- •Дніпропетровська державна фінансова академія
- •ПЕредмова
- •Тема 1. Вступ до організаційної поведінки
- •Тема 2. Основи індивідуальної поведінки
- •Тема 3. Особистість та емоції
- •Тема 4. Основи групової поведінки
- •Тема 5. Робочі команди
- •Тема 1. Вступ до організаційної поведінки План
- •1.1. Сутність поняття «організаційна поведінка»
- •Тема 6. Комунікації, конфлікти та стреси в організації
- •Тема 7. Організаційні зміни й організаційний розвиток
- •1.2. Зв'язок організаційної поведінки з іншими дисциплінами
- •1.3. Організаційна поведінка як наука
- •1.4. Цілі дослідження організаційної поведінки як наукової дисципліни
- •1.5. Рівні дослідження організаційної поведінки
- •1. Особистісний рівень поведінки.
- •2. Рівень групової поведінки
- •1.6. Фактори, які впливають на організаційну поведінку
- •1.7. Проблеми й можливості організаційної поведінки
- •Тема 2. Основи індивідуальної поведінки План
- •2.1. Сутність понять «особистість», «індивідуальність». Детермінанти особистості. Методи вивчення особистості
- •2.2. Риси та особливості характеру. Індивідуальні особливості характеру. Соціальні риси. Особисті концептуальні риси
- •2.3. Сутність поняття «цінності». Типи цінностей. Настанови
- •2.4. Сутність поняття «ставлення» та його компоненти. Типи відношення до роботи
- •2.5. Сутність поняття «сприйняття». Етапи процесу сприйняття. Фактори, які впливають на сприйняття. Управління процесом сприйняття
- •Сприйняття – це процес отримання з навколишнього середовища інформації, її обробка та систематизація
- •2.6. Сутність поняття «здобуття знань». Типи стилів здобуття знань. Теорія інструментального обумовлення. Теорія соціального навчання
- •Формальне навчання
- •Неформальне навчання
- •2.7. Прогнозування поведінки на основі рис характеру. Управління поведінкою індивідів всередині організації
- •Тема 3. Особистість та емоції План
- •3.1. Типи особистості
- •3.2. Прогнозування поведінки на основі рис характеру
- •Врахування базових характеристик особистості при прогнозуванні ймовірної поведінки працівника в організації (темперамент, характер, концепції та моделі):
- •Властивості темпераменту за г.Айзенком
- •3.3. Особистість і національна культура. Співвідношення типу особистості та роботи, що виконується
- •3.4. Емоції. Сутність понять «емоція», «афект», «настрій»
- •3.5. Теорії емоцій
- •3.6. Гендер та емоції
- •Стереотипи щодо гендерних відмінностей чоловіків і жінок:
- •3.7. Національна культура та емоції
- •3.8. Емоції та організаційна поведінка
- •3.9. Емоційний інтелект
- •Співвідношення структури емоційного інтелекту з його функціями
- •Тема 4. Основи групової поведінки План
- •4.1. Сутність поняття «група». Типи груп
- •4.2. Характеристики формальних і неформальних груп
- •4.3. Формування груп. Етапи розвитку групи
- •4.4. Модель групової поведінки. Прийоми ефективного управління групою
- •4.5. Управління формальними й неформальними групами. Управління чутками
- •Тема 5. Робочі команди План
- •5.1. Сутність поняття «команда». Відмінності між групами і командами
- •5.2. Типи команд. Переваги командної роботи. Фактори, які перешкоджають впровадженню командної роботи
- •5.3. Стадії розвитку команди
- •5.4. Характеристики ефективної команди. Фактори, які впливають на ефективність команди
- •5.5. Ролі членів команди. Класифікація ролей членів команди за м. Белбіним
- •5.6. Управління командами
- •Тема 6. Комунікації, конфлікти та стреси в організації. План
- •6.1. Комунікативний процес
- •6.2. Функції комунікації
- •6.3. Направлення комунікації
- •Горизонтальна комунікація
- •6.4. Міжособистісна комунікація (вербальна, невербальна, письмова)
- •6.5. Організаційна комунікація
- •6.6. Бар`єри ефективної комунікації
- •6.7. Етика і комунікації
