл Уоллес довели, що боргове фінансування дефіциту державного бюджету в довгостроковому періоді може призвести до ще більш високої інфляції, ніж емісійне. Ця ідея отримала в економічній літературі назву «теореми Сарджента - Уоллеса». Справа в тому, що держава, фінансуючи дефіцит бюджету за рахунок внутрішньої позики (випуску державних облігацій), як правило, будує фінансову піраміду, тобто розплачується з минулими боргами позикою в сьогоденні, який потрібно повертатиме в майбутньому, причому повернення боргу включає як саму суму боргу, так і відсотки по ньому. Держава таким чином рефінансує борг. Якщо держава буде використовувати тільки цей метод фінансування дефіциту державного бюджету, то може настати момент в майбутньому, коли дефіцит буде настільки великий (тобто буде випущено таку кількість державних облігацій та витрати з обслуговування державного боргу будуть настільки значні), що його фінансування борговими способом буде неможливо і доведеться використовувати емісійне фінансування. Однак при цьому величина емісії буде набагато більше, ніж якщо проводити її в розумних розмірах (невеликими порціями) щороку. Це може привести до сплеску інфляції в майбутньому. Сарджент і Уоллес довели, таким чином, що боргове фінансування дефіциту державного бюджету є неінфляційним тільки в короткостроковому періоді, а в довгостроковому періоді вона може зумовити досить високу інфляцію. Парадоксально, але, щоб уникнути високої інфляції, розумніше не відмовлятися від емісійного способу фінансування, а використовувати його в поєднанні з борговою; 2) проявляється ефект витіснення приватних інвестицій. Економічний зміст даного ефекту полягає в тому, що збільшення кількості державних облігацій на ринку цінних паперів призводить до того, що частина заощаджень домогосподарств витрачається на купівлю державних цінних паперів (що забезпечує фінансування дефіциту державного бюджету, т. е. йде на невиробничі цілі), а не на купівлю цінних паперів приватних фірм (що забезпечує розширення виробництва та економічне зростання). Це скорочує фінансові ресурси приватних фірм і, отже, інвестиції. У результаті обсяг виробництва падає. Економічний механізм ефекту витіснення наступний: збільшення кількості державних облігацій веде до зростання пропозиції облігацій на ринку цінних паперів. Зростання пропозиції облігацій призводить до зниження їх ринкової ціни, а ціна облігації знаходиться в зворотній залежності від ставки відсотка, отже, ставка відсотка зростає. Зростання ставки відсотка обумовлює скорочення приватних інвестицій і скорочення обсягу випуску. 3. Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою зовнішнього боргу. У цьому випадку дефіцит бюджету фінансується за рахунок позик у інших країн або міжнародних фінансових організацій (Міжнародного валютного фонду - МВФ, Світового банку, Лондонського і Паризького клубів та ін.) Інакше кажучи, це теж вид боргового фінансування, але за рахунок зовнішнього запозичення. До достоїнств подібного методу відносяться, по-перше, можливість отримання великих сум, а по-друге, його неінфляційний характер. Недоліки фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою зовнішнього боргу полягають в наступному: 1) необхідно повертати борг і обслуговувати його (виплачувати як саму суму боргу, так і відсотки по нього); 2) неможливо «побудувати» фінансову піраміду для виплати зовнішнього боргу; 3) необхідно відволікати кошти з економіки країни для виплати зовнішнього боргу та його обслуговування, що веде до скорочення внутрішнього обсягу виробництва і спаду в економіці; 4) при дефіциті платіжного балансу можливе виснаження золотовалютних резервів країни. Таким чином, всі три способи фінансування дефіциту державного бюджету мають і свої переваги, і свої недоліки. Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою внутрішнього або зовнішнього запозичення веде до утворення державного боргу.

31 Класифікація фінансування бюджету

1. Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету.

2. Фінансування бюджету класифікується за:

1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань);

2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету).

Коментар:

Згідно п. 51 ч. 1 ст. 2 БК України, фінансування бюджету - це надходження та витрати бюджету, пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

Класифікацію фінансування бюджету слід розуміти як єдине систематизоване згрупування фінансування бюджету відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, а також напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу також належать до складу фінансування бюджету.

Дефіцит бюджету, згідно з п. 21 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу, - це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету). Бюджетний кодекс передбачає право затверджувати бюджет дефіциту як на державному, так і на місцевому рівнях (із деякими особливостями, визначеними у ст. 72 Бюджетного кодексу).

Профіцит бюджету, згідно з п. 44 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, - це перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету). Бюджет з профіцитом затверджується у чітко передбачених випадках з метою резервування певної частини коштів, що не скеровується на фінансування видатків бюджету, з метою їх скерування на:

- погашення боргу;

- забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів;

- придбання цінних паперів. Щодо боргу див. коментар до статті 12 Бюджетного кодексу України.

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими двома ознаками:

1) фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань; 2) фінансування за типом боргового зобов'язання - за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту. Класифікації фінансування бюджету присвячений розділ III Бюджетної класифікації.

32-33Динаміка і структура доходів і видатків держ. бюдж. Укр.

Як бачимо, з року в рік, доходи державного бюджету зростали. Так у 2009 році доходи Державного бюджету повинні бути у розмірі 238.931.337,1 тис. грн, що на 6999370,4 тис. грн. більше ніж у 2008 році (231.931.966,7 тис. грн). Тобто, зростають темпи номінального росту доходів Державного бюджету України.

В структурі доходів бюджетів на 2008 та 2009 роки основне навантаження з заповнення дохідної частини бюджету лягало на податкові надходження - вони складали 73,7% та 74,7% від загальної суми доходів відповідно. Тобто, відносна величина цієї складової частини доході бюджету носила більш-менш постійний характер. Крім того, структура безпосередньо податкових надходжень зазнає суттєвих коливань із року в рік.

Далі йдуть неподаткові надходження. Тут зберігається тенденція до зростання вагомої частини цих надходжень у загальній структурі доходів державного бюджету (у 2008, 2009 роках відповідно 20% та 20,4%). Але стабільність внутрішньої структури неподаткових надходжень залишає бажати кращого. Не можна не привернути увагу до коливання частини неподаткових надходжень, яку складали доходи від власності та підприємницької діяльності (у 2008-2009 роках відповідно 39,5% та 35%). Якщо врахувати, що основна частка цих доходів - надходження від приватизації об’єктів державного майна, то можна зробити висновок, що стратегічне планування приватизації проводиться навмання.

Динаміка надходжень до цільових фондів також не мала чітко визначеної тенденції. Спостерігається зниження частки цих надходжень у 2009 році 0,17% порівняно з 2008 роком 0,33% на 0,16%.

Отже, розглянуто динаміку структури доходів Державного бюджету України в 2008-2009 роках. Із наведеного вище можна зробити наступні висновки:

На даний момент в державі не існує довгострокової бюджетної політики. Здається таке враження, що із року в рік бюджет формується не на основі аналізу макроекономічних показників національної економіки та будь-яких розрахунків, а на суто емпіричних підставах.

Основне навантаження щодо наповнення Державного бюджету України в 2008-2009 роках коштами лягало на податкові надходження. При чому така тенденція зберігається із року в рік з невеликими коливаннями. Але політика формування податкових надходжень до державного бюджету не носить постійного характеру. Тобто внутрішня структура цих надходжень не є постійною і не має яскраво виражених тенденцій.

Відносно високу частку неподаткових надходжень в структурі доходів державного бюджету можна пояснити тим, що в умовах нестабільної економічної ситуації в країні держава прагне до отримання більш гарантованих доходів у порівнянні з податками.

Видатки бюджету відіграють визначальну роль у процесах трансформаційної перебудови економіки держави та забезпечують фінансування соціальної сфери, різних галузей народного господарства, сприяють розвитку міжнародних відносин та визначають пріоритетні напрями фінансової політики. Структура видатків Державного бюджету України визначає ефективність впливу держави на економічний розвиток та є індикатором пріоритетності певної функції держави.

В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Як зазначалось, класифікація видатків Державного бюджету за бюджетною класифікацією наступна:

- функціональна класифікація;

- економічна класифікація;

- відомча класифікація;

- програмна класифікація.

Видатки бюджету за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відносяться видатки на фінансування:

- державного управління, тобто видатки, що забезпечують загальнодержавні функції;

- національної оборони;

громадського порядку, безпеки та забезпечення функціонування судової законодавчої та виконавчої влади;

- економічну діяльність;

- охорону навколишнього природного середовища;

- житлово-комунальне господарство;

- охорону здоров'я;

- духовний і фізичний розвиток;

- освіту;

- соціальний захист і соціальне забезпечення.

До основних видатків, що проводяться з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, відносяться такі види видатків:

- на освіту та охорону здоров'я;

- на соціальний захист та соціальне забезпечення; на розвиток культури і мистецтва;

- на фізичну культуру і спорт.

За економічною класифікацієювидатки Державного бюджету поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки- це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а саме на фінансування соціального захисту населення, а саме: державне споживання, виплати населенню (трансферти), перекази за кордон, державні субсидії.

Державне споживання поділяють на цивільне та військове. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Трансферти (грошові перекази населенню) - це видатки держави, які сприяють реалізації сукупного суспільного продукту і пов'язані із виплатою пенсій і соціальної допомоги з метою підтримання на належному рівні тієї категорії населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною.

Перекази іншим державам - це видатки, які пов'язані із переказом державного капіталу за кордон, платежами за зовнішніми позиками, переказами грошей міжнародним організаціям тощо.

Субсидія - вид допомоги у грошовій або натуральній формі, що надається із коштів державного чи місцевого бюджетів юридичним і фізичним особам і має форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг).

Капітальні видатки- це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення тощо). Капітальні видатки направляються на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, виплату субвенцій, та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.

Поточні видатки здійснюються за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, капітальні видатки - за рахунок коштів спеціального фонду.

За відомчою класифікацією видаткирозподіляються серед головних розпорядників бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи, що мають право на фінансування за рахунок коштів бюджету. До складу розпорядників бюджетних коштів, зокрема, відносяться міністерства, комітети, комісії, адміністрації, державні університети, служби тощо. За обсягами наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Програмна класифікація видатківбюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом.

При недостатньому надходженні платежів у дохідну частину бюджету застосовується механізм секвестру, коли пропорційно надходженням скорочуються видатки. Але існують так звані захищені статті, офіційне визначення яких передбачено Бюджетним кодексом України.

Захищеними статтями Державного бюджету України є:

- оплата праці працівникам бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату працівникам бюджетних установ;

- придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів;

- придбання продуктів харчування;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

- виплата процентів за державним боргом.

- поточні трансферти населенню.

Перелік захищених статей державних видатків регулюється законом України "Про державний бюджет на відповідний рік".

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]