Кримський заповідник. Гірсько-лісова частина
Кам’яні гриби долини Сотера Національний природний парк „Сколівські Бескиди".
Львівська обл., Дрогобицький, Сколівський і Турківський р-ни. Площа 35684 га.
Створений згідно з Указом Президента України від 11 лютого 1999 р. Підпорядкований Державному комітету лісового господарства України. У смт. Східниця є великі запаси мінеральних вод типу „Нафтуся". Науковим куратором парку є Український державний лісотехнічний університет ім. П.С. Погребняка.
Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку розташована в межах Передкарпатської височинної області країни Українських Карпат. Рослинність за геоботанічним районуванням відноситься до Карпатського округу Східно-Карпатської гірської підпровінції Центральноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області. На території парку представлені унікальні природні комплекси Сколівських Бескид, де лісові екосистеми у поєднанні з культурними ландшафтами мають особливу екологічну, наукову, естетичну і рекреаційну цінність. Тут збереглися найбільш характерні для регіону смерекові, буково-ялицеві, смереково-ялицево-букові та ялицево-смереково-букові ліси. Флора судинних рослин нараховує близько 600 видів, більше 50 з них занесені до Червоної книги України.
Природний заповідник Ґорґа́ни
Ґорґа́ни — система гірських хребтів у зовнішній смузі скибових Українських Карпат, які розташовані у Івано-Франківській та Закарпатській областях. Вони простягаються на 75 км з північного заходу від долини Мизунки і Ріки, на південний схід до долини Пруту, а ширина із заходу на схід становить 40 км.
Зі сходу на захід Ґорґани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Ґорґани, а з півночі на південь вони складаються з трьох великих частин, відділених одна від іншої глибокими річковими долинами. Зокрема, Північні Ґорґани обмежені Мизункою та Лімницею і включають такі найвищі гори: Молода (1723 м), Ґрофа (1748 м), Попадя (1740 м); Центральні Ґорґани — найвища частина гірського масиву, обмежені Лімницею та Бистрицею Надвірнянською і розділені навпіл неглибокою долиною Бистриці Солотвинської, включають такі вершини, як Ігровець (1803 м), Сивуля Велика (1836 м), Сивуля Мала (1818 м); Південні Ґорґани обмежуються долинами Бистриці Надвірнянської та Прута, і включають гори: Братківська (1788 м), Чорна Клева (1719 м), Довбушанка (1754 м), Синяк (1665 м). Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах кам'яні осипища (місцева назва «ґо́рґани» (наголос на перший склад) або «ґрехоти»). Основні хребти розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складається головним чином з пісковиків. На річках — пороги, водоспади. Є невеликі озера.
Рослинність представлена ялицево-буково-смерековими лісами з переважанням бука і ялиці, що підіймаються до висот 850—900 м; смереково-ялицево-буковими лісами, з переважанням смереки, що підіймаються до висот 950—1000 м; смерековими лісами, що підіймаються до 1200—1300 м. Від висот 1350 м підіймається чагарникове криволісся із сосни гірської («жерепу»), а вище 1670 м — кам’яні розсипища, альпійських лук і полонин немає. По долинах річок, на терасах, розміщуються післялісові луки, які виникли в результаті вирубування лісів, а зруби використовувались як сінокоси або пасовища. Післялісові луки є рефугіумами рідкісних, зникаючих та червонокнижних видів, зокрема, Арніки гірської (Arnica montana), Купальниці європейської (Trollius europeus), Лілії лісової (Lilium martagon), Підсніжника білого (Galanthus nivalis), Білоцвіту весняного (Leucojum vernum), різноманітних орхідей (Orchideaceae) тощо.
Тваринний світ представлений 10-а видами риб, 9-а видами амфібій, 5-а видами плазунів, 42-а видами ссавців та 75-а видами птахів. З-поміж безхребетних численними є комахи з рядів твердокрилих, перетинчастокрилих, лускокрилих та двокрилих. З твердокрилих найбільш числені родини жуків-турунів (134 види) і жуків-вусачів (82 види).