- •6.8. Конфлікти в організації. Типи конфліктів. Причини конфліктів
- •6.9. Управління конфліктами
- •6.10. Причини організаційного стресу
- •6.11. Стадії стресу
- •6.12. Вплив стресу на діяльність людини і організації. Засоби подолання стресу
- •Тема 7. Організаційні зміни й організаційний розвиток План
- •7.1. Рушійні сили змін. Модель організаційних змін к. Левіна. Стиль керівництва і поведінка організації
- •7.2. Методи змін індивідуумів і груп. Методи індивідуальних перетворень. Підходи до групових перетворень
- •7.3. Роль керівника при проведенні змін і його індивідуальна готовність
- •7.4. Опір змінам. Управління опором в організації. Методи управління опором змінам. Функціональна і дисфункціональна поведінка працівників
- •7.5. Сучасні проблеми організаційних змін. Поведінковий маркетинг. Управління поведінкою клієнтів
- •Список рекомендованої літератури
- •Організаційна поведінка
5.5. Ролі членів команди. Класифікація ролей членів команди за м. Белбіним
Вивчаючи питання щодо ролей членів команди слід звернути увагу на те, що одна з основних цілей формування команди – створення умов для більш повної реалізації співробітниками організації талантів, навичок, знань і інтересів. Кожен із членів команди вносить у виконання завдання певний внесок, а значить, відіграє у групі чітко окреслену роль. Таким чином, «гравці» команди відрізняються за ступенем участі у виконанні завдання (або у змісті) і використанні навичок і знань, якими вони володіють (окрім функціонального досвіду) для вирішення питань. Крім того, члени команди повинні виконувати ролі, пов'язані із задоволенням емоційних потреб членів групи і наданням соціально-економічної підтримки.
Члени команди можуть відігравати такі ролі: фахівця з вирішення завдань, соціально-емоційної підтримки, подвійну роль, ролі сторонніх спостерігачів.
Одне з найвідоміших досліджень у сфері вивчення ролей учасників команди було проведено під керівництвом Мередита Белбіна, у ході якого вчений і його колеги здійснювали систематичні спостереження за декількома сотнями невеликих груп у процесі їхньої роботи. Результати дослідження дозволили зробити висновок, що поведінка кожного члена команди відповідає одній з дев'яти ідентифікованих у дослідженні ролей, баланс яких багато в чому впливає на ступінь ефективності діяльності групи.
У виданій у 1981 р. роботі М. Белбін приділяв основну увагу питанню, як члени групи, виконуючи різні ролі, можуть сприяти успішному виконанню завдання. Найбільш успішними у виконанні конкурсних завдань виявилися команди, в яких переважали практичні й реалістичні виконавці (у термінології 1993 р.), які працювали переважно на команду, а не заради задоволення власних інтересів. Потім автор наголошував на внеску представників парних ролей. Організатор зазвичай приділяв основну увагу керівництву, спонукаючи групу до дії. У деяких випадках цю функцію брав на себе координатор, який поєднував групу в її прагненні до загальної мети. Крім того, велике значення мала діяльність генераторів, пропозиції яких нерідко відігравали вирішальну роль у досягненні успіху, і шукачів, які «полювали» за ідеями поза групою.
Однак М. Белбін вказує, що далеко не всі висунуті групою ідеї можуть бути реалізовані в конкретній ситуації, тому такою значущою є роль математика, який ураховує всі аспекти проблеми і пропонує найкоротший шлях до досягнення мети. Не слід забувати і про командних «гравців», які, володіючи високою чутливістю, об’єднують групу. Функції фінішера полягають у контролі за виконанням командних зобов'язань, відпрацьовуванні деталей проекту, доведенні до логічного завершення всіх починань. І, нарешті, у роботі 1993 р. М. Белбін розглядає роль фахівця, який привносить у команду корисний для роботи над проектом необхідний технічний або професійний досвід.
