Способи фіксації точки еквівалентності
Існують різні способи фіксування точки еквівалентності окисно-відновних реакцій:
Безіндикаторний метод – за забарвленням надлишкової краплі однієї з реагуючих речовин, як в перманганатометрії (рожевий), йодометрії (жовтий).
За допомогою специфічних індикаторів – за специфічною реакцією з відновником чи окислювачем, як в йодометрії з крохмалем.
З використанням окисно-відновних індикаторів – речовин, що змінюють своє забарвлення зі зміною величини потенціалу системи, які присутні в розчині. Наприклад, дифінілантранілова кислота в дихроматометрії.
3.6 Методи осадження та комплексоутворення
3.6.1 Загальна характеристика. Класифікація
Метод осадження ґрунтується на використанні при титруванні реакцій, які супроводжуються утворенням малорозчинних сполук. Реакції осадження в об'ємному аналізі використовують порівняно рідко і лише ті, які відповідають цілому ряду вимог. Утворення осаду ускладнює спостереження за забарвленням індикатора. При утворенні осадів часто спостерігаються явища адсорбції, які заважають точно встановити точку еквівалентності. Найчастіше методи осадження використовують для визначення аніонів галогенів. Робочими розчинами найчастіше є титровані розчини арґентум нітрату (аргентометрія) або ртуті (меркурометрія, меркуриметрія). Цей метод застосовують при аналізі природних і технічних вод для визначення різних аніонів. Можливо також визначення катіонів таких як Zn2+, Сu2+, Іn3+ титруванням розчином калій гексаціаноферату(ІІ); Ag+ – калій тіоціанату; Ag+ – натрій фториду та інші.
В основі методу лежать реакції осадження та комплексоутворення, які порівняно рідко застосовують в об'ємному аналізі для прямого визначення, за винятком комплексонометрії. Основні труднощі тут пов'язані зі ступінчатим характером утворення комплексних сполук, причому окремі комплекси часто мало відрізняються один від одного за властивостями. Певною мірою труднощі зумовлені тим, що реакції утворення комплексів недостатньо вивчені. Незважаючи на це, використовуються методи об'ємного аналізу, що ґрунтуються на реакціях комплексоутворення. Наприклад, хлориди можна визначати титруванням розчином гідраргірум (ІІ) нітрату (меркурометрія). При визначенні хлоридів такий метод дає змогу замінити солі аргентума, що мають високу вартість, гідраргірум (ІІ) нітратом. Дуже широко застосовують титрування багатьох катіонів етилендіамінтетраоцтовою кислотою (ЕДТА), або її натрієвою сіллю (трилон Б), яка утворює стійкі комплекси з кальцієм, залізом, свинцем та ін. Крім того, практичне значення має визначення деяких металів (міді, нікелю та ін.) робочим розчином калій ціаніду. Дещо специфічними є методи, що ґрунтуються на утворенні або розкладанні простих і комплексних фторидів.
Треба відзначити, що методи осадження тісно пов'язані з методами комплексоутворення, тому що багато реакцій осадження супроводжуються осадженням малорозчинних сполук. Наприклад, при титруванні розчину арґентум нітрату розчином калій ціаніду утворюється осад:
AgNO3 + KCN AgCN↓ + KNO3.
В той же час при титруванні розчину калій ціаніду арґентум нітратом утворюється розчинний комплекс [Ag(CN)2]–:
2KCN + AgNO3 K[Ag(CN)2] + KNO3.
Залежно від природи розчину, яким титрують, розрізняють аргентометрію, меркуриметрію та меркурометрію, тіоціанатометрію, гексоціанометрію, фторометрію, комплексонометрію та ін. Класифікація методів та їх використання наведені у таблиці 3.1.