Південно-східну частину Ґорґан займає Карпатський природний національний парк, масиви гір Довбушанки та Полєнські займає Природний Заповідник «Ґорґани» (5 тис. га), масиви гір Попадя й Ґрофа охоплює Ландшафтний заказник «Ґрофа». Ці природно-заповідні території створені для збереження реліктової сосни кедрової європейської (Pinus cembra).
Організувати заповідник у Горганах площею 50 тис. га Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила ще в 1940 році, однак цьому перешкодила друга світова війна. У 50-80-х роках минулого століття на території Надвірнянського лісокомбінату було створено низку заказників, пам'яток природи і заповідних урочищ, завдяки чому в районі Довбушанських Горган збереглося багато унікальних природних комплексів. У 1974 році тут було організовано Горганське заповідне лісництво. Ще тоді планувалося на основі цього лісництва створити заповідник. Проте лише 12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України № 831 було організовано природний заповідник "Горгани". До території заповідника увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Джурджі" (754 га) та "Садки" (995 га), заповідні урочища "Черник" (103 га), "Гниляк" (150 га), "Новобудова" (217 га), "Ельми" (86 га), "Довжинець" (284 га), "Столи" (161 га).
Природний заповідник створений для збереження у природному стані гірських ландшафтів центральної частини Українських Карпат, проведення наукових досліджень та еколого-освітньої діяльності. В установі працюють 49 чоловік, з них у науковому підрозділі - 7, у службі охорони - 22 особи.
Заповідник розташований у найнедоступнішій високогірній і кам'янистій частині Горган - Довбушанських Горганах. Його вершини та верхні частини схилів вкриті кам'янистими розсипами, що утворені ямненським пісковиком. Такі розсипи мають місцеву назву "горгани", на території заповідника вони займають 605 га, тобто більше 11% його площі. Для Довбушанського масиву характерні видовжені хребти з гострими вершинами і стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами. Найвищі вершини - Довбушанка та Медвежик мають висоту відповідно 1754 та 1736 м над рівнем моря, а загалом заповідник розташований у межах висот від 750 до 1750 м н. р. м.
Залежно від висоти на території заповідника виділяються три кліматичні зони: прохолодна, помірно-холодна та холодна із середньорічною температурою від +5 до 0°С. Річна кількість опадів становить від 900 до 1400 мм. Сніговий покрив стійкий, із середньою потужністю 40 см.
На території заповідника розвинута густа річкова мережа. Тут беруть свій початок близько 30 гірських річок, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської. Ґрунтовий покрив доволі строкатий і складається з восьми типів ґрунтів, серед яких найбільш поширеними є бурі гірсько-лісові неопідзолені ґрунти.
Унікальність рослинного покриву заповідника полягає у тому, що на більшій частині його території він зберігся в природному, майже незайманому, стані, а своєрідність і різноманіття ландшафтних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. Панівним типом рослинності є ліси, які займають 84 % площі заповідника. Вони утворюють гірський лісовий пояс буково-ялицево-смерекових (27%), смереково-ялицево-букових (3,3%) та чистих смерекових (44,5%) лісів. Найбільшу цінність з них становлять ялицеві (31 га) та смерекові (787 га) праліси.
У верхній частині смуги смерекових лісів поширена сосна кедрова європейська - релікт раннього голоцену. Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси поширені в межах висот 965-1580 м над рівнем моря, найвищі місця зростання (1630 м) сосни кедрової відмічені на південному схилі Довбушанки. На території заповідника насадження з участю кедра займають 380 га.
Лісовий пояс вище 1300 - 1400 м над рівнем моря змінюється субальпійським з суворими кліматичними умовами, в яких формується смуга криволісся із заростей сосни гірської, рідше вільхи зеленої. Вони виконують важливу ґрунтозахисну та водорегулювальну роль: перешкоджають утворенню і сходу снігових лавин, запобігають ерозії, зсувам тощо. Вище від цих заростей розташовані кам'янисті розсипи, зайняті мохово-лишайниковою рослинністю.
Флора заповідника нараховує 451 вид судинних рослин та 235 видів мохів. Значна частина видів - рідкісні, ендемічні та реліктові, 30 видів занесені до Червоної книги України. Найбільш рідкісними з них є зозулинці чоловічий та шоломоносний, зозулині сльози яйцевидні, язичок зелений, лунарія оживаюча. Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічних видів. Зокрема, з реліктів зустрічаються гронянка багатороздільна, страусове перо звичайне, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче лико звичайне. Тут відмічено 25 ендемічних видів, серед них королиця круглолиста, тоція карпатська, волошки мармароська і карпатська, гвоздика карпатська, фіалка відхилена та ін.
