26 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

трактується як кінець світу. Однак ідеться не про загибель

світу, а про реалізацію сенсу історії, коли людство

подолає свою недосконалість і перейде на етап історичного

построзвитку.

Історія людства починається з його переходу із «царства

необхідності» в «царство свободи». У фазі передісторії

— торжества царства необхідності і повної залежності

від місця існування — люди існують як частка

природи й зорієнтовані на просте відтворення буття у

світі. Коли місце культури міфу займають культура

релігії і культура філософії, коли формуються архетипи

світогляду як системи поглядів на світ і місце людини в

ньому, на її відносини зі світом, постає «царство свободи

». Людство бореться за виживання, перетворює природу

на об’єкт експлуатації, яка на рівні суспільства

обертається експлуатацією людини. Реальністю стає

перманентна війна всіх проти всіх.

У XXI ст. відбувся перехід від традиційного та індустріального

суспільства до постіндустріального, інформаційного.

Йому передують етапи трансформації суспільної

свідомості в процесі переоцінювання ціннісних

орієнтирів, виокремлення основоположної ідеї подальшого

розвитку і створення нової якості системи «природа

— суспільство — людина».

Перехідний період — це початок постісторії, коли

людство отримає нові можливості, що забезпечать оптимальні

умови самовираження й самореалізації людського

роду й людини в системі «природа — суспільство —

людина», будуть встановлені паритетні відносини.

Важливе значення в методології філософії історії

мають принципи когерентності, синергії і каузальності

як основні принципи розвитку людства.

Принцип когерентності (лат. соїіаегепіііа — зв’я зок)

( взаємозв’я з к у ) є методологічною підставою висновку

про те, що взаємозв’язок явищ, речей, процесів —

це істотна ознака, яка відрізняє космос від хаосу всесвіту,

номос від аномії в суспільстві. Закон є істотним,

стійким, необхідним, відтворним типом зв’язку. Отже,

методологічне значення принципу когерентності полягає

у вимозі розглядати всі зв’язки досліджуваної події.

Тільки виявивши внутрішні й зовнішні зв’язки, генетичні

й функціональні, причинно-наслідкові та ін.,

можна відокремити закономірні зв’язки від випадкоОсновна

ідея, категорії і принципи філософії історії 27

вих, знайти їх підстави і уникнути похибок в оцінюванні

досліджуваної події на рівні її реконструкції та інтерпретації.

Принцип синергії (грец. synergos — той, що діє

разом) (взаємодії) становить методологічну підставу

для висновку про те, що явища, речі світу не лише взаємопов’

язані, а й активно впливають одні на одних.

Взаємодія є вже не умовою, а чинником інтеграції

частини у єдине ціле. Ця тенденція виявляється як на

рівні електромагнітної взаємодії ядра й електронів, так

і на рівні інформаційної взаємодії людей або регіональних

історій у контексті світової історії.

Взаємодії, як і взаємозв’язки, також ускладнюються

залежно від рівня структурної організації буття у

світі. Методологічне значення принципу синергії в історичному

вимірі полягає в тому, що він дає змогу з ’ясувати

суть події. Тільки в процесі взаємодії досліджуваний

об’єкт виявляє свою якісну визначеність, демонструє

свій розвиток, розкриває свій зміст.

Принцип каузальності (лат. causa — причина) ( взаємної

обумовленості ) — це методологічна підстава для

з ’ясування причинно-наслідкових зв’язків. Він орієнтує

дослідника не обмежуватися констатацією факту взаємозв’

язку і взаємодії частин, що формують цілісність

історичної події, шукати і знаходити її реальні причини,

умови, які їй передували, досліджувати її становлення,

розвиток і результат. Методологічне значення принципу

каузальності зводиться до того, що він спонукає дослідників

історичної події усвідомлювати, що нема явищ без

причини. Причина і наслідок взаємопов’язані. Кожна

причина має свою конкретну підставу, а час указує

інтервал причинно-наслідкового зв’язку, визначає спрямованість

і необоротність історичної події.

Отже, орієнтуючись на ідею розвитку та спираючись

насамперед на категорії «становлення», «здійснене»,

«діяльність», керуючись принципами когерентності,

синергії і каузальності, філософія історії знаходить у

ній внутрішній сенс, логіку, що і допомагає адекватно

досліджувати історичне й реконструювати його, розшифровувати

конкретні взаємозв’язки частини й цілого,

одиничного й загального, регіональної і світової історії,

фізики і метафізики.

Отже, сучасна історична наука перебуває в кризовому

стані, що зумовлено її активним розвитком.