Тема 3. Глобалізація світового ринку

Питання теми:

1. Світовий ринок у системі міжнародних економічних відносин.

2. Глобалізація ринків і глобалізація виробництва.

3. Глобалізація міжнародного фінансового ринку.

1. Світовий ринок у системі міжнародних економічних відносин.

На початку нового тисячоліття глобалізація світового ринку викликала у більшості розвинутих країн глибоку економічну кризу, яка настала після періоду довготривалого зростання. Для боротьби з кризою уряди й європейських країн, і США, і Японії привели в дію весь інструментарій антикризової політики, починаючи з бюджетної і закінчуючи грошово-кредитною. Для того, щоб зрозуміти й по можливості згладити глобальні світові кризи, варто більш детально вникнути у суть світового ринку.

Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Тобто внутрішній ринок являє собою форму господарської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається самим виробником усередині країни. Подальша спеціалізація внутрішніх ринків сприяла формуванню національного ринку, тобто внутрішнього ринку, частина якого орієнтується на іноземних покупців. У свою чергу частина національних ринків пов'язується із закордонними ринками і призводить до виникнення міжнародного ринку.

Головною ознакою світового ринку є міжнародний рух капіталу, товарів, послуг.

Стосовно однієї країни, зазвичай, використовується термін "зовнішня торгівля держави", стосовно торгівлі двох країн — "міждержавна, взаємна, двостороння торгівля", а щодо торгівлі всіх країн одна з одною — "міжнародна або світова торгівля".

Характерними ознаками настання нового етапу в розвитку світового господарства є:

1) відкритість економіки;

2) утворення системи міжнародних наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, Паризький та Лондонський клуби тощо;

3) виникнення та інтенсивний розвиток Транснаціональних корпорацій (ТНК), які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торговельну політику;

4) наявність розвинутої сфери міжнародної торгівлі, міждержавного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;

5) функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов'язаної з міжнародною торгівлею та міжнародним рухом чинників виробництва.

Отже, як бачимо, світове господарство з самого початку базується на регіональному рівні — об'єднанні груп країн в регіональні союзи (наприклад, ЄС). Формуючись на базі всесвітнього поділу праці, єдиний світогосподарський простір втягує у свою орбіту національні господарства та їх підсистеми, закладаючи тим самим основи глобальної господарської інтеграції країн.

Міжнародні економічні відносини відображають господарські зв'язки між державами, реґіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — макрорівні, макрорівні, наднаціональному рівні.

У світовому господарстві розвиваються всі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технологій;

5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини.

Підсистемами світового господарства на наднаціональному рівні є регіональні угруповання країн, що склались на договірній основі.

На регіональному рівні структура світового господарства має такий вигляд: насамперед, розрізняють 5 великих районів регіональної інтеґрації: Європейський, Північноамериканський, Латиноамериканський, Азіатсько-Тихоокеанський та Африканський, котрі відрізняються рівнем і змістом інтеграційних процесів.

Історично найактивніше регіональна інтеґрація відбувається в Західній Європі. Тут існують два регіональні блоки:

1) Європейський Союз (ЄЄ): Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словакія, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція, Естонія.

2) Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

Після розпаду Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) в Центральній Європі було створено інтеґраційне угруповання "Вишеградська четвірка": Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина. У рамках цього угруповання з березня 1993 р. набрала чинності Центрально-Європейська угода про вільну торгівлю.

У Східній Європі та Середній Азії роблять перші кроки нові інтеґраційні угруповання колишніх республік СРСР, що ґрунтуються на принципі взаємної вигоди (з акцентом на двосторонні відносини):

— СНД — Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Вірменія, Азербайджан, Грузія;

— Міжнародна організація Східноєвропейського співробітництва і торгівлі (СЄСТ), котра об'єднує підприємницькі структури Болгарії, Казахстану, Польщі, Росії, Угорщини, України, Чехії, Словаччини;

— у Північній Америці — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика;

— у Латинській Америці — МЕРКОСУР: Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

Крім вказаних, функціонують: Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва; Південноафриканськии митний союз; Західноафриканський економічний і валютний союз тощо.

Отже, система світового господарства має два рівні: 1) світове господарство як сукупність національних господарств і 2) світове господарство як наднаціональний господарський простір реґіонального і транснаціонального рівнів.

Становлення світової економіки — це, по суті, і є реалізація міжнародних економічних відносин, відносин у світовій економіці глобального господарства, глобальний економічний організм національних господарств. Ці національні господарства пов'язані між собою міжнародним поділом праці (МПП).

Сучасні міжнародні економічні відносини здійснюються як за активної участі державних інституцій, так і за їх пасивного сприяння. Проте здебільшого вони випливають з приватної ініціативи економічних груп громадян.

Міжнародні економічні відносини пов'язані між собою міжнародним поділом праці, глобалізованим світовим господарством. Адже у світі не існує жодної самозабезпеченої країни. Навіть найрозвинутіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці та інших чинниках виробництва.

Довгий час нерівномірний розподіл природних багатств був основною причиною МПП. Проте розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень у подальшому розвитку міжнародної економіки.