Тваринний світ заповідника тісно пов'язаний з висотними рослинними поясами. Тут умовно можна виділити три фауністичні комплекси. В нижньому змішуються фауністичні елементи широколистяних та хвойних лісів, долинами річок сюди проникають рівнинні, а з населених пунктів - синантропні види. На середніх та верхніх гіпсометричних рівнях лісового поясу переважають види, характерні для хвойних лісів. У найбіднішому за видовим різноманіттям субальпійському поясі трапляються гірські види, не характерні для інших поясів: полівка снігова, щеврик гірський, тинівка альпійська. У заповіднику живуть представники понад 1000 видів безхребетних тварин. Серед них найчисленнішою групою є комахи.
У фауні хребетних тварин заповідника налічується 149 видів, які належать до 6 класів. Фауна ссавців представлена 47 видами. Звичайними в заповіднику є олень благородний, козуля, кабан дикий, заєць-русак, білка звичайна. З хижаків водяться ведмідь бурий, рись звичайна, лисиця, видра річкова, норка європейська, тхір звичайний, два види куниць, зрідка зустрічаються вовки.
Фауна птахів налічує 103 види. У нижніх гіпсометричних рівнях трапляються птахи, характерні для широколистяних лісів Карпат: різні види строкатих дятлів, мухоловок, малинівка, в'юркові та інші. В чистих хвойних лісах гніздяться жовна чорна і дятел трипалий, чиж, шишкар ялиновий, снігур, тинівка лісова, корольок жовтоголовий, рябчик. Біля верхньої межі лісу та на лісових галявинах зустрічаються глухар, дрізд гірський, щеврик лісовий. У субальпійському поясі живуть тинівка альпійська, горихвістка чорна, щеврик гірський. З денних хижих птахів і сов можна зустріти канюка звичайного, осоїда, яструба великого і малого, боривітра звичайного, сову сіру та довгохвосту.
Іхтіофауна представлена 12 видами риб. Домінуючим видом річок є форель струмкова. В калюжах та заплавах потоків живуть тритони альпійський і карпатський, кумка жовточерева. Зрідка зустрічається саламандра плямиста. Всього на заповідній території відмічено 9 видів земноводних. Герпетофауна заповідника бідніша й представлена всього п'ятьма видами.
До Червоної книги України занесено 23 представники тваринного світу, а до Європейського червоного списку - 10 видів. Серед цих видів - харіус європейський, тритони карпатський та альпійський, саламандра плямиста, лелека чорний, підорлик малий, глухар, пугач, сова довгохвоста, тинівка альпійська, бурозубка альпійська, кутора мала, полівка снігова, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна.
Для проведення екопросвітньої роботи у заповіднику використовують екскурсійні маршрути та три науково-пізнавальні стежки: "Над Озером", "Поленський схил" та висотно-типологічний профіль "Джурджі".
Найпопулярніший туристичний об'єкт Горган – озеро Синевир. Найбільше гірське озеро України утворилось порівняно недавно – біля 10 тисяч років тому в результаті обвалу скель, які перекрили гірський потік. Знаходиться в Міжгірському районі Закарпаття біля села Синевирська Поляна на висоті 989 м . над р.м. Площа озера – 7га, глибина – 10- 16 м ., максимальна – 22м, поступово міліє. В озері водяться раки, форель. В народі його називають «Морське Око». Існує давня легенда, за якою озеро утворилось зі сліз дівчини Сині, що оплакувала свого хлопця Вира.
Зараз по вододілу Горган проходить межа Франківської та Закарпатської областей. в період між двома світовими війнами тут проходив кордон між Польщею та Чехословаччиною, а під час другої світової – лінія Арпада – оборонні укріплення другої світової війни, що проходили через всі Карпати і мали довжину більше 350 км . Так в околицях Яблунецького (Татарського) перевалу було збудовано 36 залізобетонних сховищ, 32 доти і дзоти, 53 кулеметні майданчики, 2 кілометри протитанкових надовбів, 8 кілометрів траншей, 12 кілометрів колючого дроту, по якому був пропущений струм у 3 тисячі вольт. Серйозних боїв укріплення так і не зазнали – війська Червоної армії обійшли їх з тилу.
