Для підвищення самостійності студентів у вищих на­вчальних закладах використовують кілька форм організу­вання роботи факультативів:

1) містить вступний інструктаж викладача: як вивчати факультатив і користуватися посібником; передбачає цілком самостійне оволодіння студентом знаннями, визначеними факультативом; виконання усіх практичних робіт з наступним підсумковим контролем з боку викладача;

2) передбачає вступний інструктаж. Відрізняється від першого варіанта нижчим рівнем самостійності студентів. Самостійно вивчаючи матеріал факультативного курсу, студент за потреби консультується з викладачем, а прак­тичні роботи виконує під його керівництвом; завершуєть­ся підсумковим контролем, який здійснює викладач за до­помогою тестів;

3) передбачає інструктаж та оглядову характеристику змісту певного розділу. Студент самостійно вивчає його, за необхідності консультується з викладачем. Вивчивши розділ, студент перевіряє себе за допомогою стандартизовано­го контролю. Контроль з боку викладача здійснюється у формі письмового заліку. Під час складання заліку сту­дент отримує рекомендації щодо вивчення наступного роз­ділу і т. д. Практичні роботи проводяться під керівниц­твом викладача. Після завершення вивчення курсу викла­дач здійснює заключний контроль, використовуючи тести;

4) викладач лаконічно викладає тему, а студент само­стійно вивчає її, за потреби звертаючись по роз'яснення до викладача. Після вивчення кожної теми студент контро­лює себе за допомогою стандартизованих тестів; практичні заняття виконує під керівництвом викладача;

5) весь матеріал факультативу викладач разом зі сту­дентом послідовно розглядають на заняттях. Студенти консультуються з викладачем. У процесі засвоєння змісту факультативного курсу викладач вдасться до систематич­ного, тематичного і завершального контролю.

Вибір варіанта проведення факультативу залежить від рівня самостійності, творчості, здібностей студентів гру­пи, а також матеріальної бази.

У системі семінарських занять треба уникати одноманітності їх проведення, вносячи елементи дискусії, гри, змагальності й под.

Методика пропонує такі різновиди семінарських занять:

Семінар запитань і відповідей.

Семінарське заняття у формі «запитання – відповіді» проводять тоді, коли виникає потреба у визначенні рівня знань студентів з певної теми або кількох тем без їх розгорнутого обговорення. Викладач ставить студентам запитання і вислуховує їхні відповіді. Такий семінар називають колоквіумом (лат. cjlloquim – співбесіда). Він не передбачає фіксованих виступів студентів.

Семінар усних відповідей та обговорень.

Таке семінарське заняття передбачає усні відповіді студентів з наступ­ним їх обговоренням.

Семінар – розгорнута бесіда.

Таке заняття є найпростішою формою семінару, побудованого на засадах евристичної бесіди (студенти дають відповіді на запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення, як-от: “Чому ...?”, “Як Ви вважаєте...?”, “Чим можна пояснити... ?” тощо). Такий семінар передбачає підготовку всіх сту­дентів з кожного питання плану семінарського заняття за єдиним для всіх переліком рекомендованої літератури; виступи студентів та їх обговорення; вступ і виснов­ки викладача. На такому семінарі те­му поділяють на невеликі за обсягом, проте органічно пов’язані між собою питання. Формулюють їх як пізнавальні, проблемні завдання. Виконання одного завдання є засадою для виконання наступного. Це дає змогу залучити до обговорення максимум студентів. Доцільно заохочувати слухачів виступати з уточненнями і доповненнями. Цей вид семінару не передбачає письмових доповідей чи рефератів. Його структура: організація групи – вступне слово викладача – власне бесіда – підведення підсумків заняття.