5.6. Управління командами
На завдання управління командою можна подивитися з погляду чотирьох основних функцій менеджменту: планування, організації, управління й контролю. Крім того, менеджер повинен уміти управляти комунікаціями, конфліктами й бути лідером. Команда повинна формуватися таким чином, щоб її члени одночасно досягали соціального благополуччя і якісно виконували свої завдання. Ключовим фактором такої ефективної діяльності команди є розподіл рольових функцій. Усі ролі в команді поділяються на цільові і підтримуючі. Члени команди, що виконують цільові ролі, направляють свою енергію на вирішення проблем, що стоять перед командою, а члени команди, що виконують підтримуючі ролі, сприяють підтриманню й активізації діяльності членів команди. Для членів команди, що реалізують цільові ролі, характерні такі якості: ініціатива (нові рішення командних проблем), обмін думками (висловлюють свою думку з приводу розв'язуваних проблем з огляду на думки інших членів команди), пошук інформації (шукають і надають групі всю необхідну інформацію), підбиття підсумків (пов'язують запропоновані ідеї з можливостями вирішення проблеми, підсумовують пропозиції, інтегрують діяльність членів команди), енергія (ініціюють діяльність членів команди). Член команди, що виконує цільову роль, несе величезне функціональне навантаження, тому виконання однією людиною кількох цільових ролей одночасно не бажане.
Для членів команди, що реалізують підтримуючі ролі, характерні такі особливості: вони надихають (дружелюбні, щиросердечні, чуйні, хвалять інших за їхні ідеї і позитивно оцінюють їхній внесок у вирішення проблеми), створюють гармонію і злагоду (улагоджують або нівелюють конфлікти між членами команди), знижують напруженість (різними способами знімають емоційну напругу в команді), прагнуть завжди йти "в ногу" (звичайно погоджуються з пропозиціями інших членів команди), готові до компромісів (здатні поступитися власною думкою заради підтримки гармонії в команді).
У команді можуть бути відсутні працівники, що виконують підтримуючі ролі, тобто виконання цих ролей може поєднуватися з іншими функціями. Наприклад, більшість американських управителів виконують цільові ролі, у той час як японські управителі - і цільові і підтримуючі.
Формування команди. Найважливіша проблема - це формування хорошої команди. Процвітаючий американський бізнесмен П. Хокен радить робити так: "Наймайте людей, яких ви поважаєте. Ніколи не беріть на роботу людей, на яких ви дивитеся зверху вниз і про яких думаєте гірше, ніж про себе. Люди, з якими ви працюєте, - ось що складає для вас "оточуюче середовище". Якщо ви хочете поліпшити його, не наймайте перших-ліпших, а беріть на роботу тільки кращих". Команда може формуватися зі службовців фірми або зі сторонніх співробітників. У першому випадку найчастіше використовують соціометричний метод. Суть методу полягає в тому, що кожен член колективу вибирає для вирішення конкретного завдання двох колег і повідомляє свій вибір керівнику конфіденційно. Потім керівник складає соціограму (схему переваг), за допомогою якої встановлює реальні стосунки в колективі. Якщо команда формується зі сторонніх співробітників, то в цьому випадку найчастіше керівник формулює якості, які повинні мати претенденти на місце в команді. За допомогою тестів, анкет і в процесі співбесіди перевіряють кожного претендента на предмет наявності сформульованих якостей. Для прикладу наведемо такі якості, сформульовані М. Вудкоком і Д. Френсісом: енергійність; уміння оволодівати своїми емоціями; готовність відкрито викладати свою думку; здатність змінити погляд під впливом аргументів, але не сили; уміння висловлювати думки. Фактори, що визначають ефективність досягнення цілей команди: Чисельність. Ідеальний розмір команди - від 3 до 7 чоловік. Зі зростанням кількості членів команди ускладнюється спілкування між ними й виникають перешкоди у процесі досягнення згоди.
Згуртованість команди. У згуртованій команді звичайно менше проблем у спілкуванні, менше напруженості, ворожості і недовіри. Хоча негативним наслідком високого ступеня згуртованості може бути групова однодумність, коли команда приймає рішення, що всіх влаштовує.
Конфліктність. Наявність розбіжностей у думках членів команди може призвести до конфліктів. У таких випадках конфлікт повинен відігравати функціональну роль і підвищувати ефективність команди.
Роль лідера в команді. Концепція лідерських якостей стверджує, що лідерами стають, а не народжуються. Призначення лідера команди - створити умови, що сприяють тому, щоб кожен член команди вніс найбільший вклад у справи команди.
Ось деякі принципи, яких звичайно дотримуються лідери:
- встановлюють ясні й чіткі цілі;
- рішення приймають з урахуванням думок членів команди;
- заохочують відкритість і щирість;
- учаться на помилках, аналізують хід виконання завдань;
- роботу розподіляють справедливо між членами команди;
- уникають фаворитизму і фамільярності;
- особистим ставленням до справи показують приклад для інших;
- вміють знайти підхід до колег;
- розумно делегують повноваження.
