4. Менеджмент світової глобальної економіки

Уявімо собі, що людьми всіх рас і мов керує один уряд. Усі його члени твердо дотримуються високих моральних Норм. Цей уряд усунув війни, ненависть, злочинність, бідність, забруднення, хвороби...

Усе це — споконвічні мрії людства. Проте вже реально викристалізовуються початки формування єдиного Всесвітнього уряду, Всесвітнього менеджменту глобальної економіки, в системі якого уряди країн поступово втрачають функції регуляторів економіки (державного менеджменту). Наскільки вдасться в умовах глобалізації реалізувати хоча б невеличку частку цих споконвічних мрій людства — невідомо. Проте вже сьогодні варто вести мову не про концепцію її світової держави, не про якийсь "справедливий світовий уряд", який зможе здолати несправедливість, розрив між багатими й бідними, а про міжнародний менеджмент. Він повинен ґрунтуватись на об'єктивному процесі розширення міждержавних зв'язків, які виходять за межі державної юрисдикції, економіки, науки, нових технологій, інформатики. Цей процес створює реальну базу для корінної перебудови наявних міжнародних, міждержавних організацій.

На відміну від міжнародного менеджменту, світова держава - це поступове витіснення національних звичаїв, традицій, культури, моральних та інших національних цінностей і інтересів наднаціональними, загальнолюдськими; формування і розвиток світової співдружності як соціальної основи світової держави та виховання нової людини - громадянина світу; повна відмова від державного і національного суверенітетів. Але ж чи можна домогтись сумісності в єдиній світовій співдружності та державі таких несумісних між собою цивілізацій і їх носіїв, як західна і східна, як мусульманський і іудейський світогляд, розуміння світу, як ліворадикальна і праворадикальна ідеології?

Можна. Проте на все це піде не одна сотня років. Сьогодні оптимізму додає поява ряду нових рухів, представники яких прагнуть зближення релігій (до злиття воєдино ще говорити рано). При цьому можна було б назвати рух "Євреїв за Ісуса" як один із паростків зближення іудаїзму і християнства.

Єврейство — це національність, а християнство — віросповідання, переконання. Людина не вибирає, ким їй народитись — євреєм чи українцем. Але сама ж людина вибирає, в що їй вірити. Чи повинен єврей або інша людина (не єврей) вірити в Ісуса? Раз Ісус є Месія, то в Нього треба вірити, оскільки лише через Нього можна пізнати Бога, зрозуміти Біблію. До речі, на Біблію, вчення Ісуса і святих апостолів маємо ряд посилань і в Корані...

Усе це роздуми щодо проблем подальшої глобалізації. А поки що, всупереч прогнозам багатьох фахівців, стає зрозуміло, що шанси зникнення націй та націоналізму сьогодні, в умовах постіндустріальної доби, мізерні. Глобалізація, формування міцних культурно-політичних реґіональних просторів не зменшують ваги національних ідентичностей, їхнього впливу на міжнародні відносини.

Як відомо, спроби створення Єдиного царства людськості були зроблені ще Ордою. Вона несла новий євроазійський порядок, створюючи потужну інфраструктуру від Китаю до Північних окраїн Русі. У нинішньому глобалізмі приматом є сфера сакрального, яка регламентує решту діяльності. При цьому держави, які входили б у таку, скажімо, імперію, зберігають ідентичність. Разом усі вони являють собою організм, який можна назвати багатополярним. Проте, навіть міжнародний поділ праці, у глобальному розумінні, тобто, коли в окремо взятій державі буде одне або декілька видів виробництва, тут же веде до повної залежності від гегемона.

Національна (міжнародна) держава — це публічні зусилля всіх заради загального добробуту. Це, звичайно, плюс. Але при цьому виникає ще більший мінус. Бо, дякуючи глобалізації, національна ідентичність втрачає своє значення. Держави стають підсистемами. Проте чи не найбільшим мінусом глобалізму, антагонізмом стане вільний перерозподіл ресурсів на користь тих, хто виявить найбільшу економічну ефективність. Це мав би бути плюс. Але ж у кінцевому підсумку ресурси перейдуть із рук господарів у руки найбільш умілих ділків. Для прикладу можна навести результати приватизації багатьох об'єктів в Україні та інших посткомуністичних державах.

Глобалізація не має шансів на повний успіх, тому що не має шансів на політичну підтримку світової спільноти, якщо канали перерозподілу будуть працювати, як дотепер. Стає необхідним створення світової інституційної системи, а також політики і стратегії, які скоригують історично сформований спосіб поділу глобального продукту. Іншими словами, потрібен не світовий уряд, а координація економічної політики у світовому масштабі. Хто ж має цим займатися? Хто має бути суб'єктом цієї політики без світової виконавчої влади? Пошук відповіді на це важке питання впродовж наступних років буде тотожний пошуку і створенню нового глобального інституційного ладу.

