Тема 7. Міжнародна економічна інтеграція як прояв світової глобалізації.

Питання теми:

1. Міжнародна економічна інтеграція.

2. Вільні економічні зони.

1. Міжнародна економічна інтеграція.

Економічна інтеграція – зближення та взаємопристосування окремих національних господарств (економік). Забезпечується концентрацією та переплетінням капіталів, проведенням узгодженої міждержавної економічної політики. Основні види інтеграційних об’єднань:

1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар’єрів у взаємній торгівлі;

2) митний союз, коли вільне переміщення товарів та послуг усередині угру­повання доповнює єдиний митний тариф щодо третіх країн;

3) загальний ринок, коли ліквідуються бар’єри між країнами у взаємній торгівлі для переміщення робочої сили і капіталу;

4) економічний союз, який передбачає на додачу до всіх вищеперелічених заходів проведення державами-учасниками єдиної економічної політики.

Внутрішньою суттю інтеграції є процес формування спіль­ного світогосподарського простору, сфери підприємництва, що виходить за національні кордони і в межах якої діють економічні, технологічні, правові, соціально-культурні нимоги до суб’єктів виробничої та комерційної діяльності. Інтеграційні процеси охоплюють, перш за все, країни досить високого рівня розвитку, які мають розвинуті взаємні економічні відносини. Компактне розташування країн в одному регіоні, спільні історичні, культурні умови розвитку дають додатковий імпульс інтеграції їх в єдине економічне утворення.

Міжнародна економічна інтеграція стимулюється поширенням дії транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ), які, в свою чергу, є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці. ТНК і ТНБ начебто «стягують у вузли» міжнародну економіку, перетворюючись на її своєрідні «нервові центри». Об’єктивно транснаціональні корпорації сприяють формуванню організаційної структури міжнародних економічних відносин, оскільки зосереджують регуляторні функції на транснаціональному рівні.

Інтеграція має кілька рівнів:

1) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створен­ня ТНК, МНК);

2) взаємодія на рівні держав, партій та організацій, со­ціальних груп, окремих громадян різних країн;

3)інтеграційне угруповання як результат міжнародно­го об’єднання.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить такі етапи, як:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості. Так, зокрема, угода про вільну торгівлю грунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член вільної торгівлі залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики.

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах со­юзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення всіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. У рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується всіма країнами-учасницями.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них виділяють: в Західній Європі – Єв­ропейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Ти- хоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному еко­номічному угрупованню – Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Її принципи діяльності суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

• за кожною країною зберігається зовнішньоторговель­на автономія і власні мита в торгівлі з третіми країна­ми, не існує єдиного митного тарифу;

• немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники всіх країн-членів ЄАВТ, може ухва­лювати рішення лише одноголосно;

• країни-члени не відмовляються від свого суверенітету.

З моменту створення ЄАВТ у 1960 р. ця організація дуже пишалась складом держав-учасниць. Спочатку, в 1973 р., вийшли з її складу, у зв’язку з приєднанням до ЄС, Данія і Велика Британія, в 1986 р. – Португалія, а в 1995 р., з тих же причин, – Австрія, Фінляндія, Швеція.

Таким чином, із держав – засновників ЄАВТ залишаються Швейцарія, потім до неї ввійшли Ісландія, Ліхтенштейн.

У 1960 р. була створена субрегіональна організація – Центральноамериканський спільний ринок. Його склад: Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа із штаб-квартирою у Гватемалі. З 1991 р. введена гармонізована система на основі Центральноамериканської номенклатури.

У 1959 р. була створена Антська група – організація, яка об’єднує Болівію, Колумбію, Еквадор, Перу, Венесуелу.

Карибський спільний ринок заснований договором від 1 липня 1973 р. Його склад: Антигуа та Барбуда, Багамські острови, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Ямайка, Монсерат, Сент-Крістофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадина, Тринідад і Тобаго.

18 червня 1981 р. підписаний договір про створення Орга­нізації Східнокарибських держав у складі Антигуа та Барбуда, Домініки, Гренади, Монсерата, Сент-Крістофера і Невіса, Сент-Люсії, Сент-Вінсента і Гренадини.

Дуже помітною подією (і не лише на американському континенті) було створення Північноамериканської зони нільної торгівлі (НАФТА) – найбільшої в Західній півкулі. Створили її США, Канада, Мексика.

У 1991 р. утворено Південний спільний ринок (Меркосур). Учасники договору – Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай.

Узагальнення статусу вищерозглянутих та інших міждержавних організацій дає підстави зробити низку висновків. Так, зокрема, міждержавні організації утворюються на основі офіційних урядових угод між країнами. Якщо угода укладається тільки між двома державами, то такі міждержавні угоди називаються двосторонніми, або білатеральними; вони ще не творять організації у звичайному розумінні. Якщо узгодження є багатостороннім, то дії країн носять інституційний характер, і організація формується як інституційна одиниця міжнародних відносин. Різновидом цього типу організацій є міждержавні економічні організації (МДЕО). Прикладів міждержавних організацій чимало: ООН, НАТО, ОБСЄ та ін.; серед МДЕО – Європейський Союз, МВФ, НАФТА тощо.

Неурядові організації утворюються на основі індивіду­ального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Наприклад, до Рим­ського клубу на індивідуальній основі входять видатні вчені світу; як правило, вони не є членами уряду в своїх держа­вах і уряд не уповноважує їх відстоювати офіційну пози­цію. Тому члени неурядових організацій мають значно біль­ше свободи в своїх діях, вони можуть висловлювати свою особисту думку, незважаючи на позицію свого уряду.

Як міждержавні, так і неурядові організації за геогра­фічним поширенням поділяють на глобальні та регіональні. Глобальні організації об’єднують країни або інші суб’єкти незалежно від того, де, в якій частині світу вони знаходять­ся. Найяскравішим прикладом такого типу є Організація Об’єднаних Націй, членами якої є переважна більшість країн нашої планети.