24 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

філософії історії разом з категоріями «становлення» і

«здійснене» дає змогу розшифровувати історичні події,

знаходити їх конкретний зміст. Суспільство як певний

рівень буття у світі є аналогом буття світу, тому в ньому

можна виявити всі види буттєвої реальності: об’єктивну,

суб’єктивну і трансцендентну, що є підставою вказувати

на наявність таких видів діяльності, як пізнання і

самопізнання, освоєння і перетворення світу, глибинне,

невербальне спілкування і залучення до вічного та безкінечного,

що є складовими розвитку суспільства і

людини в ньому. Будучи всеосяжною і всепроникли-

вою, діяльність забезпечує подію, наповнює історичне

конкретним змістом. Через категорію «діяльність»

можна в історичній події визначити його сенс, виявити

ознаки майбутнього.

Історична подія розвивається від фази «становлення

» до «здійснене», виявляючи себе у формі упредметненої

історичної пам’яті.

Ідея розвитку історичного ґрунтується на аксіомі,

що початковий стан об’єкта історії недосконалий і

потребує подолання своєї неповноцінності. Однак безза-

перечність аксіом сумнівна, адже її критерії, що апелюють

до світової історії, вимагають виходу за звичні межі

емпіричного матеріалу регіональної історії. Історичний

розвиток не можна сприймати так, як його трактують у

природничих науках, що переймаються законами

розвитку природи. Оскільки історик постійно вивчає

прояви обмеженої або необмеженої свободи суб’єктів

соціальної активності, він повинен дотримуватися

таких основних принципів учення про розвиток:

1) чітке визначення об’єкта розвитку, який підлягає

філософському осмисленню. Об’єктом історичного

розвитку є те, що у потоці інформаційного матеріалу про

минуле характеризують як історичне. Об’єктом можуть

бути самоздійснення духу (Гегель), закони суспільного

виробництва (Маркс), ступінь самодс/Ьтатності людини

(класична філософська антропологія), але у будь-якому

разі історичним може бути тільки результат процесу

розвитку загалом або його фрагментів;

2) розкриття джерела, мотивів і стимулів розвитку

конкретного об’єкта. Пізнання процесу неможливе без

з’ясування джерела розвитку. Необхідно знайти основну

суперечність, виявити мотиви і стимули розвитку.

Основна ідея, категорії і принципи філософії історії 25

Ключовою суперечністю історичного розвитку є класична

суперечність між сущим і належним, але форма її в

кожному випадку завжди конкретна, бо обумовлена

недосконалістю суспільства й людини, а також їх відносинами

з природою та ступенем свободи людей, яка спонукає

до вчинків, соціальної активності і забезпечує їх

життєдіяльність.

На відміну від природи, що перебуває в постійному

кругообігу з орієнтацією на просте відтворення, людина

спрямована на майбутнє. Процес історичного розвитку

припускає включення конкретних мотивів і стимулів,

які можуть прискорювати або гальмувати розвиток,

направляти його в певний бік;

3) дослідження механізму розвитку, переходу кількісних

змін у якісні. Існує думка, що історія — це процес

свідомої і доцільної діяльності людей. Проте парадокс

історичного розвитку полягає в тому, що результат свідомої,

цілеспрямованої діяльності людей не завжди передбачуваний.

Складається враження, що зусилля людей

марні, бо не вони визначають хід історії. Насправді світовий

історичний процес детермінують об’єктивні умови,

які не залежать від свідомості й волі людей, і суб’єктивні

чинники, що в певній ситуації можуть кардинально

вплинути на результат розвитку. Суб’єктивні чинники

реалізуються через діяльність історично значущих осіб,

затребуваних у відповідь на виклики суспільства;

4) виявлення перспектив розвитку через прогнозування

мети, напряму, ідеалу розвитку. Домінує погляд

про історичний розвиток як шлях до вдосконалення. До

визначення мети й сенсу історії вироблено різні підходи

й відповіді. В античності існувала думка, що людство

деградує від золотого віку до залізного, а також концепція

«пульсації» історії як вічного вогню, який то гасне,

то займається. Її розвивали Дж. Віко, М. Данилев-

ський, О. Шпенглер, А.-Дж. Тойнбі т а ін . У біблійному

варіанті історія людства — це інтервал від створення

світу до Страшного суду. Поширеними були уявлення

про історію як поступ до досконаліших форм (Вольтер,

Тюрго, Кондорсе, Гегель, Конт, Маркс) та взаємо-

пов’язаність світової і регіональної історії з домінуванням

світової.

Із проблемою сенсу і мети безпосередньо пов’язана

проблема «кінця історії», яка буденною свідомістю