Тема 6. Міжнародна освіта в умовах глобальних трансформацій

Питання теми:

1. Освітня послуга як форма міжнародної економічної діяльності.

2. Регулювання міжнародної торгівлі освітніми послугами

3. Фритредерство і протекціонізм у сфері освітніх послуг

4. Транснаціональна освіта як нова форма експорту освітніх послуг

5. Проблеми якості освітніх послуг та нострифікації дипломів

6. Академічне кредитування як засіб підвищення міжнародної мобільності студентів

Для успішної адаптації сучасного підприємства в світогосподарських зв'язках найважливіше значення набуває забезпеченість висококваліфікованими кадрами. Причому про кадри має турбуватися саме підприємство, формуючи спільно з вузами модель майбутнього фахівця, адаптованого до життя і роботи в глобальному економічному просторі, і беручи на себе (в умовах ринку) частину витрат з підготовки цього фахівця. Така практика має місце у високорозвинених країнах з ринковою економікою.

Разом з тим ключовий чинник конкурентоспроможності підприємства при побудові економіки, заснованої на знаннях, - це інтелектуальний капітал, значення якого в останні десятиліття безперервно зростає. Це означає, що зростає значимість для підприємств і людських активів як фундаментальної складової інтелектуального капіталу, отже, залогом успіху підприємства в економіці, заснованій на знаннях, стає забезпечення та ефективне управління нематеріальними активами, в першу чергу людським капіталом.

Планування та прогнозування потреби у кваліфікованому персоналі є найважливішим стратегічним завданням підприємства. Це завдання набуває ще більшої актуальності при виході підприємства на зовнішній ринок і організації виробництва, різних філій, представництв тощо.

1. Освітня послуга як форма міжнародної економічної діяльності

Формування сучасного міжнародного ринку освітніх послуг можна розглядати як відродження давньої ідеологічної традиції. У середні століття університети різних європейських країн постійно обмінювалися студентами і професорами. Широко поширена була ідея мандрівного студента, або, як зараз прийнято говорити, мобільного студента, який вивчав різні курси в університетах різних країн, при цьому мовних перешкод не було, оскільки навчання всюди велося латинською мовою.

В даний час ми є свідками безпрецедентного попиту на освіту в більшості розвинених країн світу. Новий «освітній бум» захлеснув такі країни, як США. Великобританію, Австралію, Китай, країни Східної Європи, Південно-Східної Азії, Південної Америки та інші. За період з 1985 по 1996 роки кількість учнів за програмами середньої освіти зросла на 24% - з 291 до 381 млн. чол., а кількість студентів вищих навчальних закладів збільшилося на 28% - з 60,27 до 84,26 млн. осіб. Прогноз на 2025 р. такий, що попит у світі на вищу освіту має досягти 160 млн. місць.

Дуже важливо зрозуміти, що ж таке «освіта», «освітня послуга» і «ринок освітніх послуг». Єдиного підходу до розуміння цих термінів не існує.

XX сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1978 р. визначила, що освіта - це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при яких вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. У Міжнародній стандартній класифікації освіти, затвердженої ЮНЕСКО в 1997 р. на XXIX сесії, під освітою розуміється організований і сталий процес комунікації, який породжує навчання. В українському законодавстві, зокрема в Законі України «Про освіту», освіта характеризується більш широко, а саме як «цілеспрямований процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства і держави». Незважаючи на присутнє розмаїття національних та наднаціональних підходів до трактування дефініції «освіта», головним тут є однакове сприйняття освіти як пріоритетної соціально-економічної, національно-культурної, науково-просвітницької, практико-орієнтованої функції будь-якої держави, відповідним чином фінансується і реалізується ним в інтересах особистості, суспільства і нації.

Поняття «послуга» також має широкий спектр тлумачень, але, на жаль, Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) не містить його розшифровки. При самому загальному підході під послугами прийнято розуміти різноманітні види діяльності, які не мають матеріального носія в явному вигляді, тобто якщо товар можна визначити як річ, то послугу - як дію, при цьому головною відмітною характеристикою послуг є їх невідчутність.

Освітню послугу можна охарактеризувати як процес передачі від виробника (навчального закладу) до споживача (учня, студента) і результат засвоєння останнім значимого обсягу знань, навичок і розуміння. Освітні послуги належать до категорії соціально значимих послуг, що володіють значними позитивними зовнішніми ефектами не тільки для їх споживачів, але і для всього суспільства в цілому. Корисність освітньої послуги оцінюється, як правило, коли вона починає приносити соціальні та економічні дивіденди.

Освітня послуга як продукт виробництва має слідувати основними, досить специфічними характеристиками:

не зберігання (процес виробництва і споживання цих послуг відбувається одночасно, вони не можуть складуватися для подальшого продажу);

мінливістю якості (якість освітніх послуг може суттєво відрізнятися в залежності від того, який викладач, яка освітня установа і як їх надає);

невідчутність послуги (її неможливо побачити, переконатися в якості і доцільності придбання до моменту споживання);

цілісністю (для споживача освітня послуга буде мати споживчу вартість лише тоді, коли він одержить її в повному обсязі);

тривалістю споживання (процес надання освітньої послуги розтягнутий за часом);

взаємозв’язком зі споживачем (від споживача вимагається особиста участь і певний набір навичок, умінь, зусиль для споживання цієї послуги).

Під ринком освітніх послуг слід розуміти сферу формування попиту і пропозиції на освітні послуги. У цьому випадку продавцями (виробниками) освітніх послуг виступають всі типи і види освітніх установ незалежно від форми власності, окремі викладачі, а споживачем виступає громадянин.

Платником освітніх послуг може бути як держава (бюджетне фінансування - замовлення на підготовку фахівців) так і різні підприємства, фонди і власне сам громадянин.

У всіх країнах ринок освітніх послуг регульований. Держава використовує різні методи впливу на ринок: від прямого адміністративного втручання і фінансових важелів до непрямого регулювання через різні преференційні податкові пільги, державні замовлення. Причому ступінь впливу держави на даний ринок в різних країнах різна, але в цілому дуже висока.

Розрізняють національний (внутрішній) і міжнародний (зовнішній) ринки освітніх послуг. На внутрішньому ринку вступають в економічні відносини виробники і споживачі однієї країни, на зовнішньому - різних країн.