Перевал Легіонів (1110м) отримав свою назву після подій першої світової. Тут в 1914 році польські легіони, що складались переважно з молодих людей віком 16-20 років ціною своєї загибелі зупинили наступ російських військ на Закарпаття.
Біля села Зелена в урочищі Черник знаходиться криївка, яка зберігає пам'ять про відносно недавні події. Тут 17 травня 1954 року загинув командир УПА-Захід Микола Твердохліб, відомий під псевдо «Грім». Бойові дії УПА втратили централізоване керівництво і боротьба поступово припинилась.
Село Старуня в 1907 році стало відоме на весь світ. Біля потоку Лукавець в озокеритній шахті на глибині 12,5 м було знайдено мамонта, а трохи глибше - волохатого носорога, гігантського оленя, різних викопних птахів та земноводних. Сіль, озокерит, розчин нафти та безкисневі умови сприяли консервації старунських тварин. Зараз Старуня відома постійно діючими …вулканами! Справа в тому, що геологічна будова тут сприяє великій сейсмочутливості, віддалені землетруси інколи призводять до появи малих тріщин, провалів, порогів, невеликих водоспадів. На західному березі р. Луковиця, що поблизу цього села, геологічні породи утворюють складний тектонічний перегин, на вершині якого розташований вулкан з висотою конуса коло 3м й довжиною глинистих потоків 10-60м. З'явився він у 1977 р. внаслідок землетрусу в Румунії й нараховує нині 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, нафту.
Манявський скит неподалік Солотвина на Івано-Франківщині – монастир XV ст, справжнє місце паломництва. Крім монастиря тут знаходиться дуже гарний Манявський водоспад висотою 16 метрів.
Село Руська Мокра на Закарпатті – найбільш сніжний населений пункт. Стійкий сніговий покрив лежить тут в середньому 110 днів на рік. Це зумовлено специфікою розташуванням села серед гірських хребтів, які суттєво затіняють територію села від прямих сонячних променів.
На Чорній Ріці (на багатьох мапах Озерянка) діє музей лісу і сплаву. Тут можна побачити як колись працювали бокораші. Про людей цієї мужньої і давно забутої професії нагадують хрести-пам'ятники по дорозі до музею і гідротехнічні споруди греблі, що останнім часом все більше страждає від повеней.
Цікавим витвором природи з точки зору науки є оліготрофне болото Глуханя із сферичною поверхнею. Подібних йому в Карпатах практично не залишилось. В торфах закодовано літопис природи краю. На болоті ростуть 15 рідкісних і зникаючих видів рослин, що занесені до Червоної книги України. Серед них кілька північних видів – мешканців тайги і тундри, які дуже рідко трапляються в Карпатах.
Карпатський національний природний парк
Карпатський національний природний парк - перший і один з найбільших в Україні національних природних парків. Він був створений постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червні 1980 р. № 376. Ще у 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва.
На сьогодні площа парку становить 50495,0 га, з них у постійному користуванні парку знаходиться 38322,0 га. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км із заходу на схід. Переважна частина території парку знаходиться в межах абсолютних висот - 500-2000 м н.р.м. Найвища точка України - вершина гори Говерла (2061 м н.р.м.) знаходиться у межах парку.
Карпатський національний природний парк був створений з метою збереження типових для Чорногори та Горган гірських і долинно-річкових природних комплексів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам'яток, для проведення наукових досліджень в галузі охорони довкілля, створення умов для відпочинку й оздоровлення населення, пропаганди природоохоронних знань і екологічного виховання.
За функціональним зонуванням території заповідна зона складає 11401,4 га, зона регульованої рекреації - 25953,1 га, зона стаціонарної рекреації - 106,6 га, господарська зона 13033,9 га.
До заповідної зони входять найцінніші пралісові, субальпійські та альпійські ділянки, на яких масово зростають ендемічні та реліктові види рослин, знаходяться верхів'я витоків приток Прута і Чорного Черемоша, а також інші унікальні ділянки, які відіграють вирішальну роль у стабілізації гідрологічної обстановки регіону.
