20 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

факти, а філософія історії націлена насамперед на історичну

свідомість, процес пізнання і пояснення минулого.

І тут прихована небезпека трансформації філософії історії

в історичну епістемологію, що зосереджена на вивченні

пізнання як такого.

Для отримання знання про загальне історик повинен

вивчати одиничне, зважаючи на онтологічний статус

історіософії (грец. Мвіюгіа — дослідження і зорМа —

мудрість) — концепції філософії історії, коли конкретні

історичні події дослідник розглядає із суб’єктивної

точки зору через розкриття в них деякого універсального

закону або надісторичного сенсу. Тільки у межах

онтологічного знання можливий діалог філософії історії

та історії як такої, коли відповіді на питання «чим було

минуле до нас і без нас?» доповнюються відповідями на

питання «чим є минуле для нас і у зв’язку з нами?».

Отже, для професійного історика інтерес до минулого

має теоретичний характер, а у філософії історії знання

про минуле набуває практичного значення, бо минуле є

умовою сучасного і передумовою майбутнього.

Історіософія як цілісне осягнення суті історії опирається

на три основи: «початок історії», «становлення»,

«кінець історії».

Виникнення поняття «історіософія» пов’язане з

концепцією світового духу Г.-В.-Ф. Гегеля. Історіософію

почали асоціювати з гегелівською традицією

трактування історичного процесу, рушієм якого є

основна першопричина (онтологізм), об’єктивно і однозначно

обумовленого (детермінізм), такого, що розвивається

в єдиному напрямі (прогресизм), загального для

всього людства (універсалізм) і раціонально пізнаваного

(позитивізм). Ці положення пізніше стали основами

класичної філософії історії.

Важливим завданням філософії історії є пошук ідей

розвитку, прогресу, кінця історії, що не є продуктом

тільки філософської уяви. Ці ідеї спочатку стихійно

виникають як пануючий умонастрій певної епохи, а

вже потім філософськи осмислюються. Умонастрої становлять

початковий матеріал для філософського аналізу,

узагальнення і з ’ясування тієї основоположної ідеї,

яка визначає спрямованість історичного розвитку.

Для філософії історії основна драма історії перебуває

не в минулому, а в сьогоденні, яке відстежується через

Основна ідея, категорії і принципи філософії історії 21

зв’язок із минулим, бо історія твориться «тут і зараз».

Минуле стає історичним рівнем буття у світі настільки,

наскільки воно пов’язане із сьогоденням. Розривання

зв’язку між сьогоденням, минулим і майбутнім швидше

є умовним, ніж безумовним. Для знання про події

минулого достатньо зусиль історії як науки, а для осмислення

людського існування в історії необхідна філософська

творчість із вироблення (виокремлення) основоположних

ідей історії.

Великого значення набуває логіка історії, яка дає

змогу зв’язати в єдине ціле сьогодення, минуле і майбутнє.

Абсолютною характеристикою буття світу і відносною

характеристикою на рівні буття у світі є історичний

час. Йому властива синкретичність (грец.

зупкгеизтоз — об’єднання), тобто єдність справжнього

минулого, справжнього сьогодення і справжнього майбутнього,

яке, на відміну від інших часів, існує тільки в

досвіді дослідника, що ускладнює освоєння історичного.

Історія досліджує минуле через сьогодення, а філософія

історії через метафізику історичного дивиться в

майбутнє, критикуючи суще і рефлексуючи належне.

Філософія історії не абсолютизує знання одиничного.

Вона досліджує взаємозв’язок одиничного і загального,

виокремлюючи в одиничному відображення загального,

розглядаючи одиничне (конкретне) як фрагмент всесвіту,

у якому втілений як порядок, так і хаос.

1.3. Основна ідея, категорії

і принципи філософії історії

Центральною ідеєю філософії історії є ідея розвитку

як здійснення певного сенсу. Щоб оцінити її значущість,

слід розмежувати поняття «зміна» і «розвиток».

Мінливість світу не підлягає сумніву. Рух можна розглядати

як абсолютну характеристику буття світу, спосіб

існування структурно організованих рівнів буття в

ньому, а будь-яку зміну — як модифікацію руху в різноманітті

його проявів.

. Зміна є основною підставою руху як способу буття

світу, що виявляється в різних модифікаціях на рівні

мікро-, макро- і мегасвіту, охоплюючи явні й неявні