Інформаційна революція створила реальну можливість для різкого прискорення економічного, наукового, культурного розвитку народів, об'єднання людства у співтовариство. Сьогодні процеси глобалізації в економічній, інформаційній, культурній сферах йдуть паралельно з процесами національної ідентифікації. Адже відродження національної свідомості є захисною реакцією суспільства проти руйнівного впливу відцентрових сил, пов'язаних з глобалізацією.

XXI ст. — це, насамперед, система корпоративно-економічного глобалізму, глобального менеджменту, поява глобальних корпорацій, які матимуть ознаки суверенних держав: екстериторіальність, власні збройні сили, конституції, членство в міжнародних організаціях. Уже сьогодні держава в сучасних умовах стає менш придатною виконувати свої функції. У подальшій перспективі держава буде заміщена владою глобальних корпорацій. Сьогодні в глобальних масштабах відбувається підпорядкування держави і влади могутнім корпораціям та їх власникам. При цьому важливим феноменом загального процесу глобалізації є формування системи глобального менеджменту, що за допомогою модерних комунікаційних технологій витісняє традиційні національно-локальні системи менеджменту.

На початку XXI ст. сформувалася ціла низка національних моделей економіки, які демонструють широкий спектр поєднання ринкових відносин і державного регулювання, національного капіталістичного підприємства та соціальної орієнтації, економічних закономірностей і неекономічних чинників.

У прийдешню еру середнього економічного зростання державний сектор має перебрати на себе нову роль з огляду на інтернаціоналізацію, старіння суспільства та зрілість економіки. Для того, аби справитися з інтернаціоналізацією, уряд буде змушений докласти зусиль до створення нової інтернаціональної економічної структури, що ґрунтується на вільній торгівлі, а також міжнародних правилах, сприяти заходам, скерованим на відкриття внутрішнього ринку, здійснювати горизонтальну координацію у промисловості.

Усе це держава повинна вирішувати в рамках широкої міжнародної кооперації й у взаємодії з широким колом неурядових організацій, а у подальшій перспективі і менеджментом світової глобальної економіки.

Тестові завдання:

1. Регіон за назвою «Родючий півмісяць» знаходився у давнину:

а) Центральній Америці;

б) у Китаї;

в) на Близькому Сході;

г)на території Індії.

2. Епоха великих географічних відкриттів розпочалася в:

а) XIV ст.;

б) XV ст.;

в) XVI ст.;

г) XVII ст.

3. Великі географічні відкритті тривали

а) 50 років;

б) 100 років;

в) 200 років

г) 300 років.

4. Світовий ринок є поняттям:

а) вужчим, ніж «світове господарство»;

б) тотожним поняттю «світове господарство»;

в) ширшим ніж поняття «світове господарство»;

г) яке зовсім не стосується поняття «світове господарство».

5. Поняття «міжнародні економічні зв’язки» є поняттям:

а) вужчим, ніж поняття «міжнародна торгівля»;

б) ширшим, ніж поняття «міжнародна торгівля»;

в) тотожним поняттю «міжнародна торгівля»;

г) яке зовсім не стосується поняттжшіжнародна торгівля».

6 До основних функцій мита не належить:

а) фіскальна;

б) захисна;

в) балансувальна;

г) факторингова.

7. Вартість нетарифних бар’єрів розраховують як еквівалент:

а) адвалорного мита;

б) комбінованого мита;

в) специфічного мита;

г) альтернативного мита.

8. Митні тарифи не класифікуються за:

а) напрямом руху товарів;

б) способом встановлення тарифів;

в) країною походження товару;

г) рівнем їх досконалості.

9. Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі не вимірюють:

а) часткою тарифних позицій, на які поширюються нетарифні обмеження;

б) часткою вартості експорту чи імпорту, яка охоплена нетарифними обмеженнями;

в) співвідношенням цін світового ринку і внутрішніх цін, що зазнають експортних або імпортних обмежень;

г) жодними вартісними показниками.

10. До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі не належать:

а) ембарго;

б) квоти;

в) ліцензування;

г) оподаткування іноземних товарів на внутрішньому ринку.

11. Методами прихованого протекціонізму не є:

а) технічні бар'єри;

б) внутрішні податки і збори;

в) державні закупівлі товарів і послуг;

г) ліцензування.

12. До регулювання міжнародної торгівлі не застосовують такий режим:

а) нації найбільшого сприяння;

б) національний;

в) преференційний;

г) нації найменшого сприяння.

13.До фінансових методів зовнішньоторговельної політики не належать:

а) субсидії;

б) факторинг;

в) експортні кредити;

г) демпінг.

14. Англійський економіст Адам Сміт жив і творив раніше ніж:

а) Д. Х'юм;

б) Д. Рікардо;

в) Т. Ман;

г) меркантилісти.

15. Ознакою транснаціональної компанії не вважається:

а) реалізація продукції більше, ніж в одній країні;

б) розміщення підприємств в двох чи більше країнах;

в) відсутність у неї виробничої діяльності;

г) працевлаштування у ній резидентів різних країн.