3.3. Способи приготування титрованих розчинів

За способом приготування титровані розчини діляться на приготовлені i установлені. Приготовлені титровані розчини готують із вихідних (стандартних) речовин. Вихідні речовини повинні відповідати таким вимогам:

1. відповідність складу речовини її хімічній формулі (кількість домішок <0,05–1,0%);

2. речовина повинна бути стійкою як в сухому вигляді, так i в розчині;

3. бажано, щоб вона мала більшу молярну масу еквівалента.

Для приготування титрованих розчинів таких речовин готують розчин приблизної концентрації, а точну концентрацію визначають за допомогою титрування вихідної речовини.

Розчини, концентрація яких визначається, називаються встановленими або стандартизованими.

3.4. Метод кислотно-основного титрування (метод нейтралізації)

В методі кислотно-основного титрування використовують реакцію нейтралізації:

H⁺ + OH^ ↔ H₂O.

Цим методом визначають кислоти, основи, солі слабких кислот i солі слабких основ, а також речовини, які реагують з такими солями. Можливе роздільне визначення компонентів, які мають різні кислотно-основнi властивості, у їх суміші. Застосування неводних розчинників (спирт, ацетон та iн.), в яких ступінь дисоціації кислот i основ дуже змінюється, дає можливість збільшити число речовин, які можна визначити титруванням кислотами або лугами.

Основними робочими титрованими розчинами методу нейтралізації є розчини сильних кислот (HCl або H₂SO₄) i розчини лугів (NaOH або KOH).

Графічне зображення зміни pH розчину в процесі титрування робочим розчином залежно від об'єму розчину титранта (або відсотків вiдтитрованностi) називається кривою титрування. Криві титрування характеризуються різкою зміною pH розчину поблизу точки еквівалентності  стрибком титрування. Величина стрибка титрування в методі кислотно-основного титрування залежить:

– від сили кислоти та основи, тобто їх здатності дисоціювати (чим сильніша кислота (основа), тим більший стрибок);

– від концентрації розчинів (чим більша концентрація, тим більший стрибок);

– від температури розчину (з підвищенням температури стрибок зменшується).

Точку еквівалентності визначають за допомогою pH-iндикаторiв. Це органічні речовини, які мають характер кислот, основ або амфолiтiв, що змінюють своє забарвлення залежно від pH розчину. Основними характеристиками pH-iндикаторiв, за допомогою яких підбирають індикатор для титрування, є інтервал переходу i показник титрування.

Інтервал переходу pH-iндикатора – це інтервал значень pH, у якому різко змінюється забарвлення індикатора. Інтервал переходу розраховується за формулою: рH = pK_інд  1, де pK_iнд – умовна константа дисоціації індикатора.

Показник титрування (pT) – значення pH, при якому спостерігається різка зміна забарвлення індикатора i закінчується титрування з ним.

Індикатор підбирають таким чином, щоб зміна забарвлення індикатора відбувалась у межах стрибка титрування (0,1% в той чи інший бік від точки еквівалентності). Щоб вибрати індикатор, необхідно розрахувати значення pH розчину в межах стрибка титрування. Величина рТ індикатору повинна знаходитись в межах стрибка титрування. Або обчислюють pH розчину в точці еквівалентності i для титрування вибирають той індикатор, у якого величина pT дорівнювала б приблизно величині pH розчину в точці еквівалентності.