- •10 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •12 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •14 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •16 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •18 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •20 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •22 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •24 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •26 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •28 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •32 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •34 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •36 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •38 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •40 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •42 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •44 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •46 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •48 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •50 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •52 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •54 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •56 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
50 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
цілого на частку, як правило, є шляхом до істини, але
не істиною, а екстраполяція частини на ціле закономірно
може призвести до помилок. Допомогти розв’язанню
цієї проблеми зможе поглиблення і розширення взаємозв’
язків історії з іншими соціальними і гуманітарними
науками.
Хронологічний час як стрижень моделі всесвітньої
історії відіграє важливу методологічну роль, якщо його
розуміти як нерозривну єдність часу історичного та
часу соціального.
Коли йдеться про соціальний час, слід (за аналогією
з фізичним простором-часом у теорії відносності Ейнштейна)
мати на увазі простір-час, що характеризується
певними універсальними позачасовими властивостями.
Соціальний світ «виявляє певні позачасові, універсальні
та інваріантні (лат. іпуагіапііз — незмінний)
властивості; мета соціальної теорії полягає в тому, щоб
виокремити ці загальні властивості і зрозуміти їх дію»
(Дж. Тернер). Якщо говорити про соціальний простір-
час, такими інваріантами соціального простору є споживані
соціальні ресурси (доповнюють природні ресурси,
похідні від них, але не тотожні), суспільні процеси
(відтворення соціальних ресурсів) і суспільні структури
(необхідні зв’язки, відносини, об’єднання ресурсів і
процесів відтворення суспільства), а інваріантом
соціального часу — певні стани розвитку суспільства.
Інваріанти соціального простору-часу мають стати
важливим методологічним чинником побудови будь-
якої моделі всесвітньої історії.
На відміну від соціального простору-часу історичний
час — це час людського буття, людської діяльності,
тобто якісно вищий рівень людського, соціального часу,
тому що історія є процесом, що виникає самостійно і
відтворюється. Основною одиницею соціального часу є
тривалість існування людського покоління, яке поєднує
індивіда з історією. Ізольований від свого покоління
індивід є відокремленим від свого часу, оскільки лише
разом зі своїми сучасниками він бере участь в історичному
процесі. Історичний час можна тлумачити як век-
тор-стрілку, спрямований від минулого до бажаного
майбутнього (Ю. Лотман). Це уявлення про час дає
змогу говорити про механізм свідомого вибору людини,
який діє в історичному середовищі. Отже, історичний
Модель всесвітньої історії. Єдність історичного процесу 51
час (хронологічний і соціальний иростір-час) є першою
підвалиною для побудови моделі всесвітньої історії.
Для її побудови необхідно також визначити другу
підвалину — онтологічне (буттєве) ядро подій, із яким
ідеологічно та практично можна пов’язувати решту
історичних сюжетів. Наприклад, для Давньої Греції
таким ядром була ідея ойкумени та поліса, який асоціювався
з образом космосу, для Давнього Риму — Рах
romana (римський всесвіт) — ідеальний імперський
устрій, для Давнього Китаю — ідеал Піднебесної з його
етичністю та етатичністю (державністю); для Європи
Нового часу — ідея європоцентризму тощо. У сучасних
СІЛА таким ядром можна вважати Pax americana (американський
всесвіт) — образ ідеального устрою всесвіту
за американським зразком. Екзотичним для великої
частини людства є ядро всесвітньої історії за проектом ісламських
радикалів — Всесвітній халіфат із єдиною
ісламською ідеологією.
Імовірно, модель всесвітньої історії буде виглядати
як співвідношення ядра (держави або певної спільноти,
тобто «зразкового» носія ідеї) і периферії (держав-сате-
літів, що прагнуть до центру) вираження їх взаємозв’
язку і взаємообумовленості.
На роль ядра всесвітньої історії може претендувати
ліберальна демократія, яка, на відміну від інших режимів,
що виникали у світовій історії (від монархії, аристократії
до теократії, фашистських і комуністичних
режимів), залишилася незмінною. Існують країни
демократичні, але не ліберальні, тобто такі, що не захищають
прав осіб і меншин, наприклад Ісламська Республіка
Іран, де проводяться регулярні, достатньо чесні
вибори, але не гарантовані свобода слова, зборів, віросповідання,
особисті свободи.
Однак екстраполювання досвіду розвитку Північної
Америки і Західної Європи як універсального зразка
загрожує культурною уніфікацією та обмеженістю.
Також з огляду на зростання загроз глобального тероризму,
гуманітарних і екологічних катастроф тощо вимушено
обмежуються свободи особистості. Це означає, що
ліберальна демократія не може слугувати єдиним чи
надійним ядром для побудови моделі всесвітньої історії.
Малоймовірно, що таким ядром буде ідея побудови Всесвітнього
халіфату.