В установі працюють 234 чоловіки, з них у науковому підрозділі - 18, у службі охорони - 130 чоловік.
Парк розташовано у верхній частині басейну р. Прут і середній - р. Чорний Черемош. В геоструктурному плані його територія входить до складу Чорногірської та Скибової зон Карпатської складчастої області, де на поверхню виходять товстошарові пісковики, чорні аргіліти, глинисто-пісковий фліш та інші геологічні відклади. Вона репрезентує райони середньогірських Скибових Горган з характерними кам'янистими розсипами, Ясинсько-Верховинської міжгірної котловини з м'якими обрисами і плоскими вершинами гір та Чорногірського масиву з високими хребтами, що тягнуться з північного заходу на південний схід з характерними особливостями рельєфу: наявністю слідів давнього зледеніння - великих за розмірами давньольодовикових морен і карів, заповнених кришталево чистою водою.
Вершини гір округлі або куполоподібні, схили в нижніх частинах пологі, а у верхніх - круті. У межах парку виділяються бурі гірсько-лісові, гірсько-підзолисті, гірсько-лучні і дернові типи ґрунтів. Ландшафтне різноманіття представлене низькогірськими флешовими крутосхилими хребтами з бурими гірсько-лісовими та дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами; середньогірськими і високими давньольодовиковими флешовими крутосхилими хребтами з полонинами, на яких переважають бурі гірсько-лісові щебенюваті та гірсько-торф'яно-буроземні ґрунти, гірські галечникові, гравійно-піщані та суглинисті заплави.
Клімат характеризується як перехідний від помірно теплого західноєвропейського до континентального східноєвропейського. Середньорічна температура повітря становить +6°С із зниженням у високогір'ї, річна кількість опадів збільшується з висотою від 800 до 1400 мм, снігу випадає до 50 см, а в окремі роки до 2 м.
Головною водною артерією території парку є річка Прут. Вона бере початок біля підніжжя Говерли й протікає по території парку 50 км. Численні притоки Прута, такі як Прутець Чемигівський, Прутець Яблуневський, Женець, Жонка, Піги, Кам'янка утворюють багато порогів та водоспадів. Тут розташований найбільший в Українських Карпатах водоспад Гук, висота якого перевищує 84 м. Особливою красою відзначаються озера льодовикового походження - Марічейка (1 га) у підніжжі гори Шурин-Гропа та Несамовите (0,5 га) під горою Туркул. Загалом озера субальпійського поясу заболочуються внаслідок наростання сфагнових плавів від їх країв до середини, що становить неабиякий інтерес для вчених.
В Карпатському національному парку охороняються всі типи фітоценотичних комплексів лісового (крім поясу дубових лісів), субальпійського та альпійського поясів, що є характерними для гірських систем Центральної Європи. Більша частина території вкрита буковими, смерековими, ялицевими, сіровільховими та мішаними лісами, зрідка зустрічаються клейковільхові, березові і соснові ліси. Найпоширенішими є буково-ялицево-смерекові та чисті смерекові ліси, в яких часто ростуть явір, ясен, в'яз гірський. Вище верхньої межі лісу сформувалося типове криволісся із сосни гірської, вільхи зеленої та ялівцю сибірського в комплексі з луками, чагарничниками, мозаїкою мохів та лишайників.
На території парку зростає 1260 видів вищих спорових і судинних рослин, з яких 155 видів - мохоподібні. До Червоної книги України занесено 80 видів рослин: рододендрон східнокарпатський, арніка гірська, родіола рожева, сон білий, ліннея північна, баранець звичайний, плаун річковий, сосна кедрова, журавлина дрібноплода, значна кількість видів зозулинцевих, що трапляються на післялісових луках і верхових болотах, і ін. Три види рослин занесено до Європейського червоного списку: борщівник карпатський, медунка Філярського та первоцвіт полонинський. У парку зареєстровано зростання 29 ендемічних видів рослин, серед яких 12 загальнокарпатських (вечірниця біла, грушанка карпатська, молочай карпатський тощо) та 13 південнокарпатських (аконіт низький, волошка карпатська, фіалка відхилена тощо) ендемів. Найбільше ендеміків і реліктів зустрічається на Чорногорі. На території парку зберігаються також найбільші за площею в Українських Карпатах реліктові угруповання сосни звичайної, берези повислої та частково сосни кедрової, єдине місце зростання якої знаходиться на Чорногорі, в урочищі Кедрувате. Загалом до Зеленої книги України занесено 32 рослинних угруповання: 3 лісових, 4 чагарникових, 12 лучних та 9 болотних.
