2. Глобалізація ринків і глобалізація виробництва. Міжнародна спеціалізація.

З другої половини XX ст. інтернаціоналізація виробництва набула глобального характеру. Вона охопила практично всі підсистеми світового господарства, всі його галузі. Поглиблюється інтернаціоналізація виробництва й обігу, що посилює єдність світового господарства. Людство рухається до такої моделі світу, де економіки окремих країн функціонують у рамках єдиної, взаємозалежної світової економічної системи. Цей процес і прийнято називати глобалізацією. Тенденція до створення інтегрованої економічної системи спостерігається вже впродовж багатьох років, проте останнім часом темпи змін значно прискорились. Ще на початку 90-х років XX ст. на більшості, наприклад, національних ринків телекомунікацій домінували державні монополії. Ринки були значною мірою ізольовані один від одного бар'єрами, що стояли на перешкоді міжнародній торгівлі та зовнішнім інвестиціям. Такий стан речей швидко підходить у минуле. Як приклад доречно назвати глобальний ринок телекомунікацій. На цьому новому ринку ціни невпинно знижуються, оскільки компанії конкурують між собою по всьому світу, намагаючись здобути визнання як місцевих споживачів, так і транснаціональних бізнесових структур. Виграють від цього споживачі.

Більшість видатних політиків, економістів сьогодення виступають прибічниками глобалізації ринків і виробництва. Зокрема, Дж. Сорос виступає прибічником такої глобалізації не лише тому, що не бачить цьому процесові ро-зумної альтернативи, але й тому, що вигоди глобалізації перевищують породжувані нею витрати, оскільки створюване нею додаткове багатство дозволяє з надлишком покрити всі наслідки нерівності та виправити інші негативні моменти, зумовлені глобалізацією.

Заради мінімізації наслідків глобалізації, як бачимо, Дж. Сорос звертається виключно до фінансових методів. І це виправдано: глобалізація ототожнюється з вільним рухом капіталів. Але навряд чи такі методи можуть виявитися достатніми; в кращому випадку вони здатні лише пом'якшити ті фінансові кризи, які Дж. Сорос розглядає як один із негативних наслідків глобалізації.

Глобалізація — це процес, спрямований на створення більш інтегрованої та взаємозалежної світової економіки. Цей процес має дві основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.

Глобалізацією ринків називають процес об'єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий ринковий простір. Смаки й уподобання споживачів різних націй починають змінюватись у напрямку певної глобальної норми і таким чином сприяють утворенню глобального ринку. Всесвітнє визнання таких платіжних засобів, як кредитні картки "Visa", « Mastercard» споживчих товарів, як напої "Coca-Cola", джинси "Levi's", "Мс Donald's", часто наводять як приклади, що підтверджують наявність цієї тенденції. Однак фірми "Coca-Cola", "Мс Donald's" чи "Levi Strauss" є не просто бенефіціарами такої тенденції — це інструменти її розвитку. Продаючи стандартизовані види продукції в усьому світі, ці компанії допомагають створювати глобальний ринок.

Глобалізація виробництва — це тенденція до виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі відмінності у кількісних або якісних чинниках виробництва, таких як праця, земля та капітал. Діючи в такий спосіб, компанії сподіваються скоротити свої загальні витрати і покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а, отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі.

У майбутньому очікується високий ступінь глобалізації як ринків, так і виробництва. Основними акторами у цій ситуації є сучасні фірми, всі дії яких, можливо й не усвідомлено, сприяють прискоренню процесів глобалізації. Ці фірми просто намагаються, як і належить, ефективно реагувати на зміну умов свого середовища.

В умовах глобалізації критерії рівня розвитку мають історичну обумовленість і з часом все більше модифікуються й ускладнюються. Нині вони включають такі компоненти, як наявність національної науки, технології та інформатики, енергоозброєність основних галузей економіки, місткість внутрішнього ринку, кваліфіковані виробничі й управлінські кадри та ряд інших.

Міжнародна спеціалізація — це форма поділу праці країнами, в якій зростання концентрації однорідного виробництва відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв. Спеціалізація в рамках міжнародного поділу праці в кінцевому підсумку передбачає спеціалізацію країн і регіонів на виробництві окремих продуктів та їх частин для світового ринку. Як результат — поява міжнародної спеціалізованої продукції. Остання — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм, і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку.

Торгівля між країнами буде взаємовигідною, коли ціна товару на зовнішньому ринку буде вищою, ніж його внутрішня ціна в країні-експортері.

Обидві країни матимуть вигоду, якщо спеціалізуватимуться у сферах своєї порівняльної переваги: наприклад, Україна — на виробництві борошна (дешевше, ніж у Польщі), а Польща — цукру (дешевше, ніж в Україні). Україна експортуватиме борошно, щоб оплачувати польський цукор, а Польща — цукор, щоб оплатити українське борошно. Отже, Україна, спеціалізуючись на виробництві борошна, перемістить у цю сферу свою одиницю ресурсів з виробництва цукру. Польща спеціалізуватиметься на виробництві цукру і перемістить у цю сферу свої ресурси з борошна. Як результат, як наслідок такої спеціалізації — міжнародне виробниче кооперування. Воно базується на предметній спеціалізації і виступає як форма часткового та загального поділу праці у світовому господарстві. Якщо при цьому країна не може виробити жодного товару з витратами, нижчими від міжнародного рівня, то відносно ефективною для неї буде спеціалізація на виробництві того товару, щодо якого перевищення міжнародного рівня витрат буде найменшим. Загалом ж від міжнародної торгівлі виграють як країни-експортери, так і країни-імпортери. Зокрема, країни-експортери виграють, бо мають змогу розширити виробництво й продавати свою продукцію за ціною, яка перевищує внутрішню ціну. З іншого боку, споживачі в країні-експортері програють, бо внаслідок підвищення цін змушені скорочувати обсяг закупівель. Проте загалом зовнішня торгівля забезпечує приріст добробуту в країні-експортері за рахунок більшого виграшу виробників порівняно з втратами споживачів. У країні-імпортері виграють, бо мають змогу купувати більшу кількість потрібного їм блага за нижчою ціною. З іншого боку, виробники в країні-імпортері програють, бо конкуренція імпорту змушує їх знижувати ціни і скорочувати обсяги виробництва. Однак зовнішня торгівля забезпечує приріст добробуту в країні-імпортері, бо вигоди споживачів переважають збитки виробників продукції, яка конкурує з імпортом.

Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва переростає в економічну інтеграцію — процес зближення національних економік шляхом створення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони.