2.6. Виробнича і транспортно-експедиційна діяльність на товарному ринку

Функціонування товарного ринку неможливе без товаровиробництва. Здійснюють його окремі суб’єкти господарювання. Забезпечують товаровиробництво постачальники сировини, напівфабрикатів, енергоносіїв тощо. У процесі товаровиробництва всі ці елементи набувають форми, якості та інших властивостей, які цікавлять споживача, тобто набувають прийнятного для споживача вигляду.

Звичайно, більшим попитом користуються товари, які більшою мірою відповідають вимогам споживачів, забезпечуючи зручність, безпеку, задоволеність, економічну ефективність їх споживання. Однак не менш важливим є те, з якими витратами пов’язане виробництво товару. Висока собівартість товарів зменшує шанс просування товару на ринку і не дає змоги забезпечити виробнику високий прибуток.

Якість товару, його дизайн, привабливість тощо значно залежать від його упаковки.

Упаковка – виріб, що захищає товар від кількісних і якісних втрат у процесі його збереження та транспортування. До упаковки відносять: шухляди, коробки, короби, мішки, пакети, фляги, пляшки, сулії, флакони, банки, бочки, балони, котушки, барабани, палети.

Основними функціями упаковки є:

 зберігання товару;

 забезпечення його привабливості;

 реклама.

Крім свого основного призначення, упаковка потрібна для:

 створення зручностей при вантажно-розвантажувальних роботах;

 поліпшення транспортування товарів;

 поліпшення укладання в стелажі, піддони, контейнери матеріалів і ­виробів;

 раціонального використання складів;

 правильного обліку матеріалів, виробів на складах;

 підвищення продуктивності вантажно-розвантажувальних машин і механізмів;

 полегшення умов праці складських працівників;

 запобігання забрудненню навколишнього середовища матеріалами, що легко розпилюються, отруйними випарами.

За призначенням і характером продукту виділяють такі види сучасних упаковок:

 виробнича (складська) – застосовується при упакуванні або розпакуванні товарної продукції, формуванні місць збереження, організації процесу збереження, доставці матеріалів і виробів у місця експедитування і відпуску, тобто призначена для внутрішньоцехових, внутрішньозаводських і міжзаводських перевезень і нагромадження сировини, матеріалів, напівфабрикатів, заготівель, готових виробів і відходів;

 транспортна – є самостійною транспортною одиницею та призначена для перевезення, складування і збереження продукції. Застосовується у процесі транспортування матеріалів і виробів;

 споживча – призначена для продажу населенню товару, входить у вартість покупки та після реалізації разом із матеріалом або виробом переходить у власність споживача (стає його власністю). Має обмежену масу, місткість і розміри і, як правило, не призначена для самостійного транспортування і перевозиться в упакуванні;

 суспільне упакування – призначене для продуктів, що використовуються у лікарнях, школах, державних установах;

 військове упакування – призначене для збройних сил або уряду. Специфічні вимоги до цього типу упакування визначаються звичайно не стільки умовами споживання, скільки необхідністю дотримуватися особливих правил транспортування і збереження продукту (Калинина, 2003).

Тара також може бути:

 товарознеособленою – не має специфічних особливостей і властивостей (використовується для різних видів матеріалів і виробів);

 спеціалізованою – використовується для упакування деяких окремих матеріалів і виробів (Ибрагимов, 2001).

Залежно від використовуваного матеріалу упаковку поділяють на скляну, дерев’яну, металеву, полімерну, паперову, картонну тощо.

Залежно від міцності її поділяють на:

 тверду – не втрачає своєї форми при збереженні, перевезенні, завантажувально-розвантажувальних роботах (металева, дерев’яна, фанерна, скляна, пластмасова, керамічна);

 напівтверду – може дещо деформуватися під навантаженням і при поштовхах під час збереження, навантаження, розвантаження, транспортування матеріалів і виробів, але має достатню стійкість, захищає від ушкоджень товарну продукцію, що в ній знаходиться (картонна, плетена);

 м’яку – не зберігає поміщений у неї матеріал і вироби від механічного впливу, але досить зручна при зберіганні, транспортуванні сипких і інших матеріалів (мішки і пакети із льону, джуту, бавовни, паперу, капрону, поліетилену).

Залежно від кількості обігів у процесі використання упаковку поділяють на:

 разову (обслуговує тільки один обіг товару від виробника до споживача);

 багатообігову (здійснює кілька обігів і підлягає поверненню постачальнику або тарозбираючим організаціям) (Ибрагимов, 2001). Таку упаковку звичайно називають тарою.

У наш час якісна упаковка будь-якого товару при транспортуванні є запорукою підвищення прибутку. При цьому отриманий додатковий дохід значно перевищує витрати на упаковку. Зокрема, для уникнення витрат на організацію товароруху від постачальників вимагають привозити товар укладеним на палети (спеціальні піддони, що дозволяють усі завантажувально-розвантажувальні роботи здійснювати за допомогою автопогрузчиків та електрокарів), використання яких дозволяє підвищити продуктивність праці при незмінних витратах людино-годин.

що займалися б усією транспортною роботою:

 розробкою транспортних умов контракту в частині вибору найбільш оптимального маршруту перевезення і транспортних засобів;

 вивченням кон’юнктури світового транспортного ринку;

 контролем за збереженням і перевалкою вантажів у портах і на прикордонних переходах.

Така робота потребує спеціальних знань, великого практичного досвіду та значних фінансових витрат. Тому більш доцільно у цьому випадку звертатися до послуг спеціалізованих підприємств, які професійно займаються цією діяльністю.

Транспортні підприємства надають такі послуги:

 автоперевезення;

 фрахтування;

 розрахункові операції за контрактами;

 телексна інформація;

 консультації з розрахункових і експедиторських операцій;

 митне декларування вантажів;

 вантажно-розвантажувальні роботи;

 збереження вантажів;

 оформлення необхідної товаросупровідної документації;

 страхування вантажів;

 сортування, перетарювання, нагромадження, комплектація вантажних партій збірних відправлень, маркування і перемаркування вантажів, а також інші операції, що не виконуються перевізниками в пунктах перевалки і збереження вантажів.

В Україні умови перевезення вантажів, пасажирів та багажу і відповідаль­ність сторін за цими перевезеннями відповідно до Основ цивільного законодавства визначаються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються у встановленому порядку.

Транспорт – важлива складова частина економіки, що здійснює перевезення вантажів і людей між регіонами, галузями, підприємствами, організаціями – суб’єктами товарного ринку.

Раціонально організоване транспортне обслуговування товарного ринку дозволяє оптимізувати запаси матеріальних ресурсів у виробників, їх посередників і споживачів продукції. Найбільшою мірою витрати знижуються при функціонуванні систем «канбан» і «точно в термін», коли при наявності мінімальних складських запасів передбачається постачання матеріальних ресурсів у чітко узгоджений час через короткі інтервали (найчастіше вантажі поставляються з точністю до хвилин).

Перевезення вантажів на товарному ринку здійснюється різними видами транспорту (рис. 2.9). Розглянемо основні види транспорту, що використовуються в Україні.

Залізничний транспорт відіграє важливу роль на товарному ринку завдяки високій провізній спроможності, швидкості, універсальності, безперерв­ності, маневреності, відносній дешевизні перевезень вантажів та є особливо ефективним при перевезеннях на далекі відстані. Україна має широку мережу залізничних магістралей великої довжини.

Послуги з перевезення залізничним транспортом здійснює Українське залізничне відомство (структура підприємств «Укрзалізниця»), яке займає монопольне становище, здійснюючи 44% вантажних та пасажирських транспортних перевезень, у т.ч. 84% вантажних перевезень. Незначний обсяг вантажних та пасажирських перевезень (10%) здійснюють приватні операторські компанії:

 створені на базі експедиційних організацій підприємства, що надають більш якісні послуги;

 підприємства, створені великими вітчизняними промисловими структурами з метою забезпечення власних транспортних потреб (в основному великими компаніями гірничо-металургійного комплексу, для яких зменшення транспортних витрат сприяє підвищенню рентабельності виробництва).

Однак їх кількість поступово зменшується: якщо у 2000 р. їх нараховувалося 570, то на сьогодні – лише 12 компаній, серед яких «Укрметалургтранс», «Екс Ім. Транс», «Енерго Міг», «Міжрегіональний промисловий союз», «Атоменергопром», «Ітек», «Лемтранс», Криворізьке ППЗТ (Вовк, 2003).

До матеріально-технічної бази залізничного транспорту належать:

1. Шляхове господарство – земляна полотнина, баластова призма зі щебеню, піску, гравію, дерев’яні або залізобетонні шпали, до яких кріпляться сталеві рейки, машини для технічного утримання і ремонту шляхів, технологічне оснащення для зварювання і наплавлення рейок, пристосування для збирання і розбирання ланок рейок.

2. Станції – вантажні, пасажирські, проміжні, дільничні, сортувальні.

3. Рухомий парк – локомотиви, тепловози, електровози, газотурбовози, мотор-вагони, мотовози, дрезини, вагони (вантажні, спеціальні, пасажирські), платформи.

4. Депо – підприємства, що забезпечують експлуатацію і ремонт рухомого парку (спеціалізовані за видами рухомого парку і змішаного типу).

5. Пристрої електропостачання – електротяглові підстанції для трансформації виду і напруги струму, що надходить, контактні проводи.

6. Засоби регулювання руху і управління експлуатаційною роботою – ­пристрої автоматики, телемеханіки, електроніки, електротехніки, що в ­сукупності забезпечують функціонування пристроїв сигналізації, централізації, блокування (світлофори, семафори, маршрутні покажчики, сигнальні щити, диспетчерська централізація управління рухом з автоблокуваннями, локомотивна сигналізація, автостоп, пристрій авторегулювання і т.ін.);

7. Засоби зв’язку – радіо- або проводовий зв’язок між диспетчерами і машиністами в дорозі і машиністами маневрових локомотивах, обслуговуючого персоналу потягів з іншим обслуговуючим персоналом, із близькими і відносно віддаленими пунктами і т.д.

У сучасних умовах все більшу конкуренцію залізничному транспорту складає автомобільний транспорт.

Автомобільний транспорт є найбільш мобільним, універсальним засобом комунікації і посідає важливе місце у транспортній системі країни. В основному цей вид транспорту використовується для перевезення невеликих потоків вантажів на відносно короткі відстані, що пов’язано з порівняно високою собівартістю автомобільних перевезень і малою вантажопідйомністю автотранспорту. До переваг автомобільного транспорту слід віднести високу швидкість і можливість доставки вантажів «від дверей до дверей» без додаткових витрат на перевантаження.

До матеріально-технічної бази автомобільного транспорту належать:

1. Рухомий парк – автомобілі транспортні (вантажні, пасажирські, легкові машини й автобуси), автомобілі спеціальні (майстерні, компресори, піднімальні крани, збірні електростанції на ходу, магазини, буфети, їдальні, радіостанції, телевізійні станції на ходу), причепи –одно-, двох-, трьох- і багатоосьові вантажопідйомністю до 10 т, напівпричепи – одно- і двохосьові вантажопідйомністю до 30 т.

2. Автотранспортні підприємства – пасажирські, вантажні і змішані вантажопасажирські автокомбінати й об’єднання, пасажирські станції і ­вокзали, вантажні станції, бази механізації вантажно-розвантажувальних робіт, транспортно-експедиційні агентства і контори з перевезень пасажирів і вантажів, що належать суб’єктам товарного ринку.

3. Дорожнє господарство – автомобільні дороги, підприємства, організації з їх обслуговування і ремонту, заводи, бази з підготовки дорожньо-будівних матеріалів.

4. Спеціальні спорудження – естакади, мости, підземні переходи, заправні станції, шиномонтажні і шиноремонтні пункти, акумуляторні зарядні стан­ції, мийні пункти, станції (пункти) з ремонту й технічного обслуговування автомобілів, магазини з продажу автомобільних запасних частин, пришляхові готелі й кемпінги, пункти громадського харчування.

Водний транспорт представлений річковим, озерним і морським видами транспорту.

Річковий транспорт відіграє велику роль у формуванні і функціонуванні товарного ринку України. Перевезення вантажів по річкових і озерних шляхах економічні, оскільки потребують менших первісних капітальних і поточних витрат. Однак річковий транспорт має невелику питому вагу у вантажо- і пасажирообігу України.

При розподілі перевезень між видами транспорту з урахуванням обмеженого навігаційного періоду (через кліматичні умови) річковий і озерний транспорт використовується для перевезень у першу чергу масових насипних і навалочних вантажів сезонного виробництва і споживання, а також в­антажів, завезених в обсязі піврічної або річної потреби суб’єктів товарного ринку.

Матеріально-технічна база сучасного річкового транспорту містить:

1. Флот – самохідні і несамохідні судна (пасажирські, вантажопасажирські, вантажні, баржі, буксири тощо). За своїм призначенням судна річкового флоту поділяються на судна транспортного призначення, технічні (землесоси, днозаглиблювачі, ґрунтовози, крани на плаву та ін.), службово-допоміжні (буксири, пожежні, криголами, роз’їзні).

2. Порти – прибережні пункти, що здійснюють роботи із завантаження і розвантаження судів, посадки і висадки пасажирів, формування річкових складів і їх технічного обслуговування. Розрізняють порти універсальні (виконують усі види робіт) і спеціалізовані (виконують тільки окремі види робіт).

3. Заводи – універсальні (такі, що виконують будівництво і ремонт різних судів) і спеціалізовані (будівництво і ремонт нових спеціальних судів). Розташовуються заводи головним чином поблизу великих річкових або озерних портів.

Організація роботи річкового транспорту базується на графіку руху судів у період навігації, а також на технічному плані, що передбачає роботу технічних засобів.

Морський транспорт – важливий і перспективний учасник ринкових відносин. Важливого значення набуває підвищення розмірів і ефективності експорту транспортних послуг, що надаються морським транспортом. Близь­ко 90% усього вантажообігу морського транспорту становлять зовнішньоторговельні перевезення.

Складовими матеріально-технічної бази морського транспорту є:

1. Флот – пасажирські, торговельні, промислові (рибальські та ін.) судна, а також судна для буксирування інших суден, гідротехнічних робіт, підйому затонулих суден і майна, охорони промислів, санітарні, пожежні, рятувальні, лоцманські, днопоглиблювальні та ін. За експлуатаційним призначенням морські судна (як і річкові) поділяються на транспортні, технічні, службово-допоміжні. Існують різні класифікації морських суден залежно від виду вантажів, що перевозяться, регулярності рейсів, форм договорів перевезення.

2. Порти – загального призначення (приймають усі судна, у тому числі пасажирські), спеціалізовані (для переробки вантажів певної групи або конкретного найменування), комбіновані. Складаються з причальних і огороджувальних гідротехнічних споруджень, вантажно-розвантажувальних майданчиків, складів та інших споруджень, що забезпечують виробництво вантажних робіт, посадку і висадку пасажирів, прийом і збереження вантажів, безпеку стоянок суден та їх екіпажів.

3. Шляхове господарство, призначене для забезпечення безпеки судноплавства, необхідних умов плавання морським шляхом, здійснення аварійно-рятувальних і підводно-технічних робіт.

4. Електрозв’язок і електрорадіонавігація, що забезпечують безпеку плавання і надійний зв’язок між суднами, портами, пароплавствами.

5. Судноремонтні заводи – підприємства, що здійснюють капітальний, періодичний, поточний ремонт, реконструкцію суден.

6. Суднобудівні заводи (їх порівняно небагато), розташовані поблизу або на території великих морських портів.

Організація морського судноплавства здійснюється на підставі річного плану перевезень і графіків руху морських суден.

Найбільший інтерес викликає поділ ринку морських перевезень на трампове і лінійне судноплавство.

Трамповими (від англійського слова tramp – бурлака) називаються судна, що здійснюють нерегулярні рейси, без чіткого розкладу, і направляються судновласниками туди, де з боку фрахтувальників є попит на тоннаж. В основному вони використовуються для перевезення масових вантажів – лісу, руди, вугілля, зерна, нафтопродуктів та інших вантажів насипом, навалом або наливом. Однак більшість трампових судів є універсальними і можуть у разі потреби перевозити так звані генеральні вантажі – упаковані і неупаковані товарно-штучні вантажі, наприклад устаткування, хімікати, ­апаратуру, металовироби, автомобілі, трактори, вагони, іншу сільськогосподарську техніку. Отже, під час перевезення на трампових суднах під вантаж може бути надане все судно, або його частина, або певні вантажні приміщення.

У торговельному мореплаванні застосовуються такі види фрахтування суден:

 фрахтування на один рейс (single voyage chartering), за яким судновласник одним рейсом перевозить вантажі з одного або декількох портів відправлення в один або декілька портів призначення;

 фрахтування на послідовні рейси (consecutive voyages chartering) – застосовується при перевезеннях великих кількостей однорідного вантажу в тому самому напрямку декількома послідовними рейсами;

 фрахтування за генеральним контрактом (general contract chartering), за яким судновласник зобов’язується протягом певного періоду перевезти обумовлену кількість вантажу;

 фрахтування на умовах тайм-чартеру (time charter) – це договір про оренду судна, коли все судно або його частина надається на певний час у розпорядження фрахтувальника для перевезення вантажів у будь-яких напрямах.

У лінійному судноплавстві перевозяться генеральні вантажі в напрямах зі стійкими вантажопотоками за розкладом між закріпленими портами. Іншими словами, перевезення здійснюються за регулярними лініями одним або декількома судноплавними підприємствами.

Розрізняють три види ліній:

 однобічні, що експлуатуються одним судновласником;

 спільні, що обслуговуються кількома транспортними компаніями;

 конференційні, що організуються і діють на основі угод конференцій судновласницьких компаній.

Контейнерні перевезення морем. Останнім часом з метою зменшення ризику втрат, крадіжки або псування вантажу, забезпечення можливості використовувати більш просте упакування, скорочення часу збереження в порту та переміщення на судно для перевезень генеральних вантажів використовуються контейнери.

Стандартний контейнер являє собою металеву шухляду зі сталі або алюмінію з двостулковими дверцятами з одного кінця. Найпоширеніші типи контейнерів та їх характеристики наведено в табл. 2.1.

Повітряний транспорт забезпечує швидке подолання великих відстаней, підтримує динамічність комерційно-господарських зв’язків між суб’єктами товарного ринку.

Повітряний транспорт забезпечує пасажирські і вантажні перевезення на далекі і середні відстані, поліпшує і розвиває транспортні зв’язки з ­віддаленими і важкодоступними районами країни. Основними перевагами цього виду транспорту є: висока швидкість транспортування вантажів і пасажирів, велика дальність польоту, маневреність організації перевезень, комфортабельність умов польоту. Перевезення вантажів повітряним транспортом має невелику питому вагу в загальному транспортному вантажообігу країни, але має особливий характер.

Матеріально-технічну базу повітряного транспорту складають:

1) літальні апарати – літаки, вертольоти та ін.;

2) аеропорт – комплекс інженерних споруджень, які забезпечують підготовку, відправлення на повітряні лінії і прийом пасажирів і вантажів;

3) авіаремонтні заводи – високотехнологічні підприємства, що здійснюють ремонт літальних апаратів.

Організація повітряних перевезень у країні визначається державним замовленням на перевезення пасажирів і вантажів. На практиці основним документом на повітряному транспорті є розклад руху повітряних судів, що служить базою для розробки численних графіків обігу літаків і вертольотів, а також функціонування всіх експлуатаційних, ремонтних підприємств.

Повітряні перевезення регулюються низкою багатосторонніх і двосторонніх міжнародних угод. Одні з цих угод вирішують питання організації повітряних сполучень, інші регулюють правові засади повітряних перевезень вантажів.

Змішаний транспорт. Різні види транспорту мають свої недоліки і переваги. З метою використання переваг одного виду транспорту і нівелювання недоліків іншого вантажі перевозять різними видами транспорту (наприклад, рідина транспортується трубопроводом, а потім ­розвозиться автомобільним транспортом), або ж для перевезення використовують змішані види транспорту, коли завантажений транспортний засіб розташовується на іншому транспортному засобі. При цьому мінімізуються витрати і зростають прибутки суб’єктів товарного ринку.

У 2003 р. в Україні з’явилась нова форма вантажних перевезень – контрейлерні, коли навантажені вантажівки і навіть автопоїзди перевозяться на спеціальних залізничних платформах, які виготовлені НВО «Дніпровагон­маш» і знаходяться у власності підрозділу «Укрзалізниці» – підприємства «Лісок». Після цього автотранспорт продовжує доставку товару до споживача (Контрейлерні, 2003).

Цей вид перевезень, на відміну від автотранспорту, практично не здійснює екодеструктивного впливу на довкілля через забруднення повітря вихлопними газами, накопичення автошин, розбивання доріг. Електровози взагалі не забруднюють довкілля, дизельні локомотиви – забруднюють значно менше, ніж автомобілі. Однак сам по собі залізничний транспорт не в змозі доставити товар до дверей. До того ж процедури завантаження залізничного транспорту часто зводять нанівець усі його переваги.

Транспортні перевезення забезпечує окремий вид транспорту – підйомно-транспортні засоби. Вони здійснюють завантаження і розвантаження різних видів транспорту, а також перевезення вантажів на невеликі відстані. До підйомно-транспортних засобів відносять:

 автонавантажувачі;

 дизельні навантажувачі;

 газові навантажувачі;

 електронавантажувачі;

 електровізки;

 штабелери.

В умовах стрімкого розвитку приватного бізнесу в галузі вантажних перевезень і жорсткої конкуренції в ній особливого значення набуває експедиційна діяльність.

Для здійснення перевезення без затримки необхідно часто відстежувати рух транспорту (для автотранспорту – кожні 200–300 км). Коли йдеться про одну-дві машини, це можливо, а коли у рейсі повинно бути більше 20 фур, то краще звернутися до експедитора.

Під експедитором слід розуміти підприємство чи підприємця, що зводить посередників і замовників, здійснює отримання, супроводження, здавання вантажів, оформляє вантажні документи при відправленні, транспортуванні та отриманні вантажів, виконуючи таким чином частину функцій транспортних підприємств.

У сучасних умовах все більш важливою функцією експедиції вантажів стає інформаційна. Внаслідок діяльності на ринку великої кількості продавців і покупців товарів, а також вантажоперевізників особливого значення набуває оптимізація вантажоперевезень, пошук замовників перевезень та перевізників.

По суті експедитор – посередник, який з’єднує продавця чи покупця товару та його перевізника, а також організовує перевезення товару і таким чином перепродає послуги перевізників, складських терміналів замовнику тощо. Експедитори приймають замовлення від замовника перевезення (покупця чи продавця товару) і шукають перевізника, який згодний доставити вантаж від продавця до покупця на прийнятних для замовника умовах (термін, тривалість, вартість перевезення тощо). До функцій експедитора звичайно відносять оформлення товаросупровідних документів. За таке посередництво та документальний супровід вантажа експедитор отримує певну грошову винагороду. Іноді експедитор також виконує функції охорони вантажа під час транспортування чи інші функції, зазначені в договорі.

Звичайно залучення експедиторів прискорює перевезення вантажів, що у свою чергу прискорює вантажообіг та відповідно забезпечує збільшення прибутків усіх сторін.

Для пошуку партнерів у даному виді діяльності все ширше використовується Інтернет. У більшості випадків на сервері експедитора розташовується інформація, яка зацікавлює продавців, покупців і перевізників вантажів (наприклад, бажана дата завантаження, місця завантаження та відвантаження). Однак за отримання контактної інформації для укладання угоди на перевезення пропонується сплатити певну суму.

В Україні частина експедиторів має власний транспорт, яким також здійснює перевезення вантажів. Транспортні компанії теж займаються наданням експедиційних послуг, наприклад перепродуючи замовлення іншим перевізникам.

Вибір виду транспорту звичайно проводиться за такими критеріями:

 вид вантажу;

 відстань і маршрут перевезення;

 фактор часу;

 вартість перевезення.

Вантажі, що швидко псуються, звичайно підлягають перевезенню авіатранспортом, і, навпаки, авіаперевезення є неприпустимим для вибухонебезпечних вантажів. Основну частину міжнародних морських перевезень становлять перевезення масових наливних і навалочних вантажів – сирої нафти і нафтопродуктів, залізної руди, кам’яного вугілля і зерна. З інших вантажів морської торгівлі переважають так звані генеральні вантажі, тобто готова промислова продукція, напівфабрикати, продовольчі товари.

Найшвидші перевезення вантажів авіатранспортом, однак вони досить високовитратні, і застосовувати їх доцільно в тих ситуаціях, коли головним завданням є доставка вантажу у мінімальний термін або в пункти, недосяжні для інших видів транспорту.

Важливим є також вибір перевізника чи експедитора, який візьметься за організацію доставки вантажу.

 дотримання термінів – 35%;

 витрати з доставки – 26%;

 збереження вантажу – 16%;

 географія доставки – 14%;

 загальний час доставки – 6%;

 можливість доставки різноманітними видами транспорту – 3%.