Різноманіття ландшафтів території національного парку зумовлює і різноманіття тваринного світу. Його особливістю є велика частка комахоїдних, рукокрилих і гризунів, дещо менше тут хижаків та парнокопитних. Із дрібних ссавців поширені мала, звичайна та альпійська бурозубки, мала та велика кутори, хатня і жовтогорла миші, темна, Шермана і снігова полівки, з гризунів - білка звичайна з чорно-коричневим аж до чорного забарвленням хутра, сірий, лісовий та горішниковий вовчки, з парнокопитних - олень благородний, козуля, дикий кабан. Зрідка зустрічаються ведмідь бурий, рись, лісовий кіт. Різноманітною є орнітофауна парку. В його темнохвойних лісах навіть є представники тайгових птахів - снігур і горіхівка. У холодних гірських потоках водиться струмкова форель. Із земноводних в передгір'ях і горах трапляються гребінчастий, альпійський і карпатський тритони, гостроморда і трав'яна жаби, із плазунів - веретільниця, вуж, мідянка, гадюка звичайна, прудка і живородна ящірки. Загалом фауністичне різноманіття хордових парку представляють 48 видів ссавців, 110 - птахів, 11 - риб, 10 - земноводних, 6 - плазунів. До Червоної книги України занесено 44 види фауни, зокрема, карпатський та альпійський тритони, саламандра плямиста, мідянка, чорний лелека, беркут, польовий лунь, сапсан, глухар, борсук, видра, рись та ін., а до Європейського червоного переліку - 11 видів: вовка, бурого ведмедя, вуханя бурого, вовчка ліщинового, деркача, слимака виноградного та ін.
На території національного парку є чимало визначних природних об'єктів, що приваблюють відвідувачів. Цікавими є верхове болото Рудяк з журавлиною дрібноплідною та іншими рідкісними видами рослин, урочище Кедрувате на Чорногорі - єдине місце зростання сосни кедрової. Багатьох туристів зачаровують скелі, печери Довбуша. У Яремчі є дивовижний водоспад "Прибій", котрий падає з висоти 12 м на фоні великих кам'яних брил, що створює надзвичайно величний пейзаж незвичної краси.
Територія Карпатського національного парку знаходиться в межах надзвичайно цікавої та своєрідної історико-етнографічної області України - Гуцульщини. Цей край пишається своєю культурно-історичною спадщиною, на її території під охорону держави взято багато пам'яток історії та культури. Тут знаходяться і археологічні пам'ятки, що мають вік 15 тис. років, і пам'ятки дерев'яного народного зодчества XVI-XIX ст., і сучасні вишукані будівлі рекреаційних комплексів, стиль побудови яких наслідує традиції гуцульської архітектури. В Гуцульщині розвинуті різні види художніх народних промислів: різьбярство, гончарство, ткацтво, писанкарство. Своєрідність побуту та давніх звичаїв гуцулів, особливості їх мови, одягу, багата пісенна культура привертають увагу туристів.
Особливий дар природи національного природного парку - це джерела з мінеральною водою двох типів: хлоридно-гідрокарбонатно-натрієвою та слабкомінералізованою гідрокарбонатно-натрієвою з підвищеним вмістом органічних речовин. З цими об'єктами тісно пов'язані рекреаційно-лікувальна та рекреаційно-туристська діяльність національного парку.
У парку створено 48 туристичних маршрутів, діє мережа стаціонарних рекреаційних пунктів, влаштовано екологічні та науково-пізнавальні маршрути, добре розвинена інфраструктура сільського зеленого туризму, діє низка закладів стаціонарної рекреації (санаторії, лікувально-оздоровчі комплекси, оздоровчі табори та ін.).