Семінар обговорення й оцінювання письмо­вих робіт та рефератів студентів.

Семінарське заняття проводиться у формі усних повідомлень студентів за підготовленими рефератами та письмовими робота з питань плану семінару. Реферати та письмові роботи готують окремі студенти за дорученням викладача і оголошують їх на семінарському занятті з подальшим обговоренням та оцінюванням студентами, які слухали.

Семінар-диспут.

Семінарське заняття у формі диспуту (лат. dispute – досліджую, спере­чаюсь) (дискусії) є вищим рівнем евристичної бесіди; найбільш поширеними і ефективними є: “круглий стіл”, форум, дебати, симпозіум (ґрунтуються на обміні думками між усіма учасниками, що привчає студентів самостійно мислити, сприяє розвитку аналітичних навичок, розвиває здатність до виваженої аргументації, обстоювання власної позиції, адекватно оцінювати себе та поважати думки інших). Таке заняття передбачає усне обговорення проблем теми семі­нару. Питання, винесені на диспут, повинні мати важливе теоретичне і практичне значення. Великий інтерес при цьому викликають проблеми, з яких відбу­ваються дискусії в засобах масової інформації. Крім інших завдань, що зазвичай реалізують на семінарсько­му занятті, такий семінар сприяє формуванню у студентів навичок полеміста, здатного оперативно й аргумен­товано обстоювати власний погляд та критикувати іншу. Диспут може бути як самостійною формою семі­нару, так і елементом інших форм.

Добре продумане його ор­ганізування захоплює студентів, пробуджує інтерес до навчальної дисципліни, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інфор­мації, виховує принциповість, розвиває логічно мислення і мовленнєву діяльність. Він передбачає чітко, конкретно сформульовану тему і залучення до роботи всієї групи. Пе­релік питань має містити явні й приховані суперечності. Це спонукає мислити, сперечатися, доводити свій погляд. Керуючи диспутом, викладач має виявляти тактов­ність, коректність, уважність.

За своєю структурою семінар-диспут містить вступне слово, власне дискусію і підведення підсумків.

Семінар варто будувати так, що з доповіддю з кожного питання виступає один доповідач, який не розкриває його загалом, що передбачає доповнення, полеміку, обговорення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні погля­ди, різна оцінка явищ, подій. Завданням викладача є спря­мування дискусії в потрібному напрямі, пояснення усіх тверджень, фактів і явищ, які обговорювали на занятті.

Для ефективного проведення диспуту на семінарських заняттях необхідні такі умови: безперечна спірність предме­та обговорення (тезису дискусії); використання об’єктивних аргументів; дотримання правил формальної логіки; зацікав­леність студентів-учасників дискусії; високий рівень комунікативних умінь студентів (уміння слухати і вникати в сутність поглядів опонентів, регулювати власний емоційний настрій, орієнтуватися в ситуації спілкування, її цілях, вра­ховувати особистісні якості інших учасників дискусії).

Організовуючи дискусію, варто враховувати суб’єктивні перешкоди залучення до неї: невпевненість у власній позиції; побоювання втратити свій статус; відсутність власної позиції; інтровертованість особистості (небажан­ня розкривати власне Я); негативне емоційне ставлення до об’єкта дискусії (предмета, проблеми) і суб’єктів дис­кусії (викладача, учасників-студентів); особистісні риси (тривожність, підвищена критичність тощо).

Семінар – колективне читання першоджерел.

На такому семінарському занятті здійснюється колективне читання студентами першоджерельної літератури з подальшим коментуванням їх змісту з позицій розвитку сучасної філософської думки. Таке читання може бути елементом семінару в формі розгорнутої бесіди і тривати всього 15-20 хв. Коментування може бути передбачено окремим пунктом плану семінару.

Семінар – коментоване читання.

Як самостійне семінарське заняття його практикують рідко. Ефективне воно за потреби опрацювати певну наукову роботу. Основне зав­дання коментованого читання полягає у формуванні у сту­дентів уміння аналізувати і правильно тлумачити науко­вий текст.

Семінар-конференція.

Це найскладніший вид семіна­ру. Викладач наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові запитання, розподіляє їх між студентами з урахуванням індивідуальних можли­востей, добирає літературу, заохочує студентів до пошуку додаткових матеріалів з теми, проводить групові й індивіду­альні консультації. Під час підготовки до такого семінару використовують спостереження, результати досліджень, додаткову літературу тощо. Доціль­ним є запрошення фахівців з обговорюваної проблеми.

Під час заняття одні студенти виступають із доповідя­ми та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Викладач спрямовує обговорення доповідей проблемними запитан­нями, залучає до обміну думок, дискусії.

Семінар – теоретична конференція.

Такий семінар проводиться зі студен­тами кількох груп курсу на основі вивчення об’ємного розділу чи всієї дисципліни. На конференції заслуховують доповіді або реферати сту­дентів із різних груп. Тематика доповідей з кількох тем розділу навчальної програми дисципліни має підсумко­вий характер. Конференцію доцільно проводити впродовж чотирьох годин, щоб вистачило часу для доповідей. Перевага семінару в такій формі полягає в тому, що він значно підвищує відповідальність доповідачів, оскіль­ки їм доводиться виступати перед ширшою, ніж семі­нарська група, аудиторією.

Семінар – прес-конференція.

Це різновид семінару з обговорення доповідей. З усіх питань плану семінару викладач доручає студентам підготувати стислі допові­ді. На занятті після короткого вступу він надає слово доповідачеві з першого питання, після чого студенти ставлять йому запитання з теми доповіді. Запитання і відповіді на них є головним елементом семінару, адже здатність поставити питання передбачає певну підготовленість студента з відповідної теми. Чим ґрун­товніша підготовка, тим глибші і кваліфікованіші запи­тання. Із закінченням відповідей слово для доповіді з наступного питання надається іншому студенту. Вис­новки викладач робить або після кожного питання, або наприкінці семінару.

Науковий семінар.

Таке семінарське заняття характеризується високим рівнем узагальнення знань, умінь, навичок; дидактичні цілі та завдання цього заняття реалізуються шляхом заслуховування і широкого аналізу звітів студентів про проведену науково-пошукову роботу. Заняття проводяться у формі наукових конференцій. На них студенти виступають з доповідями, у яких висвітлюють результати виконаної ними науково-пошукової роботи, підготовки до студентських наукових конференцій тощо.

Міжпредметний семінар.

Таке семінарське заняття проводяться одним або різними викладачами; на них обговорюється навчальна інформація, яка є предметом вивчення кількох дисциплін.

Семінар завдань і вправ на самостійність мислення.

Такий семінар передбачає постановку завдань, які повинні розв’язати студенти. Зазвичай вони є елементом розгорнутої бесіди і бувають різними за формою. Наприклад, викладач наводить кілька висловів видатних мислителів, що безпосередньо сто­суються теми заняття, і пропонує студентам їх проана­лізувати та встановити авторство.

Семінар – практична робота.

Цей тип семінарських занять проводять у спеціально обладнаних кабінетах, де є можливість використати навчальні й контролювальні машини та інше обладнання, в т. ч. проекційну і звуковід­творювальну апаратуру. Він поєднує елементи семінарсь­кого заняття і практичної роботи.

Перед семінаром студенти отримують план заняття-питання, на які вони мають відповідати, літературу і зав­дання з семінару. Заняття розпочинається зі вступного слова викладача. Далі студентам дають запитання, на які вони можуть відповісти, користуючись контрольною карткою і сигнальною системою. У різних студентів можуть бути різні відповіді – правильні й неправильні, точні й неточні. На пульті управління викладач бачить, який студент дає ту чи ту відповідь за допомогою однієї з десяти кнопок. На прохання викладача студенти по черзі коментують свої відповіді, доповнюють один одного, пояснюють певні твердження. Так само проходить розв’язання і перевірка завдань. Такі заняття можна проводити при вивченні не лише природничих наук (де, крім виконання певних практичних робіт, потрібне докладне чи коротке пояснен­ня ходу роботи, окремих операцій, результатів), а й гума­нітарних.

Семінар – практичну роботу використовують також для перевірки знань, умінь і навичок студентів як контрольне заняття. Для цього потрібно підготувати контрольні картки з відповідними запитаннями і завданнями та відповідями на них, з яких одні будуть правильні і повні, а інші неповні, неточні й неправильні.

Семінар – розв’язання проблемних завдань.

Семінарське заняття проводиться на засадах створення проблемних ситуацій, виділення проблемних завдань і праці над їх розв’язанням.

Семінар – розв’язування задачі.

Доцільний такий семінар після засвоєння матеріалу з теми чи розділу дисципліни. Для цього добирають такі задачі, щоб можна було на кон­кретних прикладах розкрити органічний зв’язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність студентів, розвинути у них навички користування довідковою літературою, документацією, даними періодичної преси.

Семінар – контрольна (письмова) робота.

Таке семінарське заняття є водночас формою семінару і формою поточного контролю знань студентів, її проводять з однієї або кількох тем семінарів з наступ­ним обговоренням результатів виконання.

Семінар – «мозковий штурм».

Для проведення такого семінарського заняття студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребу­ють розв’язання; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв’язання зазначених проблеми. Усі пропозиції записують, система­тизують і визначають найбільш доцільні. Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямо­ваність. Така робота проводиться, зазвичай, на старших кур­сах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розви­ток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства.

Ідея «мозкового штурму», запропонована в 1953 р. американ­ським психологом А. Осборном, широко використовувалась у другій половині XX ст. відомими вченими, конструкторами складних технічних систем. Ефективним є застосування «мозко­вого штурму» в процесі проведення медичних і педагогічних кон­силіумів.

Його мета – зініціювати максимум ідей для розв’язання проблеми. Викладач формулює проблему в формі запитання. Обговорення по­чинається з виступу студента, який за кілька хвилин має запропонувати власний спосіб розв’язання проблеми. За­пропоновані студентом ідеї в обмежений час обміркову­ють усі учасники семінару. Відтак виступає інший студент і пропонує іншу ідею або розвиває попередню. Кожен учас­ник семінару може висловлювати власні думки.

Успіх такого семінару залежить від дотримання пев­них умов: недопущення критики суджень, пропозицій, тез у момент генерування ідей; стимулювання генерування ве­ликої кількості ідей за короткий проміжок часу («ланцю­гова реакція»); чітка, зрозуміла всім постановка завдання.

Час проведення «мозкового штурму» не повинен пере­вищувати двох годин; відповіді, рішення під час заняття пропонують без аргументування. Після генерації ідей про­водять їх об’єктивізацію: фіксацію всіх рішень, пропози­цій, висловлювань, групування всіх ідей за змістом і призначенням, «звільнення» висловлювань від особистісних ознак шляхом стандартного записування ідей. Крити­ка запропонованих ідей починається на етапі селекції, тобто виділення за певною ознакою, і полягає у визначен­ні реальності пропозицій, значущості ідей за критеріями їх безпосередньої реалізації, виокремлення тих рішень, що потребують конструктивного розроблення.