8. Статус особистості у структурі міжособистісних відносин. Складові статусу особистості: авторитет, престиж. Поняття «позиція особистості».

Статус (лат. status — стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Статус є єдністю об'єктивного і суб'єктивного, свідченням визнання значущості особистості групою чи суспільством. У ньому реалізуються групові норми і цінності. Визначається статус позицією, соціальним рангом (офіційний статус), а також ставленням до особистості осіб групи, ступенем їх поваги, симпатії, авторитетом, престижністю індивіда в спільноті (неофіційний статус). Залежить він від соціальних ролей особистості в спільності. Між офіційним і неофіційним статусом існує тісний взаємозв'язок: авторитетна особистість має більше шансів зайняти високий ранг, водночас підвищення офіційного статусу піднімає рейтинг людини, її оцінку іншими. Авторитет і престиж особистості є головними складовими статусу.

Авторитет (лат. — вплив, влада) — загальновизнаний вплив індивіда на займаній посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Престиж (франц. prestige — авторитет, вплив, повага) — міра визнання суспільством заслуг Індивіде (соціальної спільноти), громадська оцінка його суспільної вагомості; результат співвідношення соціально значущих характеристик особистості зі шкалою цінностей, що склалася в певній групі.

Місце особистості в системі спілкування, відображення міжособистісних відносин у її внутрішній структурі виражає такий соціально-психологічний феномен, як позиція.

Позиція (лат. positio — розміщую, ставлю) — стійка система відносин людини з певними аспектами дійсності, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика поглядів, уявлень, установок людини, групи у статусно-рольовій структурі.

9. Поняття соціалізації особистості. Соціалізація як інкультурація. Соціалізація як інтерналізація. Соціалізація як адаптація. Соціалізація як конструювання соціальності.

Соціалізація - процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Процес інкультурації розкриває спрямованість індивіда на освоєння світорозуміння і поведінки, властивих базової культурі, в результаті чого формуються його когнітивне, емоційне і поведінкове схожість з членами даної культури і відмінність від членів інших культур (М. Херсковіц, 1967). У соціально-психологічних дослідженнях особистості аналізуються механізми і види трансляції культурно задаються норм і цінностей, моделей поведінки, способів соціальної категоризації, особливостей соціальної ідентичності та "Я-концепції". Досить багато проводиться теоретичних і експериментальних досліджень становлення особистості в умовах етнічної, політичної і т.п. соціалізації (Л. М. Дробижева, Η. М. Лебедєва, Л. М. Попов, В. Ю. Хотинець, У. Бронфенбреннер, М. Мід та ін.).

Соціалізація як інтерналізація. Процес соціалізації може бути розглянутий і з точки зору того змісту, який закладено в соціальний вплив на особистість, тобто з точки зору загальних механізмів трансляції соціального досвіду: в цьому випадку соціалізація виступає як інтерналізація.

На сьогоднішній день існують два трактування поняття інтерналізації: в широкому сенсі вона розуміється як синонім соціалізації, у вузькому - як її приватна варіативність, як сукупність мотиваційних і когнітивних процесів, за допомогою яких спочатку зовнішні соціальні вимоги стають внутрішніми вимогами особистості. Слід зазначити, що, як правило, мова йде про два основні модусах даного процесу: засвоєнні моделей поведінки і засвоєнні соціальних значень (символів, цінностей, установок).

Соціалізація як адаптація. Для розуміння соціалізації як адаптації характерний аналіз соціалізаціонного процесу з точки зору його можливих результатів - насамперед формування таких характеристик людини, які забезпечують його нормативне функціонування. Тим самим основним критерієм в оцінці соціального розвитку особистості стає її соціальна успішність. Ця проблема по-різному постає в різних теоретичних орієнтаціях. Так, в біхевіоризмі соціально-психологічна адаптація розуміється як процес, за допомогою якого досягається стан соціальної рівноваги між індивідом і групою, як відсутність конфліктних відносин людини з найближчим соціальним оточенням.

Розуміння соціалізації як конструювання соціальності дозволяє подолати традиції "жорсткого" детермінізму у вирішенні проблеми взаємодії індивіда і суспільства. В даний час проблема конструювання суб'єктом соціального світу є самостійним предметом аналізу, складаючи зміст психології соціального пізнання. Г. М. Андрєєва під конструюванням розуміє "приведення в систему інформації про світ, організація цієї інформації в зв'язкові структури з метою осягнення її сенсу".

10. Критерії соціалізованості особистості. Ресоціалізація особистості.

Серед критеріїв соціалізованості особистості виокремлюють: зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей, картин світу; адаптованість особистості, її типова поведінка, спосіб життя; соціальна ідентичність, незалежність особистості, впевненість, самостійність.

Ресоціалізація - це повторна соціалізація, яка відбувається протягом усього життя індивіда. Ресоціалізація здійснюється змінами установок індивіда, цілей, норм і цінностей життя. Ресоціалізація — це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше (у випадку асоціалізації або відставання в соціалізації) позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей, взірців поведінки. В даному понятті префікс «ре» означає демонтаж, руйнування засвоєних індивідом у процесі асоціалізації (чи десоціалізації) негативних антигромадських норм і цінностей та прищеплення тих цінностей і взірців поведінки, які схвалюються суспільством. Названа дефініція широко використовується не лише соціальними психологами та соціологами, а й педагогами, юристами. ресоціалізаційні заходи здійснюють ті ж соціальні інституції, що задіяні й у процесі соціалізації, а саме: родина, школа, трудовий колектив, навчальні заклади, громадські організації тощо. Натомість, якщо особистість здійснила злочин і опинилася в місцях позбавлення волі, то в цьому разі процес ресоціалізації передбачає руйнування асоціальних зразків поведінки, поновлення й розвиток у особистості соціально корисних зв'язків із суспільством, закріплення позитивних соціальних цінностей. Такий вид ресоціалізації здійснюють спеціальні інституції (виправно-трудові колонії для неповнолітніх, в'язниці та ін.), основною метою яких є руйнування злочинних зв'язків і установок засудженого шляхом навчання, праці та